Облога Кхешані: відмінності між версіями

Ке СанКхешань (офіційна назва: ''Військова база Ке-СанКхешань'') служила військовою базою морської піхоти у [[Південний В'єтнам|Південному В'єтнамі]], неподалік границікордону з [[Лаос]]ом в провінції [[Кванг-ТріКуангчі (провінція)|Куангчі]] ({{lang-vi|Quảng Trị}}), на південь від [[Демілітаризована зона (В'єтнам)|демілітаризованої зони]] з [[Північний В'єтнам|Північним В'єтнамом]]. Облога військової бази Ке-СанКхешань стала однією з визначних битв поруч з [[Тетський наступ|Тетським наступом]] та [[Битва за ХюєХюе|битвою за Хюе]] під час [[Війна у В'єтнамі|війни у В'єтнамі]].

Армії Північного В'єтнаму не вдалось захопити базу, облога завершилась військовим провалом. З врахуваннямурахуванням великих втрат супротивника, облога завершилась для американської сторони перемогою. Через деякий час по завершенню битви, база була покинута та зруйнована.

[[Файл:Detail Map Khe Sanh Combat Base.jpg|thumb|Карта 2: Карта військової бази Ке-СанКхешань.]]

Військова база розтягнулась на 1.8 км вздовж річки [[Рао КванРаокуан]] ({{lang-vi|sông Rào Quán}}) в долині вкритоюз [[червонозем]]омним ґрунтом. В центрі бази знаходилась [[злітно-посадкова смуга]] довжиною 1200 м зміцнена решіткою з алюмінію та здатна приймати вантажні літаки [[Lockheed C-130 Hercules|С-130 «Геркулес»]]. Смуга не мала вирулювальних доріжок, тому літаки мали пересуватись основною смугою в зони вивантаження багажу та на стартову позицію для зльоту. На південь від злітно-посадковоїзлітної смуги знаходились бараки та командні пункти 26 полку морської піхоти, рейнджерів АРВ, командні пункти польової артилерії та центр управління польотами злітно-посадковоїзлітної смуги. В східному кінці злітно-посадковоїзлітної смуги знаходилось сховище бойових припасів № 1. Ще одне, менше сховище боєприпасів знаходилось на південь від смуги в середині бази.

Для захисту бази в розпорядженні захисників були 18 гаубиць [[Гаубиця М101|М101]] калібру 105 мм з дальністю стрільби 12 км, 6 гаубиць [[Гаубиця М114|М114]] калібру 155 мм з дальністю стрільби 14.6 км, та 6 мінометів [[Міномет М30|М30]] калібру 107 мм з дальністю стрільби 4020 метри. Також для захисту бази були задіяні самохідні гармати [[М107M107 (САУ)|М107]] калібру 175 мм, які знаходились на схід від Ке СанКхешань у військових базах [[Військова база РокпаілРокпайл|РокпаілРокпайл]] та [[Військова база Кемп Керол|Кемп Керол]] і могли прикривати підхідні шляхи до Ке СанКхешань. Для ближньої оборони бази були доступні шість танків [[Танк М48|М48]], десять СУ [[М50 (САУ)|М50 «Онтос»]], чотири СУ [[М42 (САУ)|М42 «Дастер»]] та численні машини з встановленими зчетвереними кулеметами [[Browning M2|Браунінг М2]] калібру 12.7 мм розташованими у вогневих точках частково прикопані в землі.

Також морські піхотинці зайняли розташовані на північ від бази вершини 881-«Південь» та 861 які мали добрий огляд рівнини, та вершину 558, яка перекривала прохід долиною річки Рао КванРаокуан. На вершині 950 на схід від річки знаходилась радіорелейна станція (див. карту 3). Під час облоги морські піхотинці зайняли деякі інші пагорби, наприклад вершина 64 була укріплена та на ній були встановлені гармати для надання артилерійської підтримки обороні бази.

Як показали доповіді патрулів навколо бази під час операції «Шотландія» та результати електронно-розвідувальної операції «Ніагара І», в кінцінаприкінці 1967 року великі загони північно-в'єтнамської армії під командуванням 304 дивізії, яка вже мала досвід бойових дій проти французів упри [[Битва запри Дьєнб'єнфу|Дьєнб'єнфу]] ({{lang-vi|Điện Biên Phủ}}), були перекинуті через [[демілітаризована зона (В'єтнам)|демілітаризовану зону]] на південь, в околиці Ке-СанКхешань.

В очікуванні атаки, [[Вільям Вестморленд|генерал Вестморленд]] наказав посилити оборону Ке СанКхешань. Верховне командування збройних сил США, подібно до французького командування у [[Дьєнб'єнфу]], також очікувало вирішальної битви з [[Північний В'єтнам|Північним В'єтнамом]]. Північнов'єтнамське командування також охоче готувалося до битви. Контроль за Ке СанКхешань відкривав шлях до прибережної рівнини та робив неможливим контроль над гірським [[ШляхСтежка Хо ШиШі Міна|шляхом Хо Ши Міна]] для американців. До того ж, ВНА вдалось безперешкодно перекинути війська до [[Південний В'єтнам|Південного В'єтнаму]].

В наступні місяці випадкові атаки на пости морських піхотинців навколо Ке-СанКхешань ставали дедалі частішими. У відповідь, морські піхотинці влаштували атаку на розташування в'єтнамців у пагорбах на південний захід від бази, де були розгорнуті артилерійські загони ВНА. Найуспішнішою виявилась атака взводу 26 полку морської піхоти [[20 січня]] [[1968]] року, в переддень початку облоги, оскільки майже вдалось витіснити ворога з вершини 881 на північ від бази. Того ж дня один з офіцерів ВНА втік до морських піхотинців та повідомив про заплановану атаку на базу. Всі загони були одразу повернуті на свої позиції, а розташовані на базі війська переведені у стан повної бойової готовності.

[[Файл:L B Johnson Model Khe Sanh.jpeg|thumb|left|Президент США [[Ліндон Джонсон|Ліндон Б. Джонсон]] заслуховує доповідь радника з військових питань про стан справ на базі Ке СанКхешань.]]

Невдовзі після півночі, рано в ранці [[21 січня]] [[1968]] року вершина 861 була обстріляна [[міномет]]ами північнов'єтнамської армії. Потім північнов'єтнамські сапери спробували підірвати окопи навколо вершини аби відкрити шляхи до позицій морських піхотинців. Атаки були відбиті, зокрема тому, що нападники упустили вершину 881 на півдні і тому весь час протягом атаки перебували під вогнем вище розташованих морських піхотинців. О 5:30 розпочався мінометний та артилерійський вогонь з оточуючих пагорбів по самій базі. Одна з перших гранат влучила в головне сховище боєприпасів, в якому зберігалось 1500 тон боєприпасів, або 90 % від всіх боєприпасів бази. Внаслідок шалених вибухів, які тривали 48 годин, загинуло 18 солдатів та зазнало поранень, інколи важких, ще 43. В той же час, загони ВНА атакували село Ке СанКхешань, яке утримувалось загонами морської піхоти та південнов'єтнамськими ренджерамирейнджерами. Перша атака пробила оборону, однак була відбита. Перед другою атакою того ж дня, захисники перебрались до військової бази та здали село без бою. Протягом наступних днів відбувались атаки ВНА проти морських піхотинців, однак очікуваний генеральний наступ все ще не розпочинався. Натомість, артилеристи продовжували обстріл, зазвичай близько 300 снарядів влучали в базу.

=== Ке СанКхешань під обстрілом ===

[[Файл:Khe Sanh Bunkers and burning Fuel Dump.jpg|thumb|Типовий пісчанийпіщаний бункер. На задньому плані палає сховище палива.]]

Доставка вантажів повітрям була суттєво обмежена в наступні два з половиною місяці. В деякі дні доводилось зменшувати порції солдатам. Незважаючи наПопри укріплення, вибухи снарядів та мін все ще забирали життя оборонців та завдавали їм поранень. До цього додалось нашестя [[пацюк]]ів, оскільки через сильні дощі на початку року [[барак]]и та бункерабункери залишились єдиним сухим місцем на базі. Також дощі швидко перетворили навколишню вкриту [[червонозем]]ом місцевість на болота.

До зовнішніх обставин додався психологічний тиск, оскільки оборона бази усвідомлювала, що в навколишніх пагорбах переховуються втричі більші сили противника, готові вирушитикинутись в атаку на базу. Між американськими артилеристами на базі та північнов'єтнамськими артилеристами, прихованими у пагорбах, постійно відбувались тривалі вогневі дуелі.

=== Битва за Ланг ВеїЛангвей ===

[[Файл:Khe Sanh Lang Vei SF-Camp Map.gif|thumb|left|Табір Ланг ВеїЛангвей загону спеціального призначення.]]

[[Табір Ланг ВеїЛангвей]] був створений переведеними з Ке СанКхешань загонами спеціального призначення в 1966 році. Він знаходився за 9 кілометрів від бази морської піхоти вздовж шосе № 9 до [[Лаос]]у. За два роки, до 1968 року, був збудований невеликий, але добре захищений військовий табір. В центрі бази знаходився командний бункер з товстого бетону, в кутах знаходилось 4 оборонні вогневі точки, які прикривали базу з усіх боків. Табір був оточений парканом з колючого дроту, на відстані 50 м від якого були закладені міни [[Міна М18|М18 «Клеймор»]]. Оборонні вогневі точки були споруджені з товстих балок та мішків з піскупіском та мали гарнедобре поле для обстрілу. Також була можливість вести перехресний вогонь.

В таборі знаходились близько 200 «зелених беретів» та солдатів загону «Майк», в розпорядженні яких були дві 106 мм та чотири 57 мм [[Безвідкотна гармата|безвідкотних гармати]], два [[Browning M2|кулемети М2]] та з 24 січня близько 100 [[Гранатомет М72|гранатометів LAW]]. Гранатомети були доставлені в табір після того, як повітряна розвідка та доповіді з табору лаоських добровольців, який був незадовго до того захоплений, повідомили про рух танків. В старому таборі Ланг ВеїЛангвей, вприблизно приблизноза стасто метрахметрів від нового табору, знаходилось близько 290 бійців нерегулярних цивільних груп оборони.

ОбО 0:42 вранці 6 лютого розпочався наступ сил ВНА на табір, при підтримці 11 танків [[ПТ-76]] радянського виробництва. Під прикриттям танків йшли передові загони нападників для підготовки безпечних проходів крізь колючий дріт. Одразу після запуску сигнальних ракет-пасток, оборона табору знала про атаку, та відкрила вогонь по нападниках. Два танки були виведені з ладу 106 мм снарядами, і ще один був знищений протитанковою гранатою з гранатометугранатомета. Багато гранатометів LAW дали збій при пострілі або випущені ними гранати детонували пізніше контакту з ціллю.

Тому нападники зберегли достатню кількість танків, які змогли оминути підбиті машини та пробити зовнішню оборону табору. Танки ПТ-76 обстрілювали позиції зелених беретів з гармат. За короткий проміжок часу оборона була розбита, а та, що залишилась, вела шалений опір з декількох точок в сподіванні на підтримку з бази Ке СанКхешань або Да Нанг[[Дананг]]. Та, оскільки в'єтнамці захопили зони висадки навколо та в середині бази, доставка підкріплення гелікоптерами стала неможливою. Для доставки підкріплення неможливо було використати і шосе №9№ 9, оскільки на шляху з бези знаходилось вже захоплене північнов'єтнамською армією село Ке СанКхешань. Підтримка надходила лише з повітря, де кружляючи навколо бази на літаку керівник авіапідтримки координував атаки легких [[бомбардувальник]]ів та [[винищувач-бомбардувальник|винищувачів-бомбардувальників]], які бомбами та ракетами вивели з ладу ще два танкатанки. Оскільки нападники прорвались до бази, та знаходились між загонами американських військових, використання [[кластерна бомба|кластерних]] та [[напалм]]ових бомб було неможливонеможливе.

З розташованого в ста метрах старого табору Ланг ВеїЛангвей сержант першого класу Юджін Ешлі спробував організувати загони лаоських та місцевих добровольців для контратаки, але був зупинений шаленим вогнем супротивника і при другій спробі контратаки був смертельно поранений. Американські солдати, яким вдалось залишитись в живихживими, забарикадувались в командному бункері, і опівдні, під прикриттям масивнихмасованих ударів з повітря їм вдалось втектипокинути з базибазу. З 24 солдатів загону спецпризначення 4 були вбиті, 9 потрапили в полон, решті вдалось врятуватись. Серед інших захисників табору (НЦГО, загонзагін «Майк», лаоські добровольці), нерегулярні загони зазнали найбільше втрат з 165 вбитими зазнали найбільше втрат. В купі,Загалом захисники табору втратили 217 чоловік вбитими. За оцінками американців, втрати нападників становлятьстановили від 250 до 500 вбитими.

Здобувши табір, північнов'єтнамська армія отримала можливість безперешкодно доставляти шляхом №9№&nbsp;9 матеріали для облоги бази Ке СанКхешань. Крім того, була усунена загроза для південно-західного флангу нападників. Саме тому, вважають історики, [[Во Нгуен Зіап|генерал Зіап]] вирішив використати тут танки. В бою за табір Ланг ВеїЛангвей нападники втратили більшість залучених танків (семеросім підтверджених, два ймовірно), що унеможливило масовану танкову атаку на базу Ке СанКхешань<ref>[http://www.gruntonline.com/TheWar/lang_vei.htm Lang Vei на gruntonline.com]</ref>.

Для доставки вантажів на базу використовували вантажні літаки [[Lockheed C-130 Hercules|С-130 «Геркулес»]] з вантажопідйомністю 20 тон, [[Fairchild C-123 Provider|С-123 «Провайдер»]] з вантажопідйомністю  7 тон, та [[De Havilland Canada DHC-4 Caribou|С-7 «Карібу»]] з 3 т вантажопідйомністі.

На початку облоги літаки після приземлення розвантажували на вирулювальних доріжках. 11 лютого після приземлення в літак КС-130 ВМС з 10 тонами палива для гелікоптерів влучила міна. В пожежі загинуло 6 членів екіпажу та пасажири. У відповідь на це летовище було закрите, й командування відчайдушно шукало нові можливості для постачання вантажу оточеній базі. Через декілька днів був відкритий рух для менших літаків, «Провайдер» та «Карібу», оскільки їм вистачало й частини злітно-посадковоїзлітної смуги. Та, оскільки вантажопідйомність цих ліатківлітаків була замалою, необхідно було знайти спосіб поновити роботу «Геркулесів».

Одним з варіантів була запропонована [[парашутна система вивантаження на низькій висоті]], коли складені на [[палета|палети]] вантажі витягались [[парашут]]ом з літака, що летить на висоті від одного до двох метрів над злітно-посадковоюзлітною смугою. Потім за інерцією палети ще декілька метрів ковзали смугою. Часто траплялись видовищні інциденти, коли палети вилітали за межі злітно-посадковоїзлітної смуги, та розбивались об розташований на східному її кінці бункер.

Тим не менш, більша частина вантажу була скинута на парашутах з висоти. Зона приземлення вантажів на парашутах, приблизно 300 метрів завширшки та 100 метрів завдовжки, знаходилась одразу за східною границею бази. Це вимагало точного дотримання часу, оскільки затримка бодай на одну секунду означала, що вантаж впаде по-запоза зоною приземлення. Необхідну координацію вдалось досягти завдяки розташованому на базі [[радар]]у та точному хронометражу навігатора на вантажному літаку.

За 77 днів облоги на парашутах було скинуто 8000 тон вантажів за понад 600 вильотивильотів, ще 4000 тон вантажів було вивантажено за 460 вильотивильотів на землі. Три С-123 були втрачені через ворожий вогонь.

Контроль навколишніх вершин мав вирішальне значення для оборони бази — втрата однієї чи декількох вершин означала швидку втрату бази. Тому на вершинах було розміщено до 20 % (близько 1200 чоловік) від загальної кількості військових на базі.

Морська піхота спорудила на вершинах пагорбів вогневі позиції, з яких обстрілювала військових ВНА. Наприклад, на вершині 881 північнов'єтнамським солдатам вдалось протягом декількох місяців до початку облоги прорити окопи подекуди на відстань декількох метрів від позицій морської піхоти. В численних перестрілках і атаках обидві сторони зазнавали великих втрат, інколи у морських піхотинців вони досягали 50 %. На додачу до загрози безпосередньої атаки додалась постійна загроза від артилерійського обстрілу та [[снайпер]]ів, яким американці простиставили масивнімасовані бомбування та обстріли артилерією.

Постачання вантажів на ці пости було можливе лише [[гвинтокрил]]ами — набої, харчі, солдати, медикаменти, все мало бути доставлене повітрям. З часом це ставало дедалі важче, оскільки північнов'єтнамські військові відкривали вогонь по гвинтокрилах ще на підльоті до вершини. Одразу після приземлення у визначених зонах, гвинткрили потрапляли ще й під вогонь ракет та мінометів. Це призвело до великих втрат та погіршення постачання військових, розташованих на вершинах.

==== «Супер -клин» ====

Вантажні гелікоптери тепер літали не поодинці, а групамгрупами до 16 машин під прикриттям бойових гелікоптерів та літаків. Оскільки така схема вимагала точного узгодження дій учасників, в кожній такій операції брав участь літаючий командний пост на окремому літаку.

На початку операції чотири [[Douglas A-4 Skyhawk|А-4 «Скайхоук»]] скидали [[бомба|бомби]] та [[напалм]] на відомі місця розташування північнов'єтнамських зенітних ракет і гармат. Два наступнихнаступні А-4 скидали вздовж льотного коридору спочатку бомби зі [[сльозогінний газ|сльозогінним газом]], а потім встановлювали [[димова завіса|димову завісу]]. Через 30&nbsp;секунд летіли транспортні [[Boeing CH-46 Sea Knight|СН-46]] під прикриттям бойових гвинтокрилів [[Bell UH-1 Iroquois|UH-1]] та підтримкою чотирьох А-4. Транспортні гвинтокрили летіли з інтервалом в 10&nbsp;секунд, та скидали вантаж (зазвичай зовнішній) без зупинки. Якщо треба було доставляти або забирати солдатів чи поранених, гвинтокрили приземлялись лише на стількинастільки, на скількинаскільки це було необхідно. «Нас просто викидали з гвинтокрила» ({{lang-en|We were literally thrown out of that chopper}}) пригадав Дейв Пауел в своїх мемуарах. Гвинтокрили в щільних ланках виглядали з землі як [[клин]] [[гусігусь|гусей]], і такі компанії швидко отримали свою назву {{lang-en|«Supergaggle»}} («супер -клин»). Вся операція тривала п'ять хвилин та забезпечувала пости необхідними речами. Після запровадження цієї схеми доставки вантажів на вершини було збито всього два гвинтокрила<ref>[{{Cite web |url=http://www.hmm-364.org/powell-dl881s19.html |title=Dave Powell's Hill 881S Collection] |accessdate=25 листопада 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090603200825/http://hmm-364.org/powell-dl881s19.html |archivedate=3 червня 2009 |deadurl=yes }}</ref>.

Як показала [[Битвабитва запри Дієн Бієн ФуДьєнб'єнфу]], тривала оборона повністю оточеної бази неможлива. Тому американці робили все від них залежне, аби уникнути поразки. Операція Ніагара, спільна операція ПВС та ВМС, була розпочата з ініціативи [[Вільям Вестморленд|генерала Вестморленда]]. Назву операції обрав сам генерал: «я уявив, як падають ваші бомби, подібно до води в тому знаменитому водоспаді на півночі штату Нью-Йорк» ({{lang-en|because I visualized your bombs falling like water over the famous fall there in northern New York state}}).

За декілька місяців до початку облоги був помічений інтенсивний рух північнов'єтнамської армії в напрямку до бази. Відтоді розпочалось планування великої розвідувальної операції в районі бази Ке СанКхешань.

В ній були задіяні патрулі віддаленої розвідки, загону спецпризначення [[101-аша повітряно-десантна дивізія (США)|101 повітряно-десантної дивізії]], розвідувальні літаки, і, вперше були використані електронні сенсори. Сенсори скидали з літаків та вертольотів на ймовірні та відомі шляхи пересування військ в районі бази. Вони реєстрували та передавали інформацію про рух ворожих сил в центр контролю, який передавав оброблену на проаналізовану інформацію ударним частинам ПВС та ВМС. Зібрана інформація дозволяла виявляти рух північнов'єтнамських військ та завдавати точних ударів в міця зосередження сил.

[[Файл:Khe Sanh Control Tower and radar.jpg|thumb|left|БаштаВежа керування польотами та радар на базі.]]

Виявлені цілі потім піддавались спільним ударам ПВС та ВМС. ВМС, в першу чергу, покладались на палубні [[Винищувач-бомбардувальник|винищувачі-бомбардувальники]], які завдавали ударів для [[Авіаційна підтримка|ближньої підтримки]]. Коли дозволяла погода, а хмари не вкривали землю, ВМС цілодобово направляли винищувачі-бомбардувальники та [[штурмовик]]и в атаку на позиції ворога згідно з раніше укладеними планами, або за наведенням керівника авіапідтримки. За 77&nbsp;дні облоги, літаки скинули близько {{formatnum:50000}}&nbsp;тон бомб та {{formatnum:10000}}&nbsp;тонтонн [[напалм]]у в районі навколо бази.

Переважна частина бомб була скинута з бомбардувальників [[Boeing B-52 Stratofortress|В-52 Стратофортрес]] під час [[Операція «Arc Light»|операції в складі]] операції Ніагара&nbsp;ІІ. Розташовані на аеродромах на [[Андерсен (авіабаза)|Гуамі]] та в Тайланді[[Таїланд]]і бомбардувальники ланками по три скидали що 90&nbsp;хвилин 23 тони бомб на ворожі війська навколо бази морської піхоти. До 18&nbsp;лютого, аби не влучити у власних солдат, мінімальна припустима відстань від зони бомбардування до бази становила 3&nbsp;кілометри. Разом з тим, як споруджувана північнов'єтнамськими військами мережа тунелів та окопів підбиралась все ближче до бази, розпочались спроби із допомогою наземного радара наблизити зону бомбардування на відстань 1&nbsp;км від бази. Оскільки спроби завершились успіхом, безпечна зона була зменшена до одного кілометра, а «ворожа земля» за її межами була «перерита» бомбардувальниками. В сумі, за 2548&nbsp;бойових вильоти В-52 скинули близько {{formatnum:60000}}&nbsp;тонтонн бомб. В деякі дні вага скинутих протягом дня бомб втричі перевищувала середньодобову вагу скинутих бомб в [[Друга світова війна|Другій світовій війні]].

Протягом облоги, атаки на саму базу обмежувались незначними вилазками, спрямованими, в основному, на виявлення слабких місць в обороні. 29 лютого 66 батальйон північнов'єтнамської армії атакував західний захисний кордон бази, який обороняв 37 батальйон повітряно-десантних ренджеріврейнджерів південнов'єтнамської армії. Але в дію вступив наперед підготовлений план захисту бази. Розміщені на базі гармати відкрили вогонь по наступаючимнаступаючих, пересуваючи лінію вогню вперед та назад. Водночас важкі гармати з Рокпайл та Кемп Керол відкрили вогонь по флангах наступаючих, а решта потрапила під бомби авіації. Ті нападники, яким вдалось вижити під артилерійським вогнем, потряпляли під прямий обстріл з бази.

Коли обстріл бази став звичною буденністю, електронні сенсори зареєстрували в передостанній тиждень березня зростання активності навколо бази, що супроводжувалось підвищенням активності артилерійського вогню. 23 березня щогодини на базу падало понад 100 гранат, або в підсумку понад 1000 протягом цього дня. Оборона бази очікувала після такої масованої [[артилерійська підготовка|артилерійської підготовки]] зосередженої атаки на базу. Натомість, північнов'єтнамське командування розпочало відступ, в районі бази залишилось до 5000  північнов'єтнамських солдатів.

[[Файл:Khe Sanh Operation Pegasus First Cavalry.jpg|thumb|left|Солдати [[1-аша кавалерійська дивізія (США)|1 кавалерійської дивізії]] під час операції «Пегас».]]

31 березня [[1-аша кавалерійська дивізія (США)|1 кавалерійська дивізія]] спільно з частинами першого та 26 полків морської піхоти та 3 загоном спеціального призначення північновпівденнов'єтнамських повітряно-десантних військ розпочали наступ вздовж шосе №9№ 9 на захід. Початковим пунктом операції «Пегас» була обрана зона приземлення Студ, яка була переобладнана в базу вогневої підтримки.

Загони морської піхоти та південнов'єтнамської армії рухались вздовж шосе, водночас, загони 1&nbsp;кавалерійської дивізії були десантовані на навколишні пагорби для прикриття флангів. Вдень 6&nbsp;квітня перші загони дістались бази Ке СанКхешань. Ще через два дні автошлях №9№&nbsp;9 був розчищений, місцями відремонтований, та знову придатний до використання. 1&nbsp;кавалерійська дивізія звільнила морських піхотинців на базі, поклавши край, в такий спосіб, 77-денній облозі. [[Операція «Пегас»]] була офіційно завершена 14&nbsp;квітня, після того, як частини 1&nbsp;кавалерійської дивізії та південнов'єтнамські військові взяли під контроль решту вершин та, знайшовши рештки північнов'єтнамських солдат, частково дізнались про результати операції «Ніагара»<ref>[{{Cite web |url=http://www.vietnam-war.info/battles/operation_pegasus.php |title=Operation Pegasus на сайті vietnam-war.info] |accessdate=25 листопада 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080724201642/http://www.vietnam-war.info/battles/operation_pegasus.php |archivedate=24 липня 2008 |deadurl=yes }}</ref>.

26 полк морської піхоти, який більшу частину часу знаходився на базі під вогнем, 18 квітня був переведений в Донг Ха[[Донгха]] та [[Військова база Кемп Керол|Кемп Керол]]. 23 травня Президент [[Ліндон Джонсон]] нагородив полк Президентською відзнакою за успішну оборону бази.

В подальшому база була розібрана та великою мірою покинута, залишились лише артилерійські точки для вогневої підтримки операцій в західній частині [[КвангКуангчі Трі(провінція)|Куангчі]]. Через зміну політичних умов в Америці, Президент Джонсон відмовився від поширення операцій на [[Лаос]], тому 23 червня база була остаточно покинута, а розміщені в ній загони переведені на схід. Для операцій в прикордонних районах залишились мобільні загони на базах Ца Лу та зони приземлення Студ. Сама база вже не використовувалась як початковий пункт атак на [[шляхСтежка Хо ШиШі Міна|стежку Хо Ші Міна]].

Попри те, що оборона Ке-СанКхешань завершилась успіхом для американців, їм не вдалось отримати від цього жодних переваг, оскільки політична ситуація не дозволяла контрнаступу або розширення бази. Однак, стало зрозуміло, що повністю оточенаоточену табазу під обстрілом супротивника база може бутиможна захищенаобороняти та отримуватипостачати припасиприпасами повітрянимз транспортомповітря.

Проте план [[Міністерство оборони США|міністерства оборони США]] перекрити кордон між [[Південний В'єтнам|Південним]] та [[Північний В'єтнам|Північним В'єтнамом]] ланцюгом потужних і добре захищених військових баз виявився нездійсненним, оскільки незважаючи напопри значні матеріальні витрати та кількість залучених військових, постачання з Північного В'єтнаму перекрити не вдалось.

Для Північного В'єтнаму, натомість, облога бази, як і [[Тетський наступ]], завершились важкою поразкою. Так і не вдалось відкрити зручний шлях до Південного В'єтнаму, а велика частина задіяних військових була або вбита, або поранена. Кількість вбитих північнов'єтнамських солдатів коливається від {{formatnum:1800}} (офіційні дані ВНА) до {{formatnum:14000}} (найвищі оцінки американської сторони) чоловік. Точних даних про кількість загиблих не існує ще й тому, що масивнемасоване бомбардування під час операції Ніагара&nbsp;II «зрівняло» навколишню місцевість поховавшиз підземлею, землеюпоховавши тіла загиблих.

Північному В'єтнаму вдалось нападом на базу Ке СанКхешань зв'язати в обороні частини американських збройних сил та відволікти увагу від приготувань до Тетського наступу, початок якого виявився неочікуваним у Південному В'єтнамі. Тому деякі експерти припускають, що північнов'єтнамська армія не планувала захопити базу, натомість,а збираласьлише зв'язати в її обороні якнайбільшу кількість американських військових<ref>Moyers S. Shore: ''The Battle for Khe Sanh''</ref>.

* {{cite book | author = Gordon L. Rottman: ''| title = Khe Sanh 1967-68: Marines Battle for Vietnam's Vital Hilltop Base (| series = Campaign).'' | volume = 150 | publisher = [[Osprey Publishing,]] | location = Oxford | year = 2005, ISBN| isbn = 1-84176-863-4. }}

* Bernard C. Nalty: ''Air Power and the Fight for Khe Sanh.'' Government Reprints Press, Washington 2001, ISBN 1-931641-84-6 [https://web.archive.org/web/20051113162045/https://www.airforcehistory.hq.af.mil/Publications/Annotations/naltyair.htm (online, PDF)].

* [https://web.archive.org/web/20080724204530/http://www.vietnam-war.info/battles/siege_of_khe_sanh.php Інформація про битву на сайті vietnam-war.info]{{ref-en}}

[[Категорія:ВійнаОблоги уза В'єтнамімістом|Кхешань]]

[[Категорія:ОблогиБитви США]]