Дональд Говард Мензел: відмінності між версіями

Родився у Флоренсі ([[штат Колорадо]]). У1920 1920року закінчив [[Денверський університет]], отримав спеціальність [[хімік]]а. Потім працював ву [[ПрінстонськийПринстонський університет|ПрінстонськомуПринстонському університеті]], прослухав там курс [[астрофізика|астрофізики]], читанийякий викладав [[Генрі Норріс Расселл|Г. МН. РасселомРассел]]. У 1924—1926 роках викладав в університетах штатів [[Індіана]], [[Огайо]] і [[Каліфорнійський університет|Каліфорнійському]], вупродовж 1926—1932 років працював у [[Лікська обсерваторія|Лікській обсерваторії]], з 1932 року — у [[Гарвардський університет|Гарвардському університеті]] (у 1935—1971 роках — на посаді [[професор]]а, ву 1952—1966 роках — директор, з 1966 року — почесний директор Гарвардської обсерваторії).

Основні наукові праці присвячені фізиці [[Зоряна атмосфера|атмосфер]] [[Сонце|Сонця]] і [[зоря|зірок]], фізики [[газова туманність|газових туманностей]]. У Лікській обсерваторії виконав перше детальне дослідження сонячної [[хромосфера|хромосфери]] на основі теорії утворення ліній поглинання і випромінювання (за [[спектр]]ами, отриманими [[Вільям Воллес Кемпбелл|В. В. Кемпбеллом]] під час чотирьох повних [[сонячне затемнення|сонячних затемнень]]). Визначив вміст [[хімічний елемент|хімічних елементів]] у хромосфері, показав, що фізичні умови в ній істотно відрізняються від умов у [[фотосфера|фотосфері]] (висока температура, висока ступінь збудження [[атом]]ів). Розробив новий теоретичний підхід до вивчення будови хромосфери. Вивчав будову [[протуберанці]]в і рух речовини в них, фізичну природу [[сонячна пляма|сонячних плям]], походження сонячних спалахів. Брав участь у спостереженнях 16 повних сонячних затемнень. Незалежно від [[Герман Занстра|Г. Занстри]] розробив у 1926 році метод визначення температур ядер планетарних туманностей. У великому циклі робіт «Фізичні процеси в газових туманностях», проведених в 1937—1945 роках спільно з [[Лоуренс Г'ю Аллер|Л. Г. Аллером]], Дж. Бейкером та іншими, заклав основи кількісного аналізу небулярних спектрів. Виконав розрахунки інтенсивностей ліній, розвинув теорію переносу випромінювання в туманностях, розглянув вплив інших атомів, крім водню, на температуру планетарної туманності. (Статті цього циклу в російському перекладі об'єднані в окрему книгу і опубліковані в 1948.) Досліджував спектри кількох нових зірок (спільно з [[Пейн-Гапошкіна Сесілія Гелена|С. Г. Пейн-Гапошкіною]]), затемнену змінну ζ Візничого. РядНизка робіт відноситьсяналежить до теорії атомних спектрів, хімії, фізики земної атмосфери. У роки [[друга світова війна|другої світової війни]] займався вивченням поширення радіохвиль, його добових і сезонних варіацій, впливу на нього сонячної активності, брав участь у створенні Центральної лабораторії розповсюдження радіохвиль в Національному бюро стандартів.

Великі заслуги Мензела як організатора науки. За його ініціативою було створено дві високогірні обсерваторії для вивчення Сонця — в Клаймаксі ([[штат Колорадо]]) і Сакраменто-Пік (штат [[Нью-Мексико]]). Під керівництвом Мензела Гарвардська обсерваторія перетворилася уна великий центр радіоастрономічних і космічних досліджень. Він був ініціатором переводу Смітсонівської астрофізичної обсерваторії з [[Вашингтон]]а в [[Кембридж (Массачусетс)|Кембридж]], де вона стала однією з найбільших обсерваторій у світі. Надалі Гарвардська і Смітсонівська обсерваторії злилися, утворивши Гарвардсько-Смітсонівський центру астрофізики.

Автор низки широко відомих науково-популярних книг: «Літаючі блюдця» (1953, рос. пер. «О летающих тарелках», 1962), «Наше Сонце» (1959, рос. пер. 1963), «Огляд Всесвіту» (спільно з Ф. Л. Віппл, Ж. де Вокулер, 1970).

[[Категорія:НародилисьЧлени 11Американської квітняакадемії мистецтв і наук]]

[[Категорія:НародилисьЛауреати 1901Премії Жуля Жансена]]

[[Категорія:ПомерлиЛюди, 14на груднячесть яких названо кратер на Місяці]]