Радянська окупація балтійських країн (1944): відмінності між версіями

{{seealso|Окупація балтійських країн}}

 

Унаслідок [[Прибалтійська операція (1944)|Балтійської наступальної операції]] у 1944 році [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] повторно окупував більшу частину території країн Балтії.<ref name="Dear2001">[[#Dear2001|Dear (2001)]]. p. 85.</ref> [[Червона армія]] відновила контроль над трьома балтійськими столицями, але не змогла захопити [[Курляндський котел]], де трималися змушені відступити сили [[вермахт]]у і латиські війська до остаточної капітуляції Німеччини наприкінці війни. Німецькі війська були депортовані, а латвійські сили були страчені як зрадники. Після війни Радянський Союз відновив контроль над [[Балтійські країни|балтійськими державами]] відповідно до своїх насильницьких [[анексія|анексій]] їх у статусі [[Список союзних республік СРСР|комуністичних республік]] у 1940 році.

 

 

 

 

У [[Північна Європа|Північній Європі]] доля малих країн під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] суттєво різнилася. [[Данія]] і [[Норвегія у Другій світовій війні|Норвегія]] були окуповані нацистською Німеччиною; Швеції довелося піти на деякі поступки, але за вмілого зовнішньополітичного курсу та з надійними збройними силами вона змогла залишатися осторонь від війни. І Данія, і Норвегія відновили свій суверенітет після капітуляції Німеччини. Фінляндії, географічне положення якої було менш вигідне, ніж Швеції, довелося пережити дві радянсько-фінські війни, що обернулися територіальними втратами: так звану [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|Зимову війну]] і [[Радянсько-фінська війна (1941—1944)|війну-продовження]].

Під час німецької окупації були спроби відновити незалежність. У 1941 році литовці скинули радянську владу за два дні до вступу німців у [[Каунас]]. Німці понад місяць дозволяли діяльність [[Тимчасовий уряд Литви|Тимчасового уряду]].<ref name="Salmon_e5">[[#HidenSalmon1994|Hiden & Salmon (1994)]]. p. 120.</ref> Під кінець війни, коли вже стало ясно, що Німеччина буде переможена, багато литовців, латишів і естонців знову приєдналися до німців. Були надії, що, втягуючись у таку війну, країни Балтії могли б заручитися підтримкою Заходу у справі боротьби за незалежність від СРСР.<ref>''The Baltic States: The National Self-Determination of Estonia, Latvia and Lithuania'' by Graham Smith, p. 91. ISBN 0-312-16192-1</ref> У Латвії 13 серпня 1943 було створено підпільну націоналістичну Центральну раду Латвії. 25 листопада 1943 з'явився аналогічний орган&nbsp;— [[Верховний комітет визволення Литви]].

 

 

 

== Союзники та балтійські країни ==

 

=== Західні союзники здають балтійські країни Сталіну ===

 

Незважаючи на заяву Веллеса, балтійські країни незабаром повторили свою багатовікову роль пішаків у конфліктах великих держав. Відвідавши Москву взимку 1941—1942&nbsp;рр., міністр закордонних справ Великої Британії [[Ентоні Іден|Іден]] вже обстоював ідею пожертвувати Балтією для забезпечення радянського співробітництва у війні. Британський посол у США, 1-й граф Галіфаксу Едвард Вуд доповідав, що «п. Іден не може наважитися на небезпечне протистояння Сталіну, а британський уряд воєнного часу… погодився обговорювати договір зі Сталіним, яким буде визнано кордони Радянського Союзу 1940 року».<ref>[[Аверелл Гарріман|Harriman, Averell]] & Abel, Elie. <u>Special Envoy to Churchill and Stalin 1941—1946</u>, Random House, New York. 1974. p. 1135.</ref> У березні 1942 року Черчилль писав Рузвельтові, намовляючи пожертвувати країнами Балтики: «Дедалі більша серйозність війни породила у мене відчуття, що принципи [[Атлантична хартія|Атлантичної хартії]] не потрібно тлумачити таким чином, щоб заперечувати кордони Росії, які та зайняла, коли Німеччина напала з цього боку. … Тому я надіюся, що Ви зможете надати нам повну свободу дій, щоб якомога швидше підписати договір, який бажає Сталін.»<ref>Berthon, Potts. Warlords: An Extraordinary Re-Creation of World War II Through the Eyes and Minds of Hitler, Roosevelt, Churchill, and Stalin. Da Capo Press and Methuen Publishing. 2006. p. 138.</ref> До 1943 року вже і Рузвельт погоджувався віддати Сталіну країни Балтії та Східної Європи. На зустрічі в Нью-Йорку 3 вересня з його довіреною особою, архієпископом (згодом кардиналом) [[Френсіс Джозеф Спеллман|Спеллманом]] Рузвельт заявив, що «європейці просто муситимуть терпіти російське панування в надії, що років через десять-двадцять вони зможуть ужитися з росіянами».<ref>Gannon, Robert. The Cardinal Spellman Story. Doubleday, New York. 1962. pp. 222—223</ref> Зустрічаючись зі Сталіним на [[Тегеранська конференція 1943|Тегеранській конференції]] 1 грудня 1943, Рузвельт «сказав, що він повністю усвідомлює, що ці три балтійські республіки у давнину і потім зовсім недавно були частиною Росії, та жартома додав, що, коли радянські війська знову зайняли ці території, він не збирався йти війною на Радянський Союз через це».<ref>Minutes of meeting, Bohlen, recording. <u>Foreign Relations of the United States, The Conferences of Cairo and Tehran, 1943</u>, pp. 594—596</ref> Місяцем пізніше Рузвельт послався на [[Отто фон Габсбург]]а, який сказав, що росіяни можуть заволодіти і управляти Румунією, Болгарією, Буковиною, [[Східні креси|Східною Польщею]], Литвою, Естонією, Латвією і Фінляндією.<ref>Bullitt, Orville. <u>For the President: Personal and Secret</u>. Houghton-Mifflin, Boston. 1972. p. 601.</ref> Майбутнє було остаточно вирішено, коли [[9 жовтня]] [[1944]] [[Московська конференція (1944)|Черчилль зустрівся зі Сталіним у Москві]] і олівцем накреслив післявоєнний поділ Європи. Черчилль згадує:<ref>Churchill, Winston. <u>The Second World War</u> (6 volumes). Houghton-Mifflin, Boston. 1953. v. 6. pp. 227—228.</ref> {{цитата|Зрештою, я сказав: «Чи не могло б це видаватися досить цинічним, якщо здасться, що ми таким безцеремонним чином спекалися таких доленосних для мільйонів людей питань? Спалімо цей папірець.» &mdash; «Ні, збережіть його», — сказав Сталін.}}

 

Те, що західні союзники проігнорували принципи самовизначення щодо країн Балтії, стало ясно після Другої світової війни під час виступу заступника міністра закордонних справ (1945—1946) Гектора Макнейла у [[Палата громад Великої Британії|Палаті громад]] у 1947&nbsp;р. На висловлений сумнів: ''«Чи не гадає високоповажний джентльмен, що ця анексія трьох незалежних держав є грубим порушенням пункту 2 [[Атлантична хартія|Атлантичної хартії]], згідно з яким жодна територія не може бути передана без доброї волі і згоди відповідних жителів?»'', Макнейл промовчав.<ref>Marek, K. Identity and Continuity of States in Public International Law, Librairie Droz S.A., 1968. p. 405.</ref>

 

== Примітки ==

* {{cite book |last1=Bellamy |first1=Chris |authorlink1= |title= Absolute War: Soviet Russia in the Second World War |edition= |year=2007 |origyear= |publisher=Macmillan |location=New York |isbn=978-0-333-78022-0 |quote= |ref=Bellamy2007}}

* {{cite book |last1= Dear |first1= Ian |last2= Foot |first2= Richard |title=The Oxford companion to World War II |edition=ілюстроване [[репринт|репринтне видання]] |year=2001 |origyear=1995 |publisher=Oxford University Press |location=England |isbn= 978-0-19-860446-4 |url=http://books.google.com.au/books?id=qC0OgOHAHVkC&pg=PA85&dq=%22second+Soviet+occupation%22&hl=en&ei=C2QZTcDKEoSkvgOmt7T4DQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=2&ved=0CC0Q6AEwAQ#v=onepage&q=%22second%20Soviet%20occupation%22&f=false |ref=Dear2001}}

{{Refend}}

 

{{Друга світова війна}}

{{Сталін}}

 

[[Категорія:Окупація балтійських країн]]

[[Категорія:Радянські окупації]]