Шаррукін II: відмінності між версіями

'''Саргон II''' або ж '''Шаррукін'''<ref>Ассирійський варіант імені [[Саргон Аккадський|Шаррум-кен]]</ref>, також відомий як '''Шаррукін-арку''' ([[ассирійска мова|асир.]] ''Шаррум-кен'', букв. ''«справжній цар»'', ''Шаррукін-арку'' — ''пізній Шаррумкен'')&nbsp;— цар [[Ассирія|Ассирії]] у [[722 до н. е.|722]]&nbsp;— [[705 до н. е.|705 до н.&nbsp;е.]], цар Вавилонії у 710-705 роках до нашої ери.▼

Офіційно вважався молодшим сином [[Тіглатпаласар III|Тіглатпаласара III]], чи це дійсно так чи ні невідомо. Щоправда в своїх надписах він не згадує батька, тож існують припущення, що насправді він був узурпатором який захопив престол. Дуже промовитим є також його ім'я Шаррукін, тобто істинний цар. Як відомо [[Саргон Давній]] прийняв це ім'я аби зам'яти своє незнатне походження і незважаючи на те, що він став легендарною особистістю наступники це ім'я не використовували. Тож те, що через півтори тисячі років цим іменем назвався цар, щодо якого існують сумніви в законності вряд чи є випадковістю. ▼

Саргон II вступив на [[престол]] після смерті [[Салманасар V|Салманасара V]] в [[722 до н. е.|722 році до н. е.]]. Найімовірніше влада дісталася йому внаслідок вдалого перевороту під час якого і загинув Шальману-ашаред. Про період правління Саргона II збереглися багато глиняних документів. ▼

Зовнішньополітична ситуація на початку правління Шаррукіна була складною. У Вавилонії владу захопив халдейський вождь Мардук-апла-іддін ІІ, правитель області Біт-Якін, який зміг об'єднати халдейські племена, на півночі отямилося від розгрому при Тіглатпаласарі ІІІ [[Урарту]]. В Сирії виникла нова антиассирійська коаліція. ▼

Розпочав Шаррукін традиційно з військового похорду. В перший же рік правління зруйнував столицю Ізраїльського царства Самарію, і увів у полон 27 тисяч родин які розселив у Месопотамії, Ассирії та Мідії, що пізніша традиція описує як ассирійський полон 10 ізраїльських племен<ref>Хоч в надписах Шаррукін приписує цю перемогу собі як царю, але можливо, що насправді ці події сталися раніше коли він був воєначальником ассирійського війська.</ref>. На місце виселиних було переселено колоністів з завойованих провінцій Нижнього [[Тигр (річка)|Тигру]]. Однак цим війна в Ханаані не завершилася — фінікійське місто [[Тір]], розташоване на острові, запекло опиралося. Хоч підкорені ассирійцями міста суперники Тіра надали завойовникам великий флот, але тільки в 719 році до нашої ери, після трирічної облоги тірський цар Елулай визнав владу Шаррукіна і заплатив велику данину. ▼

У внутрішній політиці аби привернути до себе населення підтвердив та збільшив пільги стародавніх міст та храмів<ref>В Межиріччі традиційно ряд стародавніх міст користувалися пільгами та самоврядуванням, так само великі пільги мали знамениті храми. Однак не слід думати, що усе ці привілеї поширювалися на усі міста чи усі храми ассирійської держави.</ref> яких їх позбавив його попередник Шальману-ашаред V. ▼

Мардук-апла-іддін ІІ уклав угоду з Еламом і перший похід на Вавилонію в 720 році до нашої ери був невдалий. В кривавій битві при Дері ассирійські війська зазнали поразки від об'єднаної вавилонсько-еламської армії і відступили. Ассирійському царю довелося на певний час відмовитися від претензій на південне [[Межиріччя]]. ▼

Однак Шаррукін отримав перемогу на іншому фронті — у Леванті. 720 року до нашої ери там вибухнуло велике повстання яке очолив Ілубіді цар Хамату, до нього приєдналися Дамаск, Арпад, Сімірра та ізраїльтяни. Повстанців підтримували єгиптяни. Однак в другій битві при Каркарі<ref>Була ще й [[Битва при Каркарі|перша]], більш як за сто років до того.</ref> ассирійці розгромили сили коаліції. Хамат було цзято штурмом, Ілубіді полонили і стратили, а місцеве населення було винищене з показовою жорстокістю. Пізніше ассирійці при Рафії розбили армію фараона<ref>Це було перше військове зіткнення між ассирійцями та єгиптянами.</ref> Шабака та [[Філістимляни|філістимлянське]] військо царя Гази Ганона, а потім пройшли через усю Палестину аж до єгипетського кордону. Наляканий фараон прислав Шаррукіну подарунки. Завдяки цьому успіхові цар знову приєднав до своєї держави південну Сирію. Війна в Леванті тривала до 718 року до нашої ери. В 717 Шаррукін розбив Пісіріса, царя Новохетське царство зі столицею в [[Каркемиш]]і, й перетворив цю державу на ассирійську провінцію. Після цього основний напрямок походів змінився на північний - проти Урарту. Тим часом з-за Кавказу прийшли нові вороги — кіммерійці. Однак для Урарту вони були значно небезпечніші ніж для розташованої південніше Ассирії. Ймовірно Шаррукін скористався ослабленням урартів у війнах з кочівниками. Відомо що в 715 році ассирійський цар завоював 22 урартські фортеці. В 714 році до нашої ери Шаррукін повів свої війська на схід від Урарту, обійшовши зі сходу озеро [[Урмія|Урмію]]. Урартський цар [[Руса I|Руса]] вирішив скористатися з цього і зайти ассирійцям в тил. Очевидно саме на це і розраховував Шаррукін. Завдяки добре організованій розвідці він знав про рух та місцезнаходження урартського війська. Тож узявши задля мобільності лише колісниці та кінноту він вирушив на захід. Ассирійцям вдалося захопити військо Руси зненацька і в запеклому, але короткому бою розгромити його, так що сам урартський цар ледь втік. Після цього ассирійське військо вже без опору розграбувало Урарту та вассальні йому князівства. Завдяки несподіванному маневрові через лісисті гори Шаррукін зненацька захопив Мусасір де знаходився головний храм верховного божества урартів бога Халді. Ассиріці захопили величезну здобич і угнали понад 20 тисяч полоненних. Взнавши про розграбування Мусасіру урартський цар Руса заколовся чингалом. Державному культу Урарту та авторитету його царів який на нього спирався було завдано непоправного удару — Урарту назавжди втратило статус «[[Велика держава|великої держави]]» і почало хилитися до незворотного занепаду.▼

{{bio-stub}}▼