Абетка: відмінності між версіями

[[Файл:A Specimen by William Caslon.jpg|thumb|250px]]|

'''Абетка'''&nbsp;— власне українська назва азбуки, утворена за вимовою перших двох букв алфавіту (''а, бе''), очевидно, під впливом назв «''азбука»'', «''альфабет»'' і {{lang-pl|abecadło}} (від вимови перших трьох букв ''a, be, ce'').<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ1ЕСУМ|том=1|сторінки=38|гасло=[https://goroh.pp.ua/Етимологія/абетка Абетка]|}}</ref><br/>.

'''Азбука'''&nbsp;— утворено в [[давньоруськаДавньоруська мова|давньоруській мові]] за зразком слів [[Відмінок в українській мові#Історія|з основою на ''*-ā'']] від ранішого {{lang-cu2|азъбукы}}, запозиченого ззі старослов'янської мови, де {{lang-cu2|азьбоукы}} утворене за зразком {{Lang-el|ἀλφάβητος}} («алфавіт») з назв двох перших літер абетки ({{lang-el|άλφα}}&nbsp;— {{lang-cu|азъ}}, {{lang-el|βήτα}}&nbsp;— {{lang-cu|боукы}})<ref name=">{{ЕСУМ"|том=1|сторінки=52|гасло=[https://goroh.pp.ua/Етимологія/азбука Азбука]|}}</ref>.

'''Алфавіт'''&nbsp;— запозичення з [[середньогрецькаСередньогрецька мова|середньогрецької мови]]. Грецьке ἀλφάβητος (з пізньогрецькою вимовою -βη- як -υῑ-) утворено з назв двох перших літер грецької азбуки&nbsp;— [[Альфа (літера)|альфа]] ({{lang-el|άλφα}}) і [[бета (літера)|бета]] ({{lang-el|βήτα}})<ref name=">{{ЕСУМ"|том=1|сторінки=61|гасло=[https://goroh.pp.ua/Етимологія/алфавіт Алфавіт]|}}</ref>.

'''Альфабет'''<ref>альфабе́т // {{Голоскевич}}</ref><ref>{{r2u|Альфабет}}</ref>&nbsp;— запозичення з латинської мови; {{lang-la|alphabētum}} «алфавіт» походить від грецького {{lang-el|ἀλφάβητος}}<ref name=">{{ЕСУМ"|том=1|сторінки=65|гасло=[https://goroh.pp.ua/Етимологія/альфабет Альфабет]|}}</ref>. уНині класичномузастаріла читанніназва, (β&nbsp;—що яквживалася «б»,в η&nbsp;—[[Західноукраїнська якмовно-літературна «е»)практика|західноукраїнській мовно-літературній практиці]].

Ідеальна абетка мала биб мати стільки літер, скільки є [[мовний звук|звуків]] у мові, причому кожна [[графема]] повинна позначати тільки один звук, а кожен звук на своє позначення мати тільки одну графему. Як правило це не відповідає дійсності через довгий період розвитку мови та певну усталеність правил після розвитку друкарства<ref>Наприклад «йо» в українській мові існує здавен, але окремої літери немає, відсутні також графеми на позначення звуків «дж», «дз», тощо</ref>. Проте жодна абетка не відповідає цьому критерію, перш за все через те, що:

* В усіх мовах відбуваються фонетичні зміни, а [[орфографія]] залишається традиційною<ref>Наприклад, {{не перекладено|Зсув звуків|[[зсув звуків|de|Lautwandel}}]] у німецькій мові</ref>.

Проте, такий запис не можна вважати системою і він ніколи не використовувсявикористовувався для запису власне єгипетських слів. Вважається, що у середній [[бронзова доба|бронзовій добі]], близько [[XVII століття до н. е.|1700 року до н. е.]], частково абеткове письмо, відоме як [[Прото-синаїтське письмо|прото-синаїтське]], поширилося у Центральному Єгипті завдяки [[семіти|семітському]] населенню. Але лише перші твори цієї писемності вдалося розшифрувати і істинна його природа залишається вільною для інтерпретацій. На основі деяких літер і імен, можна зробити висновок, що воно походить від [[Єгипетські ієрогліфи|єгипетських ієрогліфів]].

Згодом ця писемність розвинулася у [[прото-каннонітська абетка|прото-каннонітську абетку]], а потім у [[Фінікійська абетка|фінікійську]]. На її основі також розвинулася [[південноаравійська абетка]], від якої походить нинішня [[ефіопська абетка]]. Однак, вищенавденівищенаведені писемності не вважаються повноцінними абетками, позаяк їх літери позначають лише приголосні звуки. Письмо, у якому не позначаються голосні звуки називається [[Консонантне письмо|консонантним]]. [[Гебрейська абетка|Гебрейська]], [[Ліван#населення|сирійська]] та [[арабська абетка|арабська]] абетки є консонантними.

[[Латинська абетка]] виникла на основі грецької. Вона здобула поширення у [[Римська імперія|Римській імперії]], але пережила її ставши системою письма більшості європейських мов. Пристосування латиниці для конкретної мови часто супроводжувалося запровадженням нових літер та [[діакритичний знак|діакритичних знаків]] для вираження звуків, що не мали аналогіаналогів в латині.

Українська абетка, як і більшість інших слов'янських: (російська, білоруська, болгарська, сербська, македонська тощо), розвинулися на основі кириличної абетки. Кирилиця була розроблена у своюсвоєю чергучергою на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв для позначення специфічних слов'янських літер — Ж, Ц, Ч, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ь, Ѫ, Ѭ, ѧ, Ю, ѣ. Літери 'ц' і 'ш' було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально.

На Русі кирилиця була введена в 10 столітті у зв'язку з прийняттям [[християнство|християнства]]. Однак, як свідчать давні пам'ятки, окрім кирилиці використовувалося ій інше слов'янське письмо — [[глаголиця]]. Також, задовго до [[Хрещення Русі]] в Україні були спроби запису українських текстів на основі грецької абетки.

Графіка кирилиці змінювалася з 10 подо 18 століття. Спершу писали [[устав (вид письма)|уставом]], відтак [[напівустав]]ом, і нарешті, [[Арабська в'язь|в'яззю]], де букви поєднувалися у неперервний орнамент, допускалися скорочення і зменшення певних букв. Сучасні кириличні системи письма пережили з 18 століття кілька реформ (1708—1710, 1735, 1758, 1918), внаслідок яких графіка спростилася і наблизилася до латинської.

# Coulmas, Florian (1989). The Writing Systems of the World. Blackwell Publishers Ltd.. ISBN 0-631-18028-1. http://books.google.com/?id=VOywmavmZ3UC.