Муравйов-Віленський Михайло Миколайович: відмінності між версіями

| дата_народження = <!-- дд.мм.рррр -->

| дата_смерті = <!-- дд.мм.рррр -->

[[Файл:Mikhail_Nikolayevich_Muravyov_Vyeshatel_in_Lithuania_(January_Uprising).JPG|міні|266x266пкс| МихаїлМихайло Муравйов ([[1863]]) ]]

'''МихаїлМихайло Муравйов''' ('''Муравйов-Віленський''', у ліберальних та [[Народництво|народницьких]] колах<ref>Комзолова А. &nbsp;А. &nbsp;Политика самодержавия в Северо-Западном крае во второй половине 1850-х &nbsp;— 1870-х годах. М. 2003</ref> називався ''"«Муравйов-вішальник"»'' <ref name="Склейнис">{{Стаття|мова=ru|issn=1026-8804}}</ref> або ''"«Муравйов-людоїд"»''; [[12 жовтня]] [[1796]] &nbsp;— {{Дата смерті|10|9|1866}}) &nbsp;— російський [[військовик]], [[державний діяч]], [[граф]], [[генерал-губернатор]] [[Північно-Західний край|Північно-Західного краю]] під час придушення [[Січневе повстання (1863)|Січневого повстання]] на чолі з [[Кастусь Калиновський|Кастусем Калиновським]].

Народився в [[Москва|Москві]] у сім'ї військово-морського офіцера. Навчався в [[Московський університет|Московському університеті]], заснував Московське товариство математиків, потім разом з батьком &nbsp;— школу колоністів (штабних офіцерів) &nbsp;— прототип майбутньої Генеральної[[Академія штабноїГенерального академії.штабу|Академії Генерального штабу (Російська імперія)]].

Брав участь у [[Французько-російська війна (1812)|Війні 1812 року]] , за участь у [[Битва під Бородіно|битві під Бородіно]] отримав [[орден Володимира]] IV ступеня з бантами.

У [[1813]] році брав участь у «Битві Націй» під [[Дрезден|Дрезденом]]ом. Повернувшись додому, він зацікавився таємними товариствами та вступив до «Спілки благодіяння» ([[1816|1816 &nbsp;р.]]), де під час голоду в [[Смоленська губернія|Смоленській губернії]] брав участь в організації великої допомоги голодуючим у Рославському повіті.

Після посилення [[Декабристи|декабристського]] руху, коли до Статуту «Спілки» було включено пункт про вбивство царя, Муравйов, що не погодився з цим рішенням, покинув організацію. Його заарештували за участь у «Спілці», але виправдали.

У [[1826]] Муравйов був призначений [[віце-губернаторомгубернатор]]ом [[Вітебська губернія|Вітебської губернії]], пізніше &nbsp;— у [[1828]] [[Губернатор|губернаторомгубернатор]]ом [[Могильовська губернія|Могильовської]], потім [[Гродненська губернія|Гродненської губернігубернії]]ї. Брав участь у придушенні [[Листопадове повстання (1830—1831)|Листопадового повстання (1830-18311830—1831)]].

У [[1835]] призначений губернатором [[Курська губернія|Курської губернії]], у [[1850]] &nbsp;— членом Державної ради, у [[1850]] — [[1857|1857 —]]&nbsp;— [[Віцевіце-президент|віце-президентом]]ом [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]], у [[1857]] — [[1861]] &nbsp;— міністром державної власності. Брав участь у розробці проєкту звільнення селян.

== Придушення повстання 1863 — 18641863—1864 років ==

[[Файл:Muravyov-hangman.png|міні| Карикатура 1898 на відкриття пам’ятникапам'ятника генерал-губернатору Муравйову у [[Вільнюс|Вільнюсі]]і. ]]

Під час [[Січневе повстання (1863)|Січневого повстання (1863 — 18641863—1864)]] Муравйов був призначений [[генерал-губернаторомгубернатор]]ом [[Північно-Західний край|Північно-Західного краю]] з надзвичайними повноваженнями.

На цій посаді жорстоко бився проти повстанців. [[Росіяни]] широко практикували конфіскацію майна, накладення великого «військового податку» на [[Польська шляхта|польськпольську]]<nowiki/>у та [[Білоруси|білоруську]] [[Шляхта|шляхту]]. Повстання незабаром було придушене.

Додатково, окрім тисяч загиблих у боях, за рішеннями трибуналів[[трибунал]]ів було страчено 128 повстанців (включно з національним героєм [[Білорусь|Білорусі]] [[Кастусь Калиновський|Кастусем Калиновським]]), від 2500 до 9423 людей за різними оцінками було заслано до [[Сибір|Сибіру]] у<ref>Паводле расійскіх звестак &nbsp;— каля 2500; ўэльскі гісторык [[Норман Дэвіс]] падае звесткі аб 8000 сасланых &nbsp;— паводле яго меркавання, гэта была найбуйнейша высылка за ўсю гісторыю Расіі</ref>. За свою жорстокість Муравйов увійшов до історіюісторії під прізвиськом ''вішальник''.

Крім того, широко відомий його девіз щодо русифікації Білорусі: «''Що російський штик не зробив, російська школа закінчить''».

== Пізніша кар’єракар'єра ==

З [[1863|1863 —]]&nbsp;— [[генерал піхоти]].

[[1 травня]] [[1865]] року звільнений з посади [[Губернатор|губернаторагубернатор]]а [[Північно-Західний край|Північно-Західного регіону]] з титулом[[титул]]ом [[Граф|графаграф]]а та титулом «Віленський».

У квітні [[1866]] року був головою слідчої комісії у справі Каракозова.

Помер [[29 серпня]] [[1866]] року в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]]. Похований в [[Олександро-Невська Лавра|Олександро-Невській Лаврі]].

[[16 квітня]] [[1866]] року на обіді в Англійському клубі [[Некрасов Микола Олексійович|Микола Некрасов]] прочитав оду, присвячену Муравйову. Пізніше поета гостро критикували колеги: поети, публіцисти. Ситуацію навколо Некрасова після прочитання оди описав [[Чуковський Корній Іванович|Корній Чуковський]] у праці «Поет і [[Чуковський Корній Іванович|кат»]]»[http://philology.ruslibrary.ru/default.asp?trID=356] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130922165217/http://philology.ruslibrary.ru/default.asp?trID=356 |date=22 вересня 2013 }}: <blockquote> Стверджується, що лицемірство Некрасова не вплинуло на щось так чітко, як у цій жахливій оді. Насправді, як революційний поет міг прославити кривавого гнобителя [[Польща|Польщі]] та спонукати його до нових звірств? Чому людина, одне ім’я якої надихнуло борців за свободу, яка, здається, робила лише те, що повторяла молодим людям: «Іди у вогонь..», «Іди і загинь...», «Ви помрете не дарма: справа триває, коли під нею тече кров», «просто кинься у полум’я і помри», — чому він віддав їх Муравйову після того, як молоді люди справді кинулись у полум’я? Він зрадив її, бо (як тоді повідомляли газети) сам попросив Муравйова посилити терор, закликав його до нових страт. Він сказав молоді «йди і загинь», а Муравйову «іди і згуби». </blockquote>

* ''Матвейчык Д. Ч.'' [https://www.academia.edu/37332542/Спроба_стварэння_культу_асобы_Міхаіла_Мураўёва_і_яе_ўплыў_на_развіццё_гістарыяграфіі_паўстання_1863_1864_гг._у_Беларусі_1890_1905_гг._ Спроба стварэння культу асобы Міхаіла Мураўёва і яе ўплыў на развіццё гістарыяграфіі паўстання 1863—1864 гг. у Беларусі (1890—1905 гг.)] // Беларускі гістарычны часопіс. 2018. &nbsp;— С. 35-48.

* Герасімчык В., Забіць Мураўёва // Наша гісторыя, №2№&nbsp;2, 2018, с. 16-17. ISBN 2617-23052617—2305

{{DEFAULTSORT:Муравйов, МихаїлМихайло}}

[[Категорія:ІсторіяНовоісторична ЛитвиЛитва]]