Стадничук Микола Михайлович: відмінності між версіями

{{Картка:Військовик

| дата народження = {{ДН|27|.9|.1913}} року

| дата смерті = {{ДС|21|.6|.1980}}, 66 років

| рід військ =[[інженерні війська]]{{inІнж СРСР|війна=WW2}}

{{{(!}} style="background: transparent"

{{!})}}

{{{(!}} style="background: transparent"

{{!}} {{Орден Леніна}} {{!}}{{!}}{{!}} {{Орден Вітчизняної війни 12 ступеня}} {{!}}{{!}} {{Орден ВітчизняноїЗнак війни 1 ступеняПошани}} {{!!}} {{!Орден Сухе-Батора}}

'''Стадничу́к Мико́ла Миха́йлович''' ({{н}} [[27 вересня]] [[1913]] — {{†}} [[21 червня]] [[1980]]) — офіцер 21-го окремого понтонно-мостового батальйону [[60-ата армія (СРСР)|60-ї армії]] [[Центральний фронт (Друга світова війна)|Центрального фронту]], [[Герой Радянського Союзу]].

Народився [[27 вересня]] [[1913]] року в [[Полтава|Полтаві]]. У [[1928]] році закінчив Полтавську трудову зразкову школу імені Івана Франка (нині гімназія № 6) і поступив до [[Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва|Полтавського шляхового технікуму Південної залізниці]]. У лютому 1929 року, у зв'язку з переїздом батьків до [[Київ|Києва]] перевівся в [[Національний транспортний університет|Київський будівельно-дорожній технікум]]<ref name="poltavahistory">[http://poltavahistory.orginf.ua/hisp_u_41.htmhtml#met70 Біографія Миколи Михайловича Стадничука] на сайті [http://poltavahistory.orginf.ua/index_rindex.phphtml ''Полтава історична'']</ref>.

На підступах до [[Дніпро|Дніпра]] був важко поранений командир 21-го окремого понтонно-мостового батальйону і командування підрозділом узяв на себе [[старший лейтенант]] Стадничук. Підійшовши до Дніпра, воїни 21-го понтонно-мостового батальйону відразу приступили до організації переправи. При [[Форсування|форсуванні]] Дніпра в пункті переправи № 4 на північ від Києва (нині [[Чорнобильський район]] [[Київська область|Київської області]]) старший лейтенант Микола Стадничук під артилерійським, мінометним і кулеметним вогнем Стадничук особисто керував усіма роботами керував роботами позі збірцізбірки перших [[Понтонний міст|мостових понтонів]] і десантних [[пором]]ів, під його керівництвом було в найкоротший термін здійснене оперативне перекидання майна понтонного парку і проведена збірка поромів для обслуговування одночасно трьох пунктів переправ. [[29 вересня]] [[1943]] року він був призначений начальником переправи в пункті № 4, де вміло організував спочатку поромну, а потім і понтонну переправу. Беззмінно керуючи переправою, при частих інтенсивних нальотах ворожої авіації, зразково керував переправою, зробив цей пункт переправи центральним, таким, що забезпечує максимальну пропускну здатність. Тільки у ніч на [[8 жовтня]] 1943 року в пункті переправи № 4, начальником якої був М. М. Стадничук, було переправлено понад дві дивізії<ref name="poltavahistory"/>.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в ЗС СРСР. Працював у військово-будівельних організаціях і апараті Міністерства оборони СРСР<ref name="poltavahistory"/>. Брав участь у створенні оборонних військових рубежів у [[Монголія|Монголії]]. Нагороджений [[Орден Знак Пошани|орденом «Знак Пошани»]] і монгольським орденом Сухе-Батора. удостоєнийУдостоєний звання «Заслужений будівельник РРФСР».