Урарту: відмінності між версіями

Урарту припинило існування в [[6 століття до н. е.|VI столітті до н.&nbsp;е.]] В першій чверті [[1 тисячоліття до н. е.|1 тисячоліття до н.&nbsp;е.]] Урарту займало панівне становище серед держав [[Передня Азія|Передньої Азії]]<ref>[[Піотровський Борис Борисович|Піотровский Б. Б.]] Ванське царство (Урарту), Видавництво Східної літератури, Москва, [[1959]]</ref>. Держава Урарту залишила великий вплив на культури і держави [[ЗакавказзяВірменське нагір'я|Південного Кавказу]] й [[Південний Кавказ|Вірменського нагір'я]], включаючи [[Вірменія|Вірменію]], яку вважають «культурною спадкоємицею» Урарту.

Сучасна історична наука відкрила для себе Урарту на початку [[XIX століття]]. Учені звернули увагу на оповідання середньовічного вірменського історика [[Мойсей Хоренський|Мойсея Хоренського]] про участь цариці [[Ассирія|Ассирії]] [[Шамірам]] ([[Семіраміда|Семіраміди]]) в спорудженні міста на березі озера [[Ван]]<ref>''[[Мовсес Хоренаці]]'' История Армении, Айастан, Ереван, 1990 ISBN 5-540-01084-1 ([http://vehi.net/istoriya/armenia/khorenaci/index.html Електронна версія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090604101839/http://www.vehi.net/istoriya/armenia/khorenaci/index.html |date=4 червня 2009 }}{{ref-ru}})</ref>. У [[1827]] році Французьке азіатськеазійське товариство направило в район Вана першого дослідника&nbsp;— молодого ученого [[Шульц]]а. У [[1829]] році він був убитий [[Курди|курдами]], проте матеріали його робіт до [[1840]] року потрапили до [[Франція|Франції]] і були опубліковані. Шульц замалював виявлені ним клиноподібні написи, іякі явилисявиявилися неправильнінеправильними. Прорив у вивченні [[Урартська мова|урартської мови]] відбувся лише на початку [[XX століття]], коли вдалося ефективно співвіднести її одночасно з декількома кавказькими мовами. Великий внесок до розробки граматики урартської мови внесли [[Н. Я. Марр]], [[І. І. Мещанінов]], [[Б. Б. Піотровський]], [[Іоганнес Фрідріх]], [[Г. А. Меликішвілі]] і [[І. М. Дьяконів]]. Зусиллями цих учених був опублікований повний корпус знайдених написів урартською мовою, переклади цих написів, а також встановлений зв'язок урартської мови з [[Хурритська мова|хурритською]]. Згідно з сучасною гіпотезою [[З. А. Старостін]]а, урартська і хурритська мови споріднені з [[Нахсько-дагестанські мови|нахсько-дагестанськими мовами]]. Дана гіпотеза, загальноприйнята в сучасній лінгвістиці, проте береться під сумнів деякими ученими Вірменії в рамках ревізіоністських концепцій історії Урарту.

* [[вавілонськівавилонські хроніки]] [[VII століття до н. е.]], що відносяться, головним чином, до заходузанепаду Урарту;

[[Файл:246886809Akhurian 343c5a6348River bGorge.jpg|thumb|right|250px|[[Вірменське нагір'я]]]]

* [[Урмія|озеро Урмія]]. Знаходиться на висоті 1250 м над рівнем моря, вода надзвичайно солона, але низовинне побережжяузбережжя озера сприятливе для землеробства.

# '''Урарту'''. Ассирійські джерела ХІІІ-ХІ століть до нашої ери згадують племена Уруатрі чи Уратрі (U-rat-ri) у верхів'явї [[Великий Заб|Великого Забу]] на південний-схід від озера Ван. Є припущення, що ця назва означає «висока країна». Пізніше назву Урарту Ассирійці використовували на позначення держави Біайнілі, головні землі якого частково перекривалисяпокривалися з територіями сторогостарого племінного союзу. Чому ассирійці використали стару назву, точно не відомо. Назва Урарту використовувалася в Ассирії з [[9 століття до н. е.|IX століття до н. е.]] до кінця існування Ассирії.

# '''Біайні (Біайнілі)'''. Місцева назва з неясною [[Етимологія|етимологією]]. Багато дослідників вважаютьвважає, що це самоназва Урарту — така найпоширеніша версія. Проте є думка, що це назва лише внутрішньої (центральноюцентральної) області Урарту

# '''Арарат'''. Масоретська огласовкавокалізація арамейської назви території, яку займало Урарту. ОгласовкаВокалізація зустрічається в біблейських текстах і збереглася в сучасній [[Топонімія|топонімії]].

# '''[[Аратта]]''' — стародавня гірська країна, що згадується ще в [[3 тисячоліття до н. е.|3 тисячолітті до н. е.]] в [[Шумери|шумерських]] текстах. Ототожнення Аратти з Урарту — є молопоширенноюмалопоширеною в сучасній науці теорією, зроблене декількома дослідниками на фонетичній основі, а також частково аргументоване англійським вченим [[Рол Девід|Девідом Ролом]]. Якщо таке ототожнення виявиться справедливим, то історію Урарту слід поглибити на 1500 років до [[3 тисячоліття до н. е.|III тисячоліття до н. е.]] Проте ніяких археологічних або надійних письмових джерел, що пов'язують Урарту з Аратою, не виявлено, і більшість учених вважаютьвважає, що Аратта розташовувалася в горах центрального або південно-західного Ірану і ніяк не пов'язана з Наїри/Урарту.

* '''Західна'''. Західна теорія має на увазі міграцію населення Урарту із заходу — з території [[Греція|Греції]], а також зв'язок урартів з [[Мінойська цивилізаціяцивілізація|мінойською цивілізацією]], [[Греки|греками]] і [[Етруски|етрусками]]. «Західна теорія» виникла на початку [[ХХ]] століття, коли граматика урартської мови ще не була вивчена, і на підставі того, що вірменська мова відноситься до [[Індоєвропейські мови|індоєвропейських мов]], передбачалося, що урартська мова також індоєвропейська. В середині [[ХХ]] століття, коли був встановлений зв'язок між урартською і хурритською мовами, «Західна теорія» відійшла на другий план, проте незабаром було висловлено припущення, що урартські написи робилися лише на офіційній мові правлячої верхівки, а рядові урарти могли розмовляти на одній з індоєвропейських мов, близьких до сучасної вірменської. Певний варіант «західної теорії» допускає теорія Іванова — Гамкрелідзе про міграції індоєвропейських народів.

|+ [[Ассирія|Ассирійський]] барельефбарельєф часів [[Салманасар III|Салманасара III]]<br /><span class="subcaption">Фрагмент [[бронза|бронзового]] барельєфа із зображенням ассирійського війскавійська, перемігшого урартів бл. [[858 до н. е.|858 року до н.&nbsp;е.]], під командуванням [[Салманасар III|Салманасара III]] в битві біля берегів [[Ван (озеро)|озера Ван]]. Барельєф шириною 27 см був прикрасою воріт.</span>

З часу правління царя Ассирії Салманасара III Ассирія і урартські джерела свідчать про централізацію влади в Урарту і виникнення урартської царської династії. Першим правителем всього Урарту, згаданий в знайдених записах, був [[Арама]] (період правління бл. [[859 до н. е.|859]]—[[844 до н. е.|844]] рр. до н. е.), проте основна династія Урарту була, мабуть, заснована представником іншого роду або племені [[Сардурі I]] (сином Лутіпрі), який став царем об'єднаного Урарту близько [[844 до н. е.|844 року до н. е.]] За часів Сардурі I, резиденція урартських царів вже знаходилася в місті Тушпа, на березі озера Ван. Вибір місця для столиці, мабуть, був пов'язанаязаний зіз тим, що на місці Тушпа існував стародавній релігійний центр поклоніння урартському богові сонця, ШивініШівіні. Біля західного підніжжя Ванської скелі збереглася фортечна стіна, складена з великих привозних каменів, досягають 6 м в довжину і 1 м у висоту. На цій стіні збереглися написи на ассирійській мові, фортеці, що свідчать про споруду, царем Сарду.

При Сардурі I набіги ассирійців вже не могли досягти столиці Урарту, а лише турбували південні околиці країни. Могутність Ассирії підходила до кінця, наступавнаставав розквіт нової сили на [[Близький Схід|Близькому Сході]] — об'єднаного Урарту.

З середини IX століття до н. е. Урарту стає наймогутнішою державою Передньої Азії. В кінці IX століття при царі [[Ішпуїн]]і, синові Сардурі I, (роки правління бл. [[828 до н. е.|828]]—[[810 до н. е.|810 до н. е.]]) відбувається подальше посилення центральної влади [[Тушпа|Тушпи]]. Розширюються межі Урарту: з півдня до Урарту приєднується територія між озерами Ван і [[Урмія]], а також територія на південь від озера Урмія; на півночі, в [[Закавказзя|Закавказзі]], здійснюються успішні військові походи з захоплення родючої долини річки [[Аракс]]. Відбувається також «централізація» урартської релігії. Божества окремих племен об'єднуються в єдиний [[пантеон]], на чолі якого стають боги центральної частини країни: [[Халді]], [[Тейшеба]] і [[ШивініШівіні]].

Розширення меж Урарту на захід призвело до того, що торгові шляхи з Ассирії до Малої Азії опинилися під контролем урартів, що ускладнило стратегічне положення Ассирії, яка відвіку імпортувала залізо і [[Коні|коней]] з Малої Азії. Правитель Ассирії [[Салманасар IV]] (Шульману-Ашареду IV, роки правління [[783 до н. е.|783]]—[[772 до н. е.|772 до н. е.]]) шість з десяти років свого правління витратив на походи проти Урарту. До того часу в Урарту вже правив син Менуа, [[Аргишті I]], який, судячи з письмових джерел, вів напружену боротьбу з Ассирією у її північних межажмежах і, врешті-решт, вийшов з неї переможцем, не дозволивши Салманасару IV повернути Ассирії втрачений вплив в прикордонних зонах.

Окрім цього Аргишті I зробив декілька вдалих походів на південний схід, в район озера Урмії проти [[маннейці]]в. Аргишті I також здійснив будівництво нових поселень і фортець в Закавказзі, на території сучасної Вірменії, зокрема, він заснував місто [[Аргиштіхинілі]] (недалеко від сучасного [[Армавір]]а), яке довгий час залишалося крупнимвеликим адміністративним центром Урарту і місто [[Еребуні]] поряд з сучасним Єреваном. Фортеця Еребуні використовувалася надалі урартськими військами для походів в глиб району озера Севан і для захисту Араратської долини.

Урартська держава середини [[8 століття до н. е.|VIII століття до н. е.]] являла собою типову державу того часу. Царі Урарту володіли [[Деспотизм|деспотичною]] абсолютною владою і прагнули силою захопити майно сусідніх племен і країн. Захоплене населення часто поневолилосяпоневолювали або насильницьки переселялосяпереселяли на інші території. Чітких меж у той час не існувало, і царі Урарту рік за роком робили руйнівні походи у власні околиці для залякування підлеглих племен. Урарту, проте, ніколи не досягло такого впливу, якимякий свого часу користуваласямала Ассирія: влада Урарту над багатьма сусідніми племенами вважалася швидше тимчасовою.

==== Походи ТиглатталапсараТіглатталапсара проти Урарту ====

У [[744 до н. е.|744 році до н. е.]] на престол сусідньої Ассирії зійшов [[Тіглатпаласар III]], який негайно почав боротьбу за відновлення Ассирією минулого панування в Передній Азії. Тіглатпаласар III провів ряд реформ в армії Ассирії і почав успішні бойові дії на західних кордонах Урарту, направлені на повернення АссирієАссирією контролю над торговими шляхами до Малої Азії. До [[735 до н. е.|735 року до н. е.]] відбулася вирішальна битва між армією Ассирії і урартською армією на західному березі Євфрата. Ассирійці розбили урартську армію і захопили велике число полонених і різні трофеї. Сардурі II, командувач урартською армією, бігвтік з поля битви в Тушпу. Тіглатпаласар III продовжив військовий похід вглиб Урарту:

Обставини загибелі [[Сардурі II]] залишаються невиясненими. Після розгрому урартської армії держава частково розпалася, і багато завойованих раніше племен підняли повстання проти центральної влади. Син Сардурі II, [[Руса I]], який вступив в [[735 до н. е.|735 році до н. е.]] на престол відразу після поразки від ассирійців, знайшовзастав свою державу в жалюгідному стані. Проте йому вдалося рішучими діями зберегти державність Урарту і довгий час не допуститидопускати подальших втрат урартських земель. «З моїми двома кіньми і моїм візничим, моїми руками завоював я царство Урарту» — вигравіював на стелі Руса I. Руса I подавивпридушив більшість заколотів в різних регіонах країни і довгий час мудро уникав [[Конфронтація|конфронтації]] з Ассирією. Під час царювання в Ассирії [[Салманасар V|Салманасара V]] між Урарту і Ассирією встановилося перемир'я.

У [[722 до н. е.|722 році до н. е.]] до влади в Ассирії прийшов рішучіший і войовничо настроєний [[Саргон II]], молодший син Тіглатпаласара III. Саргон II скинув з престолу свого старшого брата Салманасара V і був настроєний повернути Ассирії минулу могутність. У [[722 до н. е.|722]]—[[719 до н. е.|719 до н. е.]] роках Саргон II був зайнятий військовими діями на заході — в [[Сирія|СіріїСирії]] і [[Палестина|Палестині]], а з [[718 до н. е.|718 року до н. е.]] переніс військові дії на північ. Дії Саргона II завжди були ретельно підготовлені, ву його резиденції, Дур-Шаррукіне, збереглися клинописні таблички з розвідувальними донесеннями з Урарту.

Розвідувальним даним надавалосянадавали таке значення, що відповідальним за донесення з Урарту був призначений син Саргона II, [[Синахеріб]], який надалі став царем Ассирії. З [[718 до н. е.|718]] по [[715 до н. е.|715]] роки до н. е. Саргон II і Руса I не наважувалися вступити в прямі битви. Їх боротьба розвернулася на території країни [[МанаМанна (держава)|Манна]], що лежала на схід від озера Урмія. Кілька разів за цей період Саргон II захоплював країну [[маннійці]]в і садив на престол бажаного йому правителя, а Руса I у відповідь організовував повстання маннійців на користь царя, лояльного до Урарту. Нарешті в [[714 до н. е.|714 році до н. е.]] Саргон II виступив з ретельно підготовленим походом проти Урарту, відразу після отримання донесення про невдалий військовий похід Русяві I проти [[кіммерійцікімерійці]]в.

Похід почався з [[МанаМанна (держава)|МаниМанни]], яку легко завоювали війська Ассирії. Саргон II рушив далі на схід, переслідуючи війська лояльні Урарту, але отримав повідомлення про те, що Руса I назбирав великі сили в гірській ущелині на схід від озера Урмія, звідки готується напасти на армію Ассирії з тилу. Саргон II різко змінив свої плани і рушив до військ Русяві I. Йому вдалося раптово напасти на урартський табір вночі, і війська Урарту зазнали жорстокої поразки. Сам Руса I вимушений був рятуватися втечею. Саргон II дістав можливість продовжити рух на північ, розгромив місто [[Улха|Улху]], підійшов до північно-східного берега озера Ван. Спираючись на дані розвідки, Саргон II не зважився рушити на Тушпу, а обійшов озеро з півночі, захопивши міста [[Аргішті]], а потім [[Уаїаїс]]. Прямуючи назад в [[Дур-Шаррукин]], Саргон II раптово змінив свій маршрут і зробив важкий перехід через лісисті гори і несподівано для урартських сил з'явився в [[Мусасір]]і, релігійному центрі Урарту. Саргон II зруйнував і розграбував місто, а також знищив головний храм бога Халді був знищений ним. Було висловлено припущення, що у цей момент в Мусасірі знаходилася урартська державна казна, перевезена з Тушпи урартським царем, що побоювався нападу армії Ассирії на свою столицю. Руса I, дізнавшись про події в Мусасірі, покінчив життя [[самогубство]]м. Цінності, захоплені Саргоном II в Мусасірі, прикрасили його палац в Дур-Шаррукіні.

Поразки Урарту від ассирійців наприкінці [[8 століття до н. е.|VIII століття до н. е.]] поклали початок руйнуванню урартської держави. Наслідки цих поразок могли бути ще згубнішими, проте Ассирія не змогла довго вести усішноуспішні бойові дії. В кінці [[8 століття до н. е.|VIII століття до н. е.]] Саргон II загинув в результаті палацової змови, і незабаром після цього Ассирія занурилася в кризу, пов'язану з протистоянням з [[Вавилон]]ієйією і [[Мідія|Мідією]], яке, врешті-решт, через 100 років, в [[609 до н. е.|609 році до н. е.]] привів до загибелі держави Ассирії. Можливо, вирішальним чинником різкого ослаблення Урарту було ослаблення центральної релігійної влади і культу бога Халді, пов'язане з руйнуванням Мусасіра. За ці роки в Урарту змінилися декілька правителів:

З цих правителів тільки Руса II робив спроби відновити минулу славу Урарту, які мали лише частковий успіх. Урарту вже до кінця свого існування не відновило спроб узяти під контроль стратегічні торгові шляхи між [[Месопотамія|Месопотамією]] і Малою Азією, зосередивши нове будівництво в Закавказзі, де був заключенийукладений важливий союз з кіммерійцямикімерійцями. Контроль над центром країни був поступово втрачений. Див. також [[Список правителів Урарту]].

Про останній період існування Урарту з [[605 до н. е.|605]] року по [[585 до н. е.|585]] рік до н. е. збереглися дуже мало відомостей. Мабуть, держава переживала занепад, тому з'являласяявлялося мало письмових документів. Столиця Урарту в цей період перемістилася в місто [[Тейшебаїні]] в Закавказзі, і ключовою обставиною, що погубила Урарту, було руйнування цієї фортеці, проте питання про те, яка саме сила зруйнувала останнійостанню оплоттвердиню Урарту, залишається предметом дискусії. Є версії, що це зробили [[скіфи]] і кіммерійці[[кімерійці]], [[мідійці]] або [[вавілонянивавилоняни]].

[[Урартська мова]], відома з [[клинопис]]них написів, що дійшли до нас, мабуть, була поширена по всій території Урарту. Більшість фахівців дотримуються думки, що урартська мова тісно пов'язана з хурритською мовою. Хоча до нас дійшли декілька нерозшифрованих написів з використанням урартських [[Ідеограма|ідеограм]], в основному, [[урарти]] користувалися істотно спрощеною формою клинопису Ассирії. Наприклад, при запозиченні багато багатозначних ідеограм Ассирії використовувалися урартами лише в одному значенні, були втрачені різні смислові відтінки знаків Ассирії. З іншого боку, клинопис Ассирії, мабуть, не повністю передавав фонетичний лад урартської мови, наприклад урартський звук «о» був відсутній в [[Ассиро-вавилонська мова|ассиро-вавілонськійвавилонській мові]] і відображався в клинописних текстах знаком «у».

Релігія Урарту тісно пов'язана з релігіями Месопотамії: урарти мали численний пантеон божеств, багато хто з яких явно запозичений з релігій держав Месопотамії ([[Шумер]]у, [[Аккада]] і АссіриїАссирії). В Урарту була поширена практика [[Жертвоприношення|жертвопринесень]], в яких, головним чином, брали участь [[корова|бики]] і [[вівці]]. Є також сліди людських жертвопринесень з полонених інших народів. Різні обряди поклоніння божествам, а також процедури жертвопринесень зазвичай відбувалися в приміщеннях, видовбаних в скелях, що нагадують верхівок побудованих в Месопотамії зіккуратів, які використовувалися аналогічним чином. У одному з таких видовбаних приміщень виявлена табличка з переліком 79 урартських божеств і кількістю тварин, яких необхідно було приносити в жертву кожному з них.

Серед урартських божеств явно виділялися три головних: [[Халді]] (головне божество Урарту), [[Тейшеба]] і [[ШивініШівіні]]. Місто Мусасір, розташоване на південному сході від озера Ван, мабуть, було релігійним центром Урарту. У цьому місті, знаходився головний храм бога Халді, причому бог Халді почитався в деяких сусідніх північних містах Ассирії.

Руйнування Саргоном II головного храму бога Халді в Мусасірі, ймовірно, нанеслозавдало релігії Урарту серйознийсерйозного ударудару, після якого культ бога Халді почав поступово затухати.

Більшість урартських споруд, що збереглися, — захисні споруди. Урартські фортеці зазвичай розташовувалися в важкодоступних місцях: на вершинах скель, [[горб]]ів або в місцях, захищених водними перешкодами. Основи фортечних стін робилися до трьох метрів завтовшки і часто мали циклопічну кам'яну кладку з каменями, що досягали розмірів 6×0,8×0,8 метрів. Верхні частини фортечних стін, як правило, споруджувалися з сирцевої [[Цегла|цеглини]], в яких для міцності додавалася [[солома]]. Деякі фортеці споруджувалися невеликими і служили виключно для військових цілей, деякі включали крупнізначні поселення і укріплену [[цитадель]]. Наприклад, місто-фортеця [[Тейшебаїні]] займавзаймало площаплощу в 4 гектари і включаввключало близько 150 приміщень. Додатковий [[фундамент]] під основи стін не закладався, лише розчищався будівельний майданчик. Велика увага приділялася подачі у фортецю прісної води.

Захисні споруди Урарту часто за своїм стилем близькі до аналогічних споруд Ассирії, а господарські і житлові споруди, з іншого боку, стилістично пов'язані із закавказькою будівельною технікою [[1 тисячоліття до н. е.|I тисячоліття до н. е.]] Деякі культові споруди, зокрема храми бога Халді, мають унікальні архітектурні форми. Деякі храми Урарту явно демонструють зв'язок з архітектурними пам'ятниками Малої Азії (особливо [[Фригійці|фригійськими]] і [[Пафлагонці|пафлагонськими]]), що були прототипами класичних старогрецьких храмів. Особливо яскраві зв'язки такого роду демонструє урартський храм в [[Мусасір]]і. Кладка більшості урартських споруд забарвлювалася фарбою в різні кольори, на зразок пізньосирійською і вавілонськоювавилонською архітектурним традиціям.

==== ЗемлеробствоРільництво і садівництво ====

Згідно з археологічними даними землеробстворільництво на території Урарту почало розвиватися з часів [[неоліт]]у, ще в [[3 тисячоліття до н. е.|III тисячолітті до н. е.]] В урартський час землеробстворільництво було добре розвиненим і тісно пов'язаним з Ассирією за підбором культур і способам їх обробки. З клинописних джерел відомо, що в Урарту вирощували [[Пшениця|пшеницю]], [[ячмінь]], [[кунжут]], [[Полба|полбу]] і [[просо]], а також обробляли сади і [[виноградник]]и. Багато регіонів Вірменського нагір'я вимагали штучного зрошування, яке успішно організовувалося правителями Урарту в період розквіту держави. У декількох регіонах збереглися залишки стародавніх зрошувальних каналів, споруджених урартами, головним чином за часів Аргишті I і Менуа, деякі з них досі використовуються для зрошування піль.

Техніка землеробстварільництва була високою, ймовірно запозиченою у ассирійців. Більшість знарядь для обробки землі виготовлялися із заліза, використовувалися важкі плуги для пари (рідше для четвірки) биків. На зрошувальних каналах, ймовірно, працювали водяні млини.

Судячи поіз зображенняхзображень урартських воїнів на [[барельєф]]ах [[9 століття до н. е.|IX століття до н. е.]], урартська армія спочатку будувалася за хеттським зразком, окрім цього воїни носили шкіряні або дерев'яні [[шолом]]и і зброю. Руйнівні грабіжницькі походи Салманасара III сприяли реформам в урартській армії, які, ймовірно, відбулися під час правління Арами і Сардурі I. Після цього урартська армія будувалася за зразком ассирійської. З [[8 століття до н. е.|VIII століття до н. е.]] в Урарту [[піхота]], як правило, була озброєна залізними [[меч]]ами, бойовим луком, багато воїнів носили бронзові шоломи і [[Кольчуга|кольчуги]]. На допомогу піхоті вирушали бойові [[колісниця|колісниці]], які по своїй формі були дуже схожі на пізноассирійські. Цар Урарту одночасно був верховним головнокомандуючим. Для підтримки бойового духу в Урарту проводилися змагання і турніри між найкращими воїнами, в яких іноді особисто брали участь і царі Урарту.

* [https://web.archive.org/web/20071218063400/http://annals.xlegio.ru/i_urart.htm Електронна бібліотека древнього царства Урарту]{{ref-ru}}

* [http://www.livius.org/arl-arz/armenia/urartu.html Urartu] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130911062456/http://www.livius.org/arl-arz/armenia/urartu.html |date=11 вересня 2013 }}