Преподобний (лик святості): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Abraham (обговорення | внесок) м - interwiki |
Sehrg (обговорення | внесок) Немає опису редагування Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
| (Не показані 27 проміжних версій ще одного користувача) | |||
Рядок 1:
{{нейтральність}}
{{otheruses|Преподобний}}
[[Файл:Saint-Anthony-Grk-ikon.png|thumb|114px|Преподобний [[Антоній Великий]]. Грецька ікона.]]
'''Преподо́бний''' ''(прп.)'' ({{lang-el|οσιος}}, {{lang-la|Venerabilis Dei servus}}) — [[лик святості]] в [[
Розряд преподобних стоїть другим після [[Благовірний|благовірних]]. Він
Чернеча [[Аскетизм|аскеза]] як тип святості передбачає відмову від мирської прив'язаності, турбот та прагнень і вибір наслідування Христа, посту та молитви як основи життєдіяльності. Цей тип святості зазначений у словах Христа, сказаних апостолу Петру: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатократно одержить і успадкує вічне життя.
{{Лики святості}}▼
(Від Матвія 19:29).» Розуміння аскетичного подвигу як шляху [[Богопізнання (лик святості)|Богопізнання]] та життя в Бозі складається ще в передхристиянську епоху (у [[Стоїцизм|стоїків]] серед [[Язичництво|язичників]], у есеїв в [[Юдаїзм]]і) та спадкоємно сприймається християнською громадою. Зразками цього подвигу в Євангелії служать св. [[Іван Хреститель|Іоанн Хреститель]] і св.[[Анна Пророчиця (Старий Завіт)| Анна пророчиця]], «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами.(Від Луки 2:36,37).»
[[Категорія:Православ'я]]▼
Аскетичне подвижництво, пустельне життя й інші форми відкидання загальноприйнятого життєвого укладу розвиваються вже в епоху [[Гоніння на християн у Римській імперії|гонінь]]. Вже св. Ігнатій Антіохійський ({{†}} близько 107 р.) в посланні св. [[Полікарп Святий|Полікарпа]] говорить про тих, хто вирішив зберігати дівоцтво, і вказує на необхідність смирення як умову цього подвигу. Свідоцтва про подвижництво цього типу знаходимо у [[Афінагор Афінський|Афінагора]], [[Ориген|Орігена]], [[Тертуліан]]а. Однак особливе шанування такого роду подвижників як святих у цей період є невідомим: коли є то, завжди пов'язане з мучеництвом (порін. апокрифічні Діяння Павла та Фекли: Фекла відкидає шлюб і обирає дівоцтво як подвиг прямування до Христа, будучи зразком цього подвигу, вона, проте, шанується як мучениця, хоча в Діяннях говориться про її чудесне позбавлення від мученицької смерті).
Шанування преподобних як окремого лику святих починається практично одразу ж після кінця гонінь та збігається за часом з початковими етапами розвитку [[Чернецтво|інституту чернецтва]]. Відлюдництво як форма чернечого життя бере свій початок в Єгипті, де на рубежі [[III століття|III]]–[[IV століття|IV]] ст. подвизається св. [[Святий Антоній|Антоній Великий]] (бл. 251—356); св. Антоній проводить у повному затворі 20 років, потім, в 305 р., виходить з пустелі та організовує зі своїх учнів громаду яка живе в пустелі; шанування св. Антонія починається вже за його життя; його житіє, написане св. Афанасієм Великим, служить повчанням для його численних послідовників та наслідувачів як у східній, так і в західній церкві. Шанування його як святого задає зразок для шанування ченців-подвижників як класу святих. Дещо пізніше з'являється і [[Кіновія|кіновійне]] чернецтво, перший чернецький монастир був заснований св. [[Пахомій Великий|Пахомієм Великим]] (бл. 290—346) в Тиваїді; св. Пахомій може розглядатися як зразок, на який орієнтувалося все наступне шанування засновників монастирів як святих. У великих чернечих громадах, що виникали, обширних поселеннях пустельників та аскетів створюються зразки святого життя, які записані в різних [[Патерик|патериках]]<ref>{{книга|автор=В.М.Живов |заголовок=Святость. Краткий словарь агиографических терминов |посилання= |відповідальний= |місце= |видавництво= |рік=1994 |том= |сторінок= 110|сторінки= |isbn=}}</ref>.
Розвиток шанування святих подвижників слід розглядати на тлі тієї істотної ролі, яку відігравали у візантійському релігійному житті «Божі люди», які пророкували, викривали неправедність влади, збирали юрби шанувальників та послідовників. Вони виступали як постійна противага [[Секуляризація|секуляризованим]] тенденціям у соціальному житті, їх викликали як суддів та наставників. Тому в багатьох випадках вони шануються ще за життя. Так, [[Маркіян (імператор)|імператор Маркіян]] (450—457) будує храм на честь преп. Вассиана ще за життя подвижника. Кілька храмів було збудовано за його життя і на честь преп. Маркіяна Кирського. Церковне шанування у багатьох випадках було тут за народним культом.
У православному богослужінні преподобні особливо згадуються на проскомидії. Для них виймається шоста частка з третьої просфори. В українських служебниках тут міститься поминання: "Преподобних і богоносних отців наших Антонія, Євфимія, Сави, Онуфрія, [[Афанасій Афонський|Афанасія Афонського]], [[Антоній Печерський|Антонія]] і [[Феодосій Печерський|Феодосія Печерських]], [[Іов Почаївський|Іова Почаївського]] і всіх преподобних отців: Пелагії, Феодосії, Анастасії, Февронії, Єфросинії, [[Марія Єгипетська|Марії Єгипетської]] і всіх преподобних матерів<ref>{{книга |автор= |заголовок=Служебник |посилання=http://www.cerkva.info/uk/knygy/bogosluzhbova/489-sluzhebnyk.html |відповідальний= |місце=К |видавництво=видавничий відділ УПЦ КП |рік=2011 |том=І |сторінок=270 |сторінки=83 |isbn= |archivedate=2014-05-19 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140519152324/http://www.cerkva.info/uk/knygy/bogosluzhbova/489-sluzhebnyk.html }}</ref>.
== Примітки ==
{{reflist}}
▲{{Лики святості}}
{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Лики святості]]
| |||