Огоновський Омелян Михайлович: відмінності між версіями

| Ім'я = Огоновський Омелян Михайлович

| Оригінал імені = Омелян Огоновский

| Фото = =Омелян Огоновський О.jpgpng

'''Омеля́н Миха́йлович Огоно́вський''' (псевдоніми і криптоніми: ''Омелян із Григорова, Ємілян, Ом. о та ін.''; [[3 серпня]] [[1833]], с. [[Григорів (Рогатинський район)|Григорів]], нині [[РогатинськийІвано-Франківський район]], [[Івано-Франківська область]] — [[28 жовтня]] [[1894]], [[Львів]]) — український [[учений]]-[[філолог]] і [[громадський діяч]]. [[доктор наук|Доктор]] [[філософія|філософії]] ([[1865]]), [[член-кореспондент]] [[Польська академія знань|Польської академії знань]] (з [[1881]]). Брат [[Огоновський Олександр Михайлович|Олександра]], [[Огоновський Петро Михайлович|Петра]] та [[Огоновський Іларій Михайлович|Іларія Огоновських]], [[стрийко]] [[Огоновський Любомир|Любомира Огоновського]].

Народився [[3 серпня]] [[1833]] року в с. [[Григорів (Рогатинський район)|Григорів]] (нині [[Рогатинський район]], [[Івано-Франківська область]], [[Україна]]) у родині [[Священик|священикасвященник]]а. Батько о. Михайло Огоновський був [[Настоятель|настоятелем]] [[Церква|церкви]] Різдва Пресвятої Богородиці. Родина мала шляхетське походження і належала до гербу [[Огоньчик (герб)|Огоньчик]]<ref>[https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/20210/file.pdf Шашкевичіяна].&nbsp;— 1988.&nbsp;— Ч. 11 (42-43).</ref>.

У [[Бережани|м. [[Бережани|Бережанах]] закінчив [[Нормальна школа|нормальну школу]]. Згодом навчався там у цісарсько-королівській [[Бережанська гімназія|Бережанській гімназії]]<ref>[[Бережанська Земля]]: Історично-Мемуарний Збірник.&nbsp;— Ню Йорк&nbsp;— Лондон&nbsp;— Сидней&nbsp;— Торонто, 1970.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 75.</ref>. Два старші класи закінчував у [[Львів|Львові.]].

У цьому місті [[1853]]  р. здавсклав [[Атестат зрілості|матуру]]. [[1857 р.]] року закінчив [[Львівська духовна семінарія Святого Духа|Львівську духовну семінарію]]. Цього року одружується з дочкою священикасвященника ув Чесниках ФалінаФалиною Нєдзвєцькою. Вивчав [[Теологія|теологію]] у Львівському університеті. Окрім богословських наук, вивчав [[Руська мова|руську мову]] та літературу на лекціях [[Головацький Яків|Якова Головацького]]. У цей час також вивчав [[Класична філологія|класичну філологію]] та [[Польська мова|польську]] мову.

  З  [[1870]]  р.  продовжив навчання у  Віденському університеті.

У [[1877]]  р. його обирають деканом [[Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка|філософського факультету.]]

У [[1881]]  р.  обраний   членом-кореспондентом Польської Академії наук.

[[1888]] р. став професором Львівського універитетууніверситету.

Під його впливом багато студентів змінювали погляди з [[москвофіл]]ьських на [[народовці|народовські]] (зокрема, [[Масляк Володимир Іванович|Володимир Масляк]]<ref>''[[Боднарук Іван Лазарович|Іван Боднарук І]].'' Бучацький Парнас // {{ББ|101}}</ref>). Тісні зв'язки з ним підтримував [[Цалковський Василь]].

Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «[[Нова ера (Галичина)|нової ери]]», яка, зазнала невдачі. Зокрема, 24 листопада [[1890|1890&nbsp;]]<nowiki/>р. разом з [[Барвінський Олександр Григорович|Олександром Барвінським]], [[Телішевський Костянтин|Костянтином Телішевським]], [[Левицький Кость Антонович|Костем Левицьким]], [[Мандичевський Корнило|Корнилом Мандичевським]], [[митрополит]]ом [[Сильвестр (Сембратович)|Сильвестром Сембратовичем]] брав участь у прес-конференції [[Казимир Бадені|Казімєжа Бадені]], на якій було підведенопідбили підсумки попередніх переговорів.<ref>[http://litopys.com.ua/encyclopedia/bratstva-tovaristva/nova-era/ «Нова ера». Галичина, 1890&nbsp;р.]</ref>

[[1893]] року став головою комітету з перевезення та перепоховання на Личаківському цвинтарі мощівмощей блаженної пам'яти [[Шашкевич Маркіян Семенович|Шашкевича Маркіяна Шашкевича]] з Новосілок.<ref>''[[Горак Роман Дмитрович|Роман Горак Р]].'' Задля празника. У сутінках.&nbsp;— К. : Радянський письменник, 1989.&nbsp;— 374С. с358.&nbsp;— С. 358. ISBN 5-333-00206-1.</ref>

Наголошував на формуванні [[Українська літературна мова|української літературної мови]] на  основі [[Етимологічний правопис|етимологічного правопису]]. Продовж роботи у Львівському університеті намагвся намагався реформувати викладання руської мови та літератури. Добиватися навчання живою мовою, замість мертвонародженого язичія, яке запровадив Я.ГоловацькимГоловацький.

Відомою мовознавчою працею є «CтудіїСтудії в царині [[Руська мова|руської мови]]<nowiki/>» ([[1880]]).

Займався [[Топологічний зв'язок|типологічним]] порівнянням аспектів [[Церковнослов'янська мова|церковнослов’янськоїцерковнослов'янської]], [[Польська мова|польської]] та [[Українська мова|української]] мов.

Є автором [[Підручник|підручникапідручник]]а «<nowiki/>[[Граматика]] язика руського» ([[1889]]). Опублікував [[Хрестоматія|хрестоматії]] з історії церковнослов’янськоїцерковнослов'янської ([[1871]]) та [[Староукраїнська мова|староукраїнської]] ([[1881]]) мов.

У [[1872]] — –[[1873]] &nbsp;рр. вмістив у [[Журнал «Правда»|журналі «Правда»]] цикл статей «Критично-естетичний погляд на декотрі поезії [[Шевченко Тарас Григорович|Т. &nbsp;Г. &nbsp;Шевченка]]<nowiki/>», де проаналізував кілька «Думок» поета, баладу [[Тополя (балада)|«Тополя»]], поему [[Гайдамаки (поема)|«Гайдамаки»]], [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]]. Видав популярний [[нарис]] «Життя Тараса Шевченка. Читанка для селян і міщан» ([[1876]]), дослідження «Гайдамаки». Поема Тараса Шевченка»" ([[1879]]). За його редакцією були опубліковані перші два [[Том (книга)|томи]] [[Кобзар (збірка)|«Кобзаря»]] Т. Шевченка із [[Стаття|статею]] «Дещо про життя і літературну діяльність Т. Шевченка» ([[1893]]). 

== "«Історія літератури руської"» ==

"«Історію літератури руської» почав писати [[1886]] &nbsp;р. на сторінках журналу «Зоря». До цього здійснив комплексний аналіз одного з періодів українського письменства у праці «Погляд на історію руської літератури в часі Татарщини» ([[1881]]). Упродовж [[1887]]-[[1894]] &nbsp;рр.видано чотири томи «Історії літератури руської» ( усього 6 частин). Перший том- література від давньої доби до кінця [[XIII століття|ХVІІІXVIII століття]], другий том -&nbsp;— [[лірика]] [[XIX століття|ХІХ століття]], третій –&nbsp;— [[проза]] ХІХ століття, четвертий –&nbsp;— «<nowiki/>[[етнографія]]<nowiki/>» ХІХ століття. Гостро критикував цю працю Іван Франко («''Ця система зовсім неісторична, читач при такій подачі матеріалу не одержує жодного уявлення про розвиток літератури''»<ref>Франко І. Історія літератури руської / І. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 27 / Іван Франко. –&nbsp;— К. : Наук. думка, 1980.  – С. 335</ref>). Ця праця стала також об'єктом суворої критики з боку О. &nbsp;Соболевського, О. &nbsp;Пипіна, І. &nbsp;Франка, а згодом С. &nbsp;Єфремова, Д. &nbsp;Чижевського, О. &nbsp;Біленького та ін. Натомість сучасний літературознавець В. Микитюк вважає, що хиби «Історії літератури руської» зумовлені не розробленістю методології створення історико-літературних оглядів, а також відсутністю підготовчих монографій<ref>Микитюк В. Літературна і наукова спадщина Омеляна Огоновського : автореф. дис. … канд. філ. наук. : 10. 01. 03 / В. Микитюк. –&nbsp;— Львів, 1995. –&nbsp;— С. 25</ref>. Учні та студенти продовж довгого часу навчалися саме за цією працею Ом. Огоновського.

"«Історія літератури руської"» стала причиною дискусії 1890—1891 &nbsp;рр. між О. &nbsp;Пипіним і діячами української національної культури (О.&nbsp;Огоновський, І. &nbsp;Нечуй-Левицький, М. Комаров), яка продемонструвала не тільки національну солідарність, а й інтелектуальну потугу українських літературних сил, які спростували упереджені думки О. &nbsp;Пипіна, обстоюючи право українського письменства на місце в колі світових літератур. Їхні відносини -&nbsp;— це було своєрідне „зіткнення«зіткнення двох світоглядів, двох філософських і літературознавчих доктрин, двох епох, адже Огоновський закорінений у період романтизму, більшість його художніх творів -&nbsp;— цілком романтичні"»<ref>Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. Микитюк. –&nbsp;— Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000.  – 188с.</ref>. Для Франка ж романтичний історизм зі староукраїнської доби, звернення до епосу Середньовіччя був уже неактуальний. У другій половині 1870-х -&nbsp;— у 1880-іті роки його художньо-естетична концепція сформувалася під впливом позитивістської системи цінностей. 

Непрості творчі стосунки учителя й учня (Івана Франка й Омеляна Огоновського) тривали впродовж 1875-1894 1875—1894 рр.

У 80-х рр. ХІХ ст. І. Франко рецензує праці Омеляна Огоновського. Позитивну оцінку отримав підручник професора для вивчення порівняльної граматики слов’янськихслов'янських мов на основі фонетичної системи Караджича «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache von Dr. Emil Ogonowski» (Львів, 1880). Франко вважав цю книгу основним здобутком галицького мовознавства ХІХ ст., наслідком наукових ідей П. Житецького.

Складні відносини між Огоновським та Франком розпочалися під час габілітації останньогостаннього. Франко вирішує озахищати докторат у Чернівецькому університеті. Їде до свого знайомого професора-мовознавця Степана Смаль-Стоцького. Там він вчиться один семестр і після завершення навчання думає про тему докторської дисертації. Керівником наукової роботи міг бути Омелян Огоновський, до якого Франко звертається з темою «Поетична поезія Тараса Шевченка». Огоновський відкидає цю тему через політичне становище в Галичині. Франко згодом звертається з іншою ідеєю про релігійну поезію -  — Огоновський знову відмовляє, оскільки не був некомпетентним у цій справі.

Франко неодноразово критикував викладацьку методологію свого вчителя: «Ще сьогодні беруть мене холодні дрижачки при згадці про педантичні, безглузді лекції Венцлевського, Черкавського, Огоновського, про тяжке пережовування мертвої книжкової вченості, про це рабське додержання друкованих зразків словесних формул..."формул…»<ref>Франко І. Як це сталося (Спогад) // Зібр. творів: У 50 т. &nbsp;— Т. 34. &nbsp;— С. 372.</ref> Влучною оцінкою Франка лекторської майстерності Огоновського є вислів «Він був з натури своєї більше анатом, ніж фізіолог»<ref>Франко І. Професор Омелян Огоновський // Зібр. творів у 50 т. &nbsp;— Т. 43. &nbsp;— С. 366.</ref>. Огоновський культивував репродуктивне, "«сухе"» вивчення літературного матеріалу.

Огоновський про дошкульні оцінки студента писав: «Ваші заміти про мою діяльність чи то по волі, чи то по неволі виходять щонайбільше не дуже прихильні… Чужі люде лучше оцінюють мої труди, ніж свої»<ref>ВРІЛ, ф.3 (Іван Франко), од. зб. 1608, арк.. 149</ref>. &nbsp;Лише у некролозі «Професор Омелян Огоновський» Франко змінив свою думку про університетського вчителя. Спробу з іншого ракурсу розглянути стосунки між Франком і Огоновським здійснив львівський літературознавець В. Микитюк<ref>Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. Микитюк. –&nbsp;— Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000.  – 188 с.</ref>. На його думку, це були взаємини між вчителем та студентом, які «робили спільну справу –&nbsp;— будували храм національної культури».

Автор [[Поезія|поезії]] «Хрест» ([[1860]]), [[Драма (жанр)|драм]] «Федько Острозький» ([[1861]]), «Настасія» ([[1862]]), [[iarchive:ohonovskii/page/n1|«Хрестоматія староруська для высшихъ клясъ гимназіяльныхъ»]] (1881), «Гальшка Острозька» ([[1887]]).

Автор поеми, [[Балада|балади]], [[Вірш|віршіввірш]]ів, [[Оповідання|оповідань]], опублікованих у [[Часопис|часописахчасопис]]ах «[[Зоря галицька]]», «[[Галичанинъ (1862)|Галичанинъ]]», «[[Зборник]]».

Фірма Генрика Пер'є виконала [[Монумент|пам’ятникпам'ятник]] на [[Могила|могилі]] О.Огоновського. У медальйоні –&nbsp;— мармуровий портрет, який створив [[Скульптура|скульптор]] [[Антоній РудзевичаРудзевич]] ([[1854]]–[[1914]]). У цьому гробівці поховані: дружина Омеляна&nbsp;— – ФалінаФалина з НєдзвєцькихНедзвецьких Огоновська ([[1843]]–[[1908]]); їхїхня донька Емілія Огоновська ([[1878]]–[[1906]]); Ольга з Огоновських (+{{пом}} [[1935]]) –&nbsp;— дружина відомого галицького політика Костя Левицького; син Петра Огоновського –&nbsp;— географ, дійсний член НТШ Володимир Огоновський (1895–19761895—1976) та інші члени родини.

У [[1933]]  р., віддаючи пошану братам Огоновським, Рада міста Львова вирішила перейменувати одну з вулиць на [[Знесіння (місцевість, Львів)|Новому Знесінні]] на вул. Огоновських. Але вже в [[1950]] році, шукаючи симпатії [[Кім Ір Сен|Кім Ір Сена]]а, цю вулицю назвали Корейською. Ця назва залишилася й донині.

{{reflist|2}}

* ''Гуцал П., Мазурак Я., Пиндус Б.'' [https://archive.org/details/tec00/tec_2/page/n654/mode/1up?view=theater Огоновський Омелян Михайлович] // {{ТЕС|2|655}}

* ''Микитюк В.'' Великий Робітник. Штрихи до літературного портрета Ом. Огоновського / В. Микитюк // Дзвін. – — Львів, 1994. – — Ч. 7. – — С. 137-141137—141.

* ''Микитюк В''. «Два раціональні романтики», або до взаємин Пантелеймона Куліша та Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – — Львів, 2007. – — Випуск 39. – — Частина 2. – — С. 291-299291—299.

* ''Микитюк В.'' Коли студент переростає професора. Іван Франко та Омелян Огоновський / В. Микитюк // Українське літературознавство. – — Львів, 1993. – — Випуск 58. – — С. 132-137132—137.

* ''Микитюк В.'' Огоновський Омелян / В. Микитюк // ENCYCLOPEDIA. Т. ІІ. ЛНУ імені Івана Франка. – — Львів, 2014. – — С. 214-215214—215.

* ''Микитюк В.'' Огоновський Омелян / В. Микитюк // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. – — Т. 4: М-Па / НАН України Інститут літератури ім. Т.  Г.  Шевченка: редкол. М.  Г.  Жулинський (гол.) [та ін.]. – — Київ, 2013. – — С. 667-669667—669.

* ''Микитюк В.'' Омелян Огоновський – — культурний і громадський діяч другої половини ХІХ ст. / В. Микитюк // Вісник ЛПІ. – — 1992. – — Ч. 268. – — С. 49-54.

* ''Микитюк В.'' Педагогічна діяльність Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Українська філологія: Історія і перспективи (До 145-річчя кафедри української філології у Львівському університеті). – — Львів, 1994. – — Тези доповідей. – — С. 237-243237—243.

* ''Микитюк В.'' Професорська проза Омеляна Огоновського / В. Микитюк // Слово і Час. – — Київ, 1998. – — Ч. 8. – — С. 34-38.

* ''Микитюк В.'' «Феномен між Русинами…» (До 170-річчя з дня народження Омеляна Огоновського) / В. Микитюк // Шветлосц (літературний, культурний та мистецький часопис). – — НВУ «Руске слово». – — Новий Сад (Сербія та Чорногорія), 2003. – — Ч. 4. – — С. 17-28.

* [httphttps://www.archive.org/search.php?query=creator%3A%22Ohonovski%2C+Omelian%2C+1833-1894%22 Ohonovski, Omelian, 1833—1894] — книги О. Огоновського в [[Інтернет-архів]]і

[[Категорія:СвященикиСвященники УГКЦ]]

[[Категорія:Доктори філософії]]