Метью Шиль: відмінності між версіями

У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті [[Вільям Томас Стід|Вільяма Стіда]] (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека»&nbsp;— найуспішнішого роману Шиля&nbsp;— і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «[[Пурпурова хмара]]» ({{lang-en|The Purple Cloud}}), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду&nbsp;— роман «[[Владика моря]]» ({{lang-en|The Lord of the Sea}}, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» ({{lang-en|In Love’s Whirlpool}}), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, представив своє бачення релігійної моралі.

 

 

У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в [[Розбещення|розбещенні]] дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок<ref name="SF"/> і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах<ref name="McLeod">McLeod.&nbsp;— P.370.</ref>.

{{цитата|Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.||''Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»''}}

 

 

Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці [[есе]] письменника<ref name="Stableford73">Stableford.&nbsp;— P.73.</ref>. Серед цих ідей&nbsp;— [[антиклерикалізм]], схвалення [[Євгеніка|євгеніки]] і [[Соціальний дарвінізм|соціал-дарвінізму]], елементи [[Антисемітизм|антисемітизму]]<ref name="Stableford76">Stableford.&nbsp;— P.76.</ref>. Погляди Шиля, який ідеалізував [[індивідуалізм]] і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє<ref name="Stableford87">Stableford.&nbsp;— P.87.</ref>, частково перегукуються з теоріями [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]]<ref name="SF"/><ref name="Stableford88">Stableford.&nbsp;— P.88.</ref>. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії<ref name="Stableford83">Stableford.&nbsp;— P.83.</ref>.