[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
RLutsBot (обговорення | внесок)
м Перенесено 10 інтервікі-посилань до Вікіданих (Q176366)
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.7
 
(Не показано 24 проміжні версії 15 користувачів)
Рядок 1:
[[Файл:Блок-схема-Patch-Clamp.png|міні|255x255пкс|Блок-схема одного з методів [[Patch-clamp]]]]
'''Patch-clamp''' (метод локальної фіксації [[різниця потенціалів|потенціалу]] [[клітинаклітинна мембрана|клітинної мембрани]] мембрани) — один з методів [[електрофізіологія|електрофізіології]], що дозволяє фізично ізолювати фрагмент клітинної мембрани з наявними в ньому [[рецептор]]ами —іонні [[іон]]нимиканали|іонними каналами]], задавати певну різницю потенціалів через цей фрагмент, створювати з обох боків мембрани середовище з певним іонним складом та вимірювати при цих, добре контрольованих, умовах, [[електричний струм]] через канали. Назва походить від [[англійська мова|англійського]] ''patch'' — латка, та ''clamp'' — тут: захоплення, фіксація.
 
Суть методу полягає в наступному: у [[Клітина|клітину]] вводяться два [[Електрод|електроди]], ще один — електрод порівняння — залишається поза клітиною. Перший внутрішньоклітинний електрод служить для вимірювання трансмембранної [[Різниця потенціалів|різниці потенціалів]] (тобто різниці потенціалів між ним і електродом порівняння), другий може подавати струм. Використання одного і того ж електрода для подачі [[Електричний струм|струму]] і вимірювання різниці потенціалів неможливо. Справа в тому, що такий електрод має вхідний електричний опір близько , що можна порівняти з опором клітинної мембрани, тому, якщо через систему «електрод-клітина» тече струм, то падіння напруги на електроді виявиться порівняним з падінням напруги на мембрані, при чому не існує способу виділити ці дві частини.
Гігантська аналітична потужність цього методу полягає в тому, що він дозволяє спостерігати за поведінкою і хімічними перетвореннями окремих [[молекула|молекул]]. Різні модифікації методу дозволяють в експерименті змінювати різноманітні — а в сумі практично всі, що цікавлять — фактори, які здатні впливати на поведінку іонних каналів.
 
Далі, спеціальний пристрій — генератор сигналу — задає командний потенціал, яким повинен бути рівний трансмембранний потенціал. Виміряний трансмембранний потенціал подається на вхід пристрою порівняння, яке віднімає обмірюваний потенціал з командного і, в залежності від величини різниці, подає струм на струмовий електрод так, щоб компенсувати цю різницю. Монітор струму, в свою чергу, постійно вимірює величину струму, яка для цього необхідна. 
== Історія впровадження ==
 
В [[1981]] році німецькі дослідники E.Neher і B.Sakmann виявили, що якщо [[скло|скляною]] піпеткою з діаметром 1-2 мікрони доторкнутися до клітинної мембрани, то між ними утворюється контакт з опором в декілька гіга[[Ом]], причому такий контакт виявляється механічно досить міцним. В подальшому ми такий контакт будемо називати ''gigaseal'' (прийнята в підручниках назва — ''високоомний контакт''). Якщо таку піпетку наповнити розчином електроліту і занурити туди [[хлор]]-[[срібло|срібний]] електрод, інший електрод занурити в розчин, який омиває клітину, а між ними поставити обладнання, яке буде задавати певну різницю потенціалів між електродами та вимірювати струм, який для цього необхідний, то ми отримаємо patch-clamp установку.
Гігантська аналітична потужність цього методу полягає в тому, що він дозволяє спостерігати за поведінкою і хімічними перетвореннями окремих [[молекула|молекул]]. Різні модифікації методу дозволяють в експерименті змінювати різноманітні — а в сумі практично всі, що цікавлять — фактори, які здатні впливати на поведінку іонних каналів.
 
== Історія впровадженнястворення ==
В [[1981]] році німецькі дослідники E.Neher[[Ервін Неєр]] і B.Sakmann[[Берт Закман]] виявили, що якщо [[скло|скляною]] піпеткою з діаметром 1-2 мікрони доторкнутися до клітинної мембрани, то між ними утворюється контакт з опором в декілька гіга[[Ом]], причому такий контакт виявляється механічно досить міцним. В подальшому ми такий контакт будемо називати ''gigaseal'' (прийнята в підручниках назва — ''високоомний контакт''). Якщо таку піпетку наповнити розчином електроліту і занурити туди [[хлор]]-[[срібло|срібний]] електрод, інший електрод занурити в розчин, який омиває клітину, а між ними поставити обладнання, яке буде задавати певну різницю потенціалів між електродами та вимірювати струм, який для цього необхідний, то ми отримаємо patch-clamp установку.
 
== Мета ==
Рядок 12 ⟶ 17:
'''Транспортери'''&nbsp;— це білки, які утворюють з речовинами, що переносяться, комплекс з одного боку мембрани; після чого міняють конформацію так, що речовина, яка транспортується, опиняється по іншу сторону мембрани, і там її звільняють. Зазначимо, що найважливіший транспортер в клітинах [[еукаріоти|еукаріот]]&nbsp;— це натрієво-калієва помпа, яка активно переносить за цикл своєї роботи 3 іони [[натрій|Na]]<sup>+</sup> з клітини та 2 іони [[калій|K]]<sup>+</sup> в клітину, використовуючи енергію [[АТФ]]. Одна молекула цього транспортеру виконує приблизно 10<sup>3</sup> циклів за [[секунда|секунду]].
 
'''[[Іонні канали|Канали]]'''&nbsp;— це білки, які формують пори в мембрані. Однак радіус і розподіл заряджених функціональних груп в цих порах такі, що вони селективні, тобто проникні тільки для певних іонів. Зокрема, розрізняють [[натрійнатрієві канали|натрієві]], [[калійкалієві канали|калієві]], [[кальційкальцієві канали|кальцієві]], а також [[хлорні канали|хлор]]ні канали. Насправді, для кожного з цих іонів існує багато різноманітних різновидів каналів (докладніше див. в статті «[[Рецептор (білок)]]»). Через одиночний канал за секунду проходить в типовому випадку 10<sup>6</sup>&nbsp;— 10<sup>7</sup> іонів.
 
Далі, за наявності такого каналу і потоку іонів крізь нього, буде переноситися і заряд — тобто виникати електричний струм, який можна вимірювати. Провідність одиночного каналу у відкритому стані коливається, в залежності від типу каналу, від 1-2 до 30-50 піко[[сименс]]ів, тому при різниці потенціалів в 100 мВ спостерігається струм в декілька піко[[ампер]]ів.
 
== Робота з методом та його варіанти ==
[[Файл:Cellattached uk.gif|thumb|400px|Рисунок 2. Принципова схема patch-clamp в cell-attached mode.]]
 
=== Cell-attached mode ===
Рядок 28 ⟶ 33:
 
=== Inside-out mode ===
[[Файл:In-out uk.gif|left|thumb|400px|Рисунок 3. Принципова схема patch-clamp в inside-out mode.]]
Однак, якщо піпетку швидким рухом відірвати від клітини, то, якщо пощастить, «внутрішній» шматок мембрани відірветься від клітини і утвориться конфігурація inside-out (через те, що внутрішня, зазвичай обернена до цитоплазми, сторона мембрани опиниться ззовні, в омиваючому [[розчин]]і; а зовнішня — всередині піпетки (зображення на рисунку 3)).
 
Рядок 36 ⟶ 41:
 
=== Whole-cell mode ===
[[Файл:Whole-cell uk.gif|thumb|400px|Рисунок 4. Принципова схема patch-clamp в outside-out mode.]]
Якщо є необхідність здійснювати зміну складу позаклітинного середовища, можна не відводити піпетку від клітини, а подати в неї негативний тиск і зруйнувати ізольований шматочок мембрани, перейшовши таким чином в whole-cell mode (див. рисунок 4). Теперь піпетка з'єднана з внутрішньоклітинним середовищем. Оскільки об'єм клітини зазвичай набагато менший за об'єм піпетки, то, завдяки [[дифузія|дифузії]], склад внутрішньоклітинного середовища невдовзі виявляється ідентичним складу розчину, що в піпетці. Тому ми, як і в попередньому випадку, знаємо як склад всіх рідин, так і різницю потенціалів. До речі, якщо в конфігурації inside-out піпеточний електрод був позаклітинним, а внутрішній — внутрішньоклітинним, то тепер їхні ролі помінялись, так що задаючи потенціал, потрібно інвертувати полярність. Перевага цього методу полягає в тому, що тут виявляються збереженими всі клітинні структури і регуляторні механізми. Але є й недолік — ми вимірюємо весь сумарний струм всіх каналів у клітині, а щойно раділи потужності методу, що дозволяє спостерігати поведінку окремої молекули. Як же ж бути? В цьому випадку використовується наступна модифікація методу, що називається outside-out mode.
 
Рядок 46 ⟶ 51:
 
В наступну мить трубка порветься, а мембрана стулиться на піпетці у «виверутому» вигляді — ми опинимося в кофігурації outside-out (рисунок 6).
[[Файл:Out-out uk.gif|thumb|400px|Рисунок 6. Принципова схема patch-clamp в outside-out mode.]]
На цьому рисунку видно, що піпетка і її електрод — подібно кофігурації whole-cell — внутрішньоклітинні. Ми вільно міняємо склад внутрішньоклітинного розчину; площа мембрани, яку ми досліджуємо, невелика, так що ми знову маємо змогу досліджувати одиночні канали.
 
Рядок 55 ⟶ 60:
 
=== Perforated patch ===
Perforated patch — це специфічний варіант patch-clamp в whole-cell mode. В цьому випадку після формування гігаомного контакту в піпетку подається новий розчин, який містить невелику кількість спеціального [[антибіотики|антибіотику]], наприклад Амфоторецину-В або Граміцидину. [[Антибіотики]] цього класу утворюють отвори в клітинній мембрані на ділянці, що приєднана до електроду. Такий підхід дозволяє уникнути заміщення внутрішнього середовища клітини розчином з піпетки-електроду, тобто клітина залишається живою та перебуває в максимально можливо неушкодженому вигляді. Таким чином, відповіді клітини на подразнення є максимально наближеними до природніхприродних. Але даному методу притаманний і ряд недоліків.
 
По-перше, порівняно з класичним whole-cell mode, [[електричний опір]] доступу (що складається із опору піпетки та опору з'єднання піпетка-клітина) є значно вищим. Це знижує ступінь розрізнення [[електричний струм|електричного струму]], підвищує електричний шум при записі та збільшує всі помилки, що виникають завдяки флуктуаціям опору повного ланцюга[[електричне коло|кола]] (від електроду в піпетці до електроду в навколоклітинному розчині). По-друге, для того, щоб антибіотик виконав описану дію, потрібно доволі багато часу (до 30 хвилин), що суттєво зменшує корисний час експерименту. І по-третє, антибіотик пошкоджує мембрану в місці прилягання до піпетки, що призводить до швидшого руйнування гігаомного контакту і також зменшує ефективний експериментальний час. Таким чином, цей варіант методу може бути ефективно застосований тільки в експериментах, які не потребують тривалого часу для виявлення досліджуваних ефектів.
 
== Електричні параметри, що фіксуються ==
 
=== Voltage-clamp ===
[[Файл:V-clamp-GlyR.jpg|thumb|500px|Рисунок 8. Електричний струм через одиничний [[гліциновий рецептор]], записаний в outside-out mode задопомогоюза допомогою voltage-clamp.]]
Voltage-clamp, або фіксація потенціалу, використовується при вивченні змін провідності однотипних каналів у відповідь на якісь хімічні впливи або ж залежність їхньої провідності від різниці потенціалів на мембрані, при цьому, за умови фіксації потенціалу, вимірюється струм каналу — як ми досі і описували. Приклад запису, який при цьому можна отримати, наведено на рисунку 8. Це запис одиночного каналу [[гліциновий рецептор|гліцинового рецептора]]. Чітко видно два стани: закритий (йому відповідає нульовий струм, верхнє положення) та відкритий (йому відповідає струм приблизно в 7 пікоампер, нижнє положення). Вгорі — дані, отримувані безпосередньо в досліді; внизу — ті ж дані після фільтрації електричного шуму з частотою 50 [[Герц|Гц]]. Канал час від часу довільно переходить з одного стану в інший, проміжних станів нема. Запис дозволяє отримати дві найважливіші характеристики каналу: провідність (виходячи з величин трансмембранного потенціалу і струму) та [[імовірність]] знаходження у відкритому стані, що визначається як відношення часу, коли канал відкритий до часу, коли він закритий. До речі, частіше всього активність каналу фізіологічно регулюється саме шляхом зміни цієї імовірності.
 
=== Current-clamp ===
 
[[Файл:C-clamp.jpg|thumb|400px|left|Рисунок 9. Електричний струм в whole-cell mode, записаний задопомогою current-clamp.]]
Іноді дослідника цікавлять процеси трансмембранного переносу іонів, що пов'язані із зміною мембранного потенціалу — наприклад, проведення нервового імпульсу. В таких випадках можна вчинити навпаки: зафіксувати на постійному рівні струм (наприклад, можна припустити, що сумарний струм через всі іонні канали в кожний момент часу дорівнює нулю, тобто встановити нульовий струм) та вивчати при цьому зміну різниці потенціалів. Такий варіант називається current clamp. Приклад даних, які при цьому можна отримати, наведено на рисунку 10.
На рисунку — запис в конфігурації whole-cell, клітина епітелію збірної ниркової трубки. Трансмембранний потенціал −60 мВ. З інтервалами в 1 хвилину на 30 секунд в розчин, що омиває клітину, вводиться амілорид — інгібітор епітеліального натрієвого каналу. До речі, чутливість до інгібіторів — ще одна з найважливіших характеристик каналу. Введення амілориду щоразу призводить до падіння струму до нуля, що свідчить про те, що практично вся провідність при −60 мВ в даній клітині — це провідність епітеліального натрієвого каналу. В протилежність попередньому запису, зміна струму виглядає неперервною. Це пов'язано з тим, що одночасно записується багато каналів (близько 2000), відповідно, маємо приблизно 2000 рівнів струму — від «всі відкриті» до «всі закриті».
 
== Див. також ==
* [http://www.utdallas.edu/~tres/microelectrode/me.html Витримки з: D.C. Ogden. Microelectrode techniques, The Plymouth workshop handbook.(1994)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20050228031153/http://www.utdallas.edu/~tres/microelectrode/me.html |date=28 лютого 2005 }}
* B.Sakmann, E.Neher. Single-channel recording. (1995)
 
[[Категорія:Електрофізіологія]]
{{Медаль|з біології}}
[[Категорія:Лабораторні методи]]
 
[[Категорія:ФізіологіяКлітинна нейрофізіологія]]
 
{{Link GA|ru}}