Вікіпедія

Метью Шиль: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Yasnodark (обговорення | внесок)
104 352 редагування
Немає опису редагування
 
(Не показані 9 проміжних версій 6 користувачів)
Рядок 1:
{{Письменник}}
'''Метью Фіпс Шиль''' ({{lang-en|Matthew Phipps Shiel}}; {{Життєпис|brackets=no}}) — британський письменник, працював у жанрах [[Література жахів|літератури містичного жаху]], раннього [[фентезі]] й [[Наукова фантастика|наукової фантастики]].
 
== Життєпис ==
Рядок 7:
У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті [[Вільям Томас Стід|Вільяма Стіда]] (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека»&nbsp;— найуспішнішого роману Шиля&nbsp;— і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «[[Пурпурова хмара]]» ({{lang-en|The Purple Cloud}}), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду&nbsp;— роман «[[Владика моря]]» ({{lang-en|The Lord of the Sea}}, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» ({{lang-en|In Love’s Whirlpool}}), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, представив своє бачення релігійної моралі.
 
Шиль одружився з Кароліною Гарсія Гомес у 1898 році, у подружжя народилася донька; однак через матеріальні труднощі шлюб дав тріщину, і в 1903 році Шилі розлучилися. Щоб поправити своє становище, письменник був змушений тривалий час співпрацювати з журналістом Луїсом Трейсі, разом з яким вони публікували не надто якісні художньо, але добре продавані романи аж до 1911 року. Намагаючись підтримати інтерес публіки до своїх книг, Шиль знову звернувся до сучасної тематики і випустив ще три романи&nbsp;— «Жовта хвиля» ({{lang-en|The Yellow Wave}}, 1905), «Останнє чудо» ({{lang-en|The Last Miracle}}, 1906) і «Дракон» ({{lang-en|The Dragon}}, 1913), однак вони не здобули успіху.<ref>{{Cite news|title=Autologous Fat Injection for the Treatment of Patulous Eustachian Tube|url=http://dx.doi.org/10.5152/iao.2023.221009|work=The Journal of International Advanced Otology|date=2023-08-01|accessdate=2023-12-13|doi=10.5152/iao.2023.221009|pages=311–317|volume=19|issue=4|first=Juan|last=Chen|first2=Hao|last2=Xiong|first3=Yuebo|last3=Chen|first4=Haidi|last4=Yang}}</ref>
 
У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в [[Розбещення|розбещенні]] дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref> і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах<ref name="McLeod">McLeod.&nbsp;— P.370.</ref>.
 
Після звільнення з ув'язнення Шиль писав мало, переважно створюючи п'єси й агітаційні тексти для Соціалістичної Робочої партії, якій співчував. В 1919 році він одружився вдруге, цей шлюб розпався приблизно через десять років. З 1923 року Шиль поступово повернувся до письменництва, але після 1937 не публікував нових творів, випускаючи лише перевидання. У пізні роки його ворожість до релігії змінилася активним [[антихристиянство]]м, і він деякий час працював над критичними коментарями до євангелій. На старості років Шиль не залишив свого давнього захоплення [[Йога|йогою]] і зберігав міцне здоров'я, здійснюючи тривалі піші прогулянки<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref>. Письменник помер [[17 лютого]] [[1947|1947 року]] в лікарні [[Чичестер]]а.
 
== Творчість, критика, вплив ==
Як зазначає {{Нп|[[Браян Стейблфорд||ru|Стэблфорд, Брайан}}]], [[проза]] Шила відрізняється низкою стилістичних особливостей. Для неї характерні словесна розмаїтість, барвистість, підкреслена ускладненість синтаксису<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, музикальність<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref>.Творчість Шиля досить високо цінував [[Говард Лавкрафт]], який відкрив її для себе в 1923 році і який відзначив ряд творів письменника в своїй роботі «[[Надприродний жах у літературі]]»<ref name="Anderson209">Anderson.&nbsp;— P.209.</ref>. Лавкрафт назвав його оповідання «Кселуча» ({{Lang-en|Xélucha}}) «рідкісно моторошним твором», а новелу «Дім звуків» ({{Lang-en|The House of Sounds}}), що оповідає про зловісну вежу, побудовану мерцем на безлюдному острові біля берегів Норвегії,&nbsp;— «безперечним шедевром», в якому помітно вплив [[Едгар Аллан По| Едгара По]]<ref name="Lovecraft705">Лавкрафт.&nbsp;— С.705.</ref>. Менш вдалим, однак непогано написаним він вважав роман Шиля «Пурпурова хмара»&nbsp;— один з перших науково-фантастичних творів у жанрі [[постапокаліпсіс]]у<ref name="Lovecraft706">Лавкрафт.&nbsp;— С.706.</ref>.
{{цитата|Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.||''Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»''}}
 
Роман «Пурпурова хмара» багато в чому заклав основу піджанру постапокаліптичної фантастики. Причиною вимирання людства в романі стає планетарна катастрофа (величезна хмара отруйного газу), загальним місцем подібних творів став і мотив останнього, хто вижив, й епізод його подальшої зустрічі з іншими уцілілими<ref name="Fumagalli34">Fumagalli.&nbsp;— P.34.</ref>. За мотивами цієї книги знято американський фільм «[[Світ, плоть і диявол]]» 1959 року, а [[Стівен Кінг]] зізнався, що «Пурпурова хмара» була для нього одним із джерел натхнення під час створення роману «[[Протистояння (роман)|Протистояння]]». Інші твори письменника справили вплив на подальший розвиток жанру наукової фантастики<ref name="Stableford96">Stableford.&nbsp;— P.96.</ref>. Химерний стиль, характерний для Шиля, частково перейняв {{Нп|[[Томас Ліготті||ru|Лиготти, Томас}}]].
 
Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці [[есе]] письменника<ref name="Stableford73">Stableford.&nbsp;— P.73.</ref>. Серед цих ідей&nbsp;— [[антиклерикалізм]], схвалення [[Євгеніка|євгеніки]] і [[Соціальний дарвінізм|соціал-дарвінізму]], елементи [[Антисемітизм|антисемітизму]]<ref name="Stableford76">Stableford.&nbsp;— P.76.</ref>. Погляди Шиля, який ідеалізував [[індивідуалізм]] і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє<ref name="Stableford87">Stableford.&nbsp;— P.87.</ref>, частково перегукуються з теоріями [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]]<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref><ref name="Stableford88">Stableford.&nbsp;— P.88.</ref>. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії<ref name="Stableford83">Stableford.&nbsp;— P.83.</ref>.
 
== «Королівство Редонда» ==
Батько письменника, Метью Дауді Шиль, близько 1865 року жартома оголосив себе королем маленького безлюдного острівця [[Редонда]], розташованого неподалік Монтсеррата. У 1880 році він нібито «коронував» сина, доручивши йому «кермо правління» (незважаючи на те, що Британія офіційно присвоїла Редонду в 1872 році)<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>.
 
Шиль, судячи з усього, не надавав своєму «титулу» великого значення, але вигадав цілу легенду, пов'язану з ним, щоб привернути увагу до перевидання своїх творів у 1929 році. Так чи інакше, {{Нп|Джон Госворт||ru|Госворт, Джон}}, [[літературний агент]] письменника, сприйняв цю історію всерйоз. Вмираючи, Шиль проголосив Госворта своїм «спадкоємцем»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>, і той почав з ентузіазмом грати цю роль, прийнявши «тронне ім'я» Хуан I. [[Віртуальна держава|Вигадана держава]] [[Редонда (віртуальна держава)|Редонда]] існує досі.
 
== Вибрана бібліографія ==
Рядок 55:
== Посилання ==
 
* [https://web.archive.org/web/20190312212946/http://alangullette.com/lit/shiel/ Бібліографія, довідкова інформація та генеалогія Метью Шиля]
 
== Примітки ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Метью_Шиль