Підсічно-вогнева система землеробства: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Аґрус (обговорення | внесок) |
||
(Не показана 21 проміжна версія 6 користувачів) | |||
Рядок 1:
{{Сільське господарство |image = DirkvdM santa fe scorched.jpg | caption = Підсічна [[Системи землеробства|система землеробства]] в [[Панама|Панамі]] }}
[[Файл:Slashing-and-burning.jpg|thumb|Підсічно-випалювальна практика в [[Фінляндія|Фінляндії]], 1893.]]
[[Файл:Fires along the Rio Xingu, Brazil.JPG|thumb|Фотографія з космосу, яка ілюструє випалювання лісів вздовж річки Ріо-Ксінгу в штаті Мато Гроссо, [[Бразилія]].]]
'''Підсічно-вогневе землеробство''' (
== Поширення ==
== Технологія ==▼
У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в попіл, який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до [[Камбій|камбію]]) збільшувало описаний цикл на 10-15 років<ref>{{cite web|title=Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене|author=Смирнова О.В., Турубанова С.А.|url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|publisher=Палеоариалы|archiveurl=https://www.webcitation.org/665BxmaUr?url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|archivedate=2012-03-11|accessdate=2012-10-12|deadurl=no}}</ref>. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні [[Вторинні ліси|вторинних лісів]] випалювали чагарник і навіть [[болото]], [[дерен]]. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення.▼
Підсічно-вогневе землеробство було поширене в зоні широколистяних лісів як [[Європа|Європи]], так і [[Азія|Азії]] з епохи [[неоліт]]у; в гірських і північних [[тайга|тайгових]] лісах [[Помірний кліматичний пояс|помірного поясу]] воно зберігалося у деяких [[Слов'яни|слов'янських]] і [[Германці|германських]] народів до середини [[XIX століття]]. У Південній Європі воно пережило себе вже на початку XIX століття, однак у таких районах, як [[Ардени|Арденські гори]] або на острові [[Корсика]], проіснувало до середини XIX століття. Зберігалося воно до середини XIX століття і в широкій зоні лісів [[Північна Америка|Північної Америки]] у європейських переселенців. В Україні у ХІХ ст. залишки цієї системи побутували тільки подекуди у [[Карпати|Карпатах]] і на [[Полісся|Поліссі]].
Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в [[Центральна Африка|Центральній Африці]] (система «[[чітамене]]» у народів [[Народи банту|банту]]), [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]] («[[ладанг]]» — у [[бірманці]]в, [[в'єтнамці]]в та ін.), [[Океанія|Океанії]] (у [[Папуаси|папуасів]] [[Нова Гвінея|Нової Гвінеї]] та ін.), в індіанців [[Південна Америка|Південної]] і [[Центральна Америка|Центральної Америки]] («[[мільпа]]») тощо.
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком [[сезон дощів|дощів]] роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви [[Зернові культури|зернових]] ([[просо]]), [[Зернобобові культури|бобових]] і [[коренеплоди|коренеплодів]]. Просо на другий рік змінює [[арахіс]], на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від [[Свиня дика|диких свиней]]. Посіви культурних рослин, як правило, змішані.
Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.<ref name="тимочко">Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2 </ref> Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «[[січень]]» (від слова «сікти» — рубати)<ref name="Благой">Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б.А. Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. — Изд. [[Академія педагогічних наук РРФСР|Академии педагогических наук РСФСР]], Москва 1961, С: 621 (с.:'''215''')</ref>. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали<ref name="Благой"/>. Сіяли прямо в [[зола|золу]], трохи розпушену дерев'яною [[соха|сохою]] або оралом<ref name="Благой"/>. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»<ref name="Благой"/> Найчастіше сіяли [[просо]]<ref name="ЕУПетров">В. Петров. ''Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201)'' // [[Енциклопедія українознавства]]. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200-228. [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui027.htm Доступ]</ref><ref name="Благой"/>. Але були відомі і інші [[злаки]]: [[пшениця]], [[ячмінь]] і [[Жито посівне|жито]]<ref name="Благой"/>.
Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.<ref name="тимочко">Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2 </ref> [[Павло Алеппський]] описав побутування в Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого тваринництва, городництва і садівництва, льонарства, водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис.<ref>Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)</ref>▼
▲
▲== Технологія ==
▲У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в [[Попіл|попіл]], який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до [[Камбій|камбію]]) збільшувало описаний цикл на 10-15 років<ref>{{cite web|title=Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене|author=Смирнова О.В., Турубанова С.А.|url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|publisher=Палеоариалы|archiveurl=https://www.webcitation.org/665BxmaUr?url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|archivedate=2012-03-11|accessdate=2012-10-12|deadurl=no}}</ref>. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні [[Вторинні ліси|вторинних лісів]] випалювали чагарник і навіть [[болото]], [[дерен]]. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення.
== Див. також ==
* [[Перелогова система землеробства]]
* [[Системи землеробства]]
== Примітки ==
|