Радянська окупація балтійських країн (1944): відмінності між версіями

'''Радянська окупація Балтійськихбалтійських країн 1944 року'''  — процес змінизвільнення країн Балтії від [[Третій РайхРейх|нацистської]], гітлерівської, німецької [[Військова окупація|окупаційної влади]] і переходу у [[Балтійські країни|Балтійськихбалтійських країнах]] на радянськувлади військовим шляхом у 1944 році. Призвів до ліквідаціїприхильників [[генеральнарадянської округавлади Естонія|генеральноїу округи1944 Естонія]], [[генеральна округа Латвія|генеральної округи Латвія]] і [[генеральна округа Литва|генеральної округи Литва]] та заміни їх на [[Естонська РСР|Естонську]], [[Латвійська РСР|Латвійську]] і [[Литовська РСР|Литовську]] Радянські Соціалістичні Республіки відповіднороці.

[[FileФайл:Jüri Uluots.jpg|thumb|right|[[Юрі Улуотс]] очолював Національний комітет Естонії, який намагався поновити естонську державність у 1944 році]]

Під час німецької окупації були спроби відновити незалежність. У 1941 році литовці скинули радянську владу за два дні до вступу німців у [[Каунас]]. Німці понад місяць дозволяли діяльність [[Тимчасовий уряд Литви|Тимчасового уряду]].<ref name="Salmon_e5">[[#HidenSalmon1994|Hiden & Salmon (1994)]]. p. 120.</ref> Під кінець війни, коли вже стало ясно, що Німеччина буде переможена, багато литовців, латишів і естонців знову приєдналися до німців. Були надії, що, втягуючись у таку війну, країни Балтії могли б заручитися підтримкою Заходу у справі боротьби за незалежність від СРСР.<ref>''The Baltic States: The National Self-Determination of Estonia, Latvia and Lithuania'' by Graham Smith, p. 91. ISBN 0-312-16192-1</ref> У Латвії 13 серпня 1943 було створено підпільну націоналістичну Центральну раду Латвії. 25 листопада 1943 з'явився аналогічний орган &nbsp;— [[Верховний комітет визволення Литви]].

23 березня 1944 у підпіллі було засновано Національний Комітет Естонської Республіки. Тисячі естонців, що не хотіли переходити на бік нацистів, вступили у [[Збройні сили Фінляндії|Фінські сили оборони]], щоб воювати проти Радянського Союзу. Фінський піхотний полк під номером 200 було сформовано з добровольців, відомих у просторіччі як «фінські хлопці» ({{lang-et|soomepoisid}}). 2 лютого 1944 фронт досяг колишнього кордону Естонії, почалася [[Битва за Нарву (1944)|Нарвська битва]]. Місто спорожніло. Останній легітимний прем'єр-міністр і глава Національного комітету Естонської Республіки [[Юрі Улуотс]] виступив із радіозверненням, де благав усіх дієздатних чоловіків, які народилися з 1904 по 1923 рік, записатися на військову службу (перед цим Улуотс виступав проти мобілізації). Заклик здобув підтримку по всій країні: 38 000 призовників переповнили облікові центри.<ref>''Resistance! Occupied Europe and Its Defiance of Hitler'' by Dave Lande, p. 200. ISBN 0-7603-0745-8</ref> Повернулися дві тисячі «фінських хлопців». У 1943—1944 роках з латишів, переважно призовників, для боротьби проти Червоної Армії було сформовано [[Латиський добровольчий легіон СС|дві дивізії]] [[Ваффен -СС]]. Бої під Нарвою естонський народ сприйняв як битву за свою країну, розраду за приниження 1940 року.<ref name=laar>{{cite book|author=Mart Laar|title=Sinimäed 1944: II maailmasõja lahingud Kirde-Eestis|language=естонською|publisher= Tallinn: Varrak|year= 2006}}</ref> Тривала німецька оборона на північно-східному кордоні завадила швидкому радянському прориву в Естонію, що дало підпільному естонському національному комітетові досить часу для спроби повторно встановити незалежність Естонії.

[[1 серпня]] [[1944]] [[Національний комітет Естонії]] проголосив себе носієм найвищої влади в Естонії, а 18 вересня 1944 [[виконувач обов'язків]] глави держави Юрі Улуотс призначив новий уряд на чолі з [[Отто Тіф]]ом. По радіо уряд Естонії англійською мовою оголосив про свій [[нейтралітет]] у війні. Уряд видав два випуски [[Riigi Teataja|свого офіційного вісника]]. 21 вересня націоналістичні сили захопили [[Замок Тоомпеа|урядові будівлі в Таллінні]] і наказали німецьким військам залишити Естонію.<ref>[http://books.google.com/books?ei=cm01R5fMF5SysgP38dmFAg&id=V4siAAAAMAAJ&dq=%22Otto+Tief+%22&q=Otto+Tief&pgis=1#search By Royal Institute of International Affairs. Information Dept. Published 1945]</ref> Естонський прапор замайорів на [[флагшток]]у [[Довгий Герман|найвищої вежі Таллінна]], але був знятий радянськими окупантами вже за чотири дні. [[УрядЕстонський Естоніїуряд у вигнанні]] служив справі неперервності естонської державності аж до 1992 року, коли останній прем'єр-міністр у ролі керівника держави [[Генріх Марк]] вручив вірчі грамоти щойно обраному президентові [[Леннарт Мері|Леннарту Мері]]. Латвійський і литовський уряди у вигнанні продовжували діяти, розмістившись у своїх довоєнних посольствах у США і ВеликобританіїВеликій Британії.

[[FileФайл:Jalta 1945.jpg|thumb|right|[[Ялтинська конференція]] в 1945 році Сидять зліва направо [[УїнстонВінстон ЧерчілльЧерчилль]], [[Франклін Д.Делано Рузвельт]] і [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]].]]

Балтійські країни не мали таких дієвих урядів у вигнанні, як французький під керівництвом [[Шарль де Голль|Шарля де Голля]] або польський на чолі з [[Владислав Сікорський|Владиславом Сікорським]], а їхнє географічне положення робило зв'язок із Заходом важкодоступним. Керівники ВеликобританіїВеликої іБританії та Сполучених Штатів не проявляли великого зацікавлення до балтійського питання, особливо поки війна проти нацистської Німеччини залишалася невирішеною, і таємно розглядали його як щось зайве, щоб цим самим забезпечити співпрацю Сталіна. Члени європейських лівих схилялися до підтримки офіційної радянської точки зору на балтійські країни, розглядаючи їх як такі, що «природно» належать Радянському Союзу з метою гарантування його «законних» інтересів безпеки.<ref name="GernerHedlund-c1">[[#GernerHedlund1993|Gerner & Hedlund (1993)]]. p. 60.</ref>

Установлений раніше ухваленою [[Доктрина Стімсона|доктриною Стімсона]] прецедент у [[Міжнародне право|міжнародному праві]], застосований до країн Балтики у Декларації Веллеса (єдиній публічній заяві США про свою політику), виданій 23 липня 1940 &nbsp;р. заступником держсекретаря США Самнером Веллесом, який на той час виконував обов'язки [[ДержсекретарДержавний секретар США|держсекретаря]], визначив основу для невизнання Сполученими Штатами насильницького приєднання Радянським Союзом країн Балтії.<ref name="USA">[http://www.state.gov/p/eur/rls/rm/86539.htm U.S.-Baltic Relations: Celebrating 85 Years of Friendship] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070611074645/http://www.state.gov/p/eur/rls/rm/86539.htm |date=11 червня 2007 }} at state.gov</ref><ref>[http://books.google.com/books?id=YaYbzQQN97EC&dq The Baltic States: Estonia, Latvia and Lithuania By David J. Smith; Page 138]</ref>

Незважаючи на заяву Веллеса, балтійські країни незабаром повторили свою багатовікову роль пішаків у конфліктах великих держав. Відвідавши Москву взимку 1941—1942 &nbsp;рр., міністр закордонних справ ВеликобританіїВеликої Британії [[Ентоні Іден|Іден]] вже обстоював ідею пожертвувати Балтією для забезпечення радянського співробітництва у війні. Британський посол у США, 1-й граф Галіфаксу Едвард Вуд доповідав, що «п. Іден не може наважитися на небезпечне протистояння Сталіну, а британський уряд воєнного часу...часу… погодився обговорювати договір зі Сталіним, яким буде визнано кордони Радянського Союзу 1940 року».<ref>[[Аверелл Гарріман|Harriman, Averell]] & Abel, Elie. <u>Special Envoy to Churchill and Stalin 1941–19461941—1946</u>, Random House, New York. 1974. p. 1135.</ref> У березні 1942 року ЧерчілльЧерчилль писав РузвельтуРузвельтові, намовляючи пожертвувати країнами Балтики: «Дедалі більша серйозність війни породила у мене відчуття, що принципи [[Атлантична хартія|Атлантичної хартії]] не потрібно тлумачити таким чином, щоб заперечувати кордони Росії, які та зайняла, коли Німеччина напала з цього боку. ...… Тому я надіюся, що Ви зможете надати нам повну свободу дій, щоб якомога швидше підписати договір, який бажає Сталін.»<ref>Berthon, Potts. Warlords: An Extraordinary Re-Creation of World War II Through the Eyes and Minds of Hitler, Roosevelt, Churchill, and Stalin. Da Capo Press and Methuen Publishing. 2006. p. 138.</ref> До 1943 року вже і Рузвельт погоджувався віддати Сталіну країни Балтії та Східної Європи. На зустрічі в Нью-Йорку 3 вересня з його довіреною особою, архієпископом (згодом кардиналом) [[Френсіс Джозеф Спеллман|Спеллманом]] Рузвельт заявив, що «європейці просто муситимуть терпіти російське панування в надії, що років через десять-двадцять вони зможуть ужитися з росіянами».<ref>Gannon, Robert. The Cardinal Spellman Story. Doubleday, New York. 1962. pp. 222–223222—223</ref> Зустрічаючись зі Сталіним на [[Тегеранська конференція 1943|Тегеранській конференції]] 1 грудня 1943, Рузвельт «сказав, що він повністю усвідомлює, що ці три балтійські республіки у давнину і потім зовсім недавно були частиною Росії, та жартома додав, що, коли радянські війська знову зайняли ці території, він не збирався йти війною на Радянський Союз через це».<ref>Minutes of meeting, Bohlen, recording. <u>Foreign Relations of the United States, The Conferences of Cairo and Tehran, 1943</u>, pp. 594–596594—596</ref> Місяцем пізніше Рузвельт послався на [[Отто фон Габсбург]]а, який сказав, що росіяни можуть заволодіти і управляти Румунією, Болгарією, Буковиною, [[Східні креси|Східною Польщею]], Литвою, Естонією, Латвією і Фінляндією.<ref>Bullitt, Orville. <u>For the President: Personal and Secret</u>. Houghton-Mifflin, Boston. 1972. p. 601.</ref> Майбутнє було остаточно вирішено, коли [[9 жовтня]] [[1944]] [[Московська конференція (1944)|ЧерчілльЧерчилль зустрівся зі Сталіним у Москві]] і олівцем накреслив післявоєнний поділ Європи. ЧерчілльЧерчилль згадує:<ref>Churchill, Winston. <u>The Second World War</u> (6 volumes). Houghton-Mifflin, Boston. 1953. v. 6. pp. 227–228227—228.</ref> {{цитата|Зрештою, я сказав: «Чи не могло б це видаватися досить цинічним, якщо здасться, що ми таким безцеремонним чином спекалися таких доленосних для мільйонів людей питань? Спалімо цей папірець.» &mdash; «Ні, збережіть його», — сказав Сталін.}}

Лютнева [[Ялтинська конференція]] 1945 року, яку широкий загал вважає визначальною для майбутнього Європи, по суті кодифікувала раніші приватні і таємні зобов'язання ЧерчілляЧерчилля і Рузвельта, що відкрили шлях до безальтернативної радянської гегемонії у післявоєнній [[Східна Європа|Східній Європі]].

Те, що західні союзники проігнорували принципи самовизначення щодо країн Балтії, стало ясно після Другої світової війни під час виступу заступника міністра закордонних справ (1945—1946) Гектора Макнейла у [[Палата громад Великої Британії|Палаті громад]] у 1947 &nbsp;р. На висловлений сумнів: ''«Чи не гадає високоповажний джентльмен, що ця анексія трьох незалежних держав є грубим порушенням пункту 2 [[Атлантична хартія|Атлантичної хартії]], згідно з яким жодна територія не може бути передана без доброї волі і згоди відповідних жителів?»'', Макнейл промовчав.<ref>Marek, K. Identity and Continuity of States in Public International Law, Librairie Droz S.A., 1968. p. 405.</ref>

* {{cite book |last1=Bellamy |first1=Chris |authorlink1= |title= Absolute War: Soviet Russia in the Second World War |edition= |year=2007 |origyear= |publisher=Macmillan |location=New York |isbn=978-0-333-78022-0 |quote= |ref=Bellamy2007}}

* {{cite book |last1= Dear |first1= Ian |last2= Foot |first2= Richard |title=The Oxford companion to World War II |edition=ілюстроване [[репринт|репринтне видання]] |year=2001 |origyear=1995 |publisher=Oxford University Press |location=England |isbn= 978-0-19-860446-4 |url=http://books.google.com.au/books?id=qC0OgOHAHVkC&pg=PA85&dq=%22second+Soviet+occupation%22&hl=en&ei=C2QZTcDKEoSkvgOmt7T4DQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CC0Q6AEwAQ#v=onepage&q=%22second%20Soviet%20occupation%22&f=false |ref=Dear2001}}

* {{cite book |last1=Gerner |first1=Kristian |last2=Hedlund |first2=Stefan |title= The Baltic States and the end of the Soviet Empire |url=https://archive.org/details/balticstatesendo0000gern |edition= |year=1993 |origyear= |publisher=Routledge |location=London |isbn=0-415-07570-X |quote= |ref=GernerHedlund1993}}

* {{cite book |last1=Hiden |first1=Johan |last2=Salmon |first2=Patrick |title= The Baltic Nations and Europe |edition=виправлене |year=1994 |origyear=1991 |publisher=Longman |location=Harlow, England |isbn=0-582-25650-X |quote= |ref=HidenSalmon1994 |url-access=registration |url=https://archive.org/details/balticnationseur00hide }}

[[Категорія:ІсторіяЕстонія Естоніїв Другій світовій війні]]

[[Категорія:ІсторіяЛатвія Латвіїв Другій світовій війні]]

[[Категорія:ІсторіяЛитва Литвив Другій світовій війні]]