Шаррукін II: відмінності між версіями

Офіційно вважався молодшим сином [[Тіглатпаласар III|Тіглатпаласара III]], чи це дійсно так чи ні невідомо. Щоправда в своїх надписах він не згадує батька, тож існують припущення, що насправді він був узурпатором який захопив престол. Дуже промовиcтимпромовистим є також його ім'я Шаррукін, тобто істинний цар. Як відомо [[Саргон Аккадський]] узяв те ім'я, аби приховати своє незнатне походження і попри те, що він став легендарною особистістю наступники це ім'я не використовували. Тож те, що через півтори тисячі років цим іменем назвався цар, щодо якого існують сумніви в законності навряд чи є випадковістю.

Однак Шаррукін отримав перемогу на іншому фронті&nbsp;— у Леванті. 720 року до нашої ери там вибухнуло велике повстання яке очолив [[Яубіді|Ілубіді]] цар Хамату, до нього приєдналися Дамаск, Арпад, Сімірра та ізраїльтяни. Повстанців підтримували єгиптяни. Однак в другій битві при Каркарі<ref>Була ще й [[Битва при Каркарі|перша]], більш як за сто років до того.</ref> ассирійці розгромили сили коаліції. Хамат було взято штурмом, Ілубіді полонили і стратили, а місцеве населення було винищене з показовою жорстокістю. Пізніше ассирійці при Рафії розбили армію фараона<ref>Це було перше військове зіткнення між ассирійцями та єгиптянами.</ref> Шабака та [[Філістимляни|філістимлянське]] військо царя Гази Ганона, а потім пройшли через усю Палестину аж до єгипетського кордону. Наляканий фараон прислав Шаррукіну подарунки. Завдяки цьому успіхові цар знову приєднав до своєї держави південну Сирію. Війна в Леванті тривала до 718 року до нашої ери. В 717 Шаррукін розбив Пісіріса, царя Новохетське царство зі столицею в [[Каркемиш]]і, й перетворив цю державу на ассирійську провінцію. Після цього основний напрямок походів змінився на північний&nbsp;— проти Урарту. Тим часом з-за Кавказу прийшли нові вороги&nbsp;— кіммерійці[[кімерійці]]. Однак для Урарту вони були значно небезпечніші ніж для розташованої південніше Ассирії. Ймовірно Шаррукін скористався ослабленням урартів у війнах з кочівниками. Відомо що в 715 році ассирійський цар завоював 22 урартські фортеці. В 714 році до нашої ери Шаррукін повів свої війська на схід від Урарту, обійшовши зі сходу озеро [[Урмія|Урмію]]. Урартський цар [[Руса I|Руса]] вирішив скористатися з цього і зайти ассирійцям в тил. Очевидно саме на це і розраховував Шаррукін. Завдяки добре організованій розвідці він знав про рух та місцезнаходження урартського війська. Тож узявши задля мобільності лише колісниці та кінноту він вирушив на захід. Ассирійцям вдалося захопити військо Руси зненацька і в запеклому, але короткому бою розгромити його, так що сам урартський цар ледь втік. Після цього ассирійське військо вже без опору розграбувало Урарту та васальні йому князівства. Завдяки несподіванному маневрові через лісисті гори Шаррукін зненацька захопив Мусасір де знаходився головний храм верховного божества урартів бога Халді. Ассиріці захопили величезну здобич і угнали понад 20 тисяч полонених. Взнавши про розграбування Мусасіру урартський цар Руса заколовся чингалом. Державному культу Урарту та авторитету його царів який на нього спирався було завдано непоправного удару&nbsp;— Урарту назавжди втратило статус «[[Велика держава|великої держави]]» і почало хилитися до незворотного занепаду.

* [http://www.gutenberg.org/etext/10887 Great Inscription of Khorsaband. Babilonian and Assyrian Literature] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090924183611/http://www.gutenberg.org/etext/10887 |date=24 вересня 2009 }}