Антоніу де Олівейра Салазар: відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| (Не показані 40 проміжних версій 6 користувачів) | |||
Рядок 12:
{{!}}{{Орден Вендської корони}}{{!!}}{{Орден Церінгенського лева}}{{!!}}[[Файл:Order_of_the_White_Elephant_-_1st_Class_(Thailand)_ribbon.svg|60px|Орден Білого слона]]
{{!}}}
| ім'я = Антоніу Салазар
| зображення =Antonio Salazar-1.jpg
| зображення_підпис = Антоніу Салазар, [[1940]]
Рядок 21:
| наступник = [[Марселу Каетану]]
| дата народження = 28.4.1889
| місце народження = [[Вімейру]], [[Санта-Комба-Дан]], <br/>[[Файл:Flag_of_Portugal_(1830–1910).svg|20px]] [[Португальське королівство]]
| дата смерті = 27.7.1970
| місце смерті = [[Файл:Flag_of_Portugal.svg|20px]] [[Лісабон]], [[Португалія]]
| партія = [[Національна єдність (Португалія)|Національна єдність]]
| національність = [[
| релігія = [[Католицька Церква в Португалії|римо-католик]]
| титул_2 = в. о. [[Президент Португалії|президента Португалії]]
Рядок 33:
| наступник_2 = [[Франсішку Кравейру Лопеш|Кравейру Лопеш]]
| президент на той час2=
|прапор=
'''Антоніу де Олівейра Салазар''' ({{lang-pt|António de Oliveira Salazar}}; {{ДН|28|4|1889}} — {{ДС|27|7|1970}}) — [[Португалія|португальський]] [[Державний діяч|державний]] і [[Політик|політичний діяч]], [[Економіка|вчений-економіст]]. Засновник та лідер [[Нова Держава|Нової Держави]], [[прем'єр-міністр Португалії]] ([[1932]]—[[1968]]). Виконувач
==
===
[[Файл:Birthplace Salazar.jpg|ліворуч|міні|Рідний дім Салазара ]]
|title=Kay, Hugh (1970). Salazar and Modern Portugal. New York: Hawthorn Books.
}}</ref>. Його батько, дрібний землевласник, починав як сільськогосподарський робітник, а потім став керівником у заможної родини сільських землевласників регіону [[Санта-Комба-Дан]] Перестрело, які володіли землями та іншими активами, розкиданими між [[Візеу]] та [[Коїмбра|Коїмброю]]<ref name=":1">{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=hewsI4PU6sMC
|title=Salazar: A Political Biography
|last=Filipe
|first=de
|date=2010-06-23
|publisher=Enigma Books
|language=en
|isbn=978-1-929631-98-8
}}</ref>.
Він був єдиним хлопчиком у Антоніу де Олівейра (1839—1932) та його дружини Марії ду Ресгате Салазар (1845—1926)<ref name=":0" />. Згідно з [[Список португальських імен|португальськими правилами повного імені]], за якими на першому місці стоїть прізвище матері, Салазара мали б звати «Антоніу Салазар де Олівейра» — як у його чотирьох сестер, але з незрозумілих причин<ref name=":1" /> порядок імен був змінений, і він став «Антоніу де Олівейра Салазар»<ref name=":1" />. Його чотирма старшими сестрами були Марія ду Ресгате Салазар де Олівейра, вчителька початкової школи; Еліза Салазар де Олівейра; Марія Леопольдіна Салазар де Олівейра; і Лаура Салазар де Олівейра, яка 1887 року вийшла заміж за Абеля Паїша де Соузу, брата Маріу Паїша де Соузу, який служив міністром внутрішніх справ при Салазарі.
=== Освіта ===
Салазар відвідував початкову школу у своєму маленькому селі, а згодом перейшов до іншої початкової школи у [[Візеу]]. У віці 11 років він виграв безплатне місце в [[Семінарія|семінарії]] Візеу, де навчався протягом восьми років, з 1900 по 1908 рік<ref name=":0" />. Салазар думав стати священником, але, як і багато хто з тих, хто вступав до семінарії дуже молодим, вирішив не продовжувати священство після отримання сану<ref name=":0" />. 1910 року, в перші роки [[Перша Португальська Республіка|Першої республіки]], він поїхав до [[Коїмбра|Коїмбри]], щоб вивчати право в [[Коїмбрський університет|університеті]]<ref name=":0" />. У ці студентські роки в Коїмбрі він виявив особливий інтерес до фінансів і закінчив юридичний факультет з відзнакою, спеціалізуючись на фінансах та економічній політиці. 1914 року він закінчив навчання, набравши 19 балів з 20<ref name=":0" />, і став доцентом [[Економічна політика|економічної політики]] на юридичному факультеті. 1917 року він очолив кафедри економічної політики та фінансів в університеті за призначенням професора Жозе Альберту душ Рейша. Наступного року Салазар здобув докторський ступінь<ref name=":0" />.
== Політика та Нова Держава ==
=== Передумови ===
Салазару був двадцять один рік, коли відбулася революція 5 жовтня 1910 року, яка повалила португальську монархію і встановила [[Перша Португальська Республіка|Першу Португальську Республіку]]. Політичні інститути Першої республіки проіснували до 1926 року, коли на зміну їй прийшла військова диктатура. Спочатку вона була відома як ''Військова диктатура'', а потім, з 1928 року, як ''[[Національна диктатура]]''.
Епоху Першої республіки описували як епоху «безперервної анархії, корупції в уряді, заворушень і грабежів, вбивств, свавільних тюремних ув'язнень і релігійних переслідувань»<ref name=":0" />. Вона стала свідком інавгурації восьми президентів, 44 змін урядів і 21 революції<ref name=":3">{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=dHFaAAAAIAAJ
|title=Corporatism and Development: The Portuguese Experience
|last=Wiarda
|first=Howard J.
|date=1977
|publisher=University of Massachusetts Press
|language=en
|isbn=978-0-87023-221-3
}}</ref><ref name=":0" />. Перший уряд республіки проіснував менше ніж 10 тижнів, а уряд, що проіснував найдовше, протримався трохи понад рік. Революція в Португалії стала крилатим словом в Європі. Вартість життя зросла у двадцять п'ять разів, а валюта впала до 1⁄33 своєї вартості в золоті. Державні фінанси Португалії вступили в критичну фазу, перебуваючи під неминучою загрозою дефолту щонайменше з 1890-х років<ref>{{Cite web|title=LIFE - Google Books|url=https://books.google.com/books?id=xz8EAAAAMBAJ&pg=PA65|website=web.archive.org|date=2021-06-13|accessdate=2024-01-16|archive-date=2021-06-13|archive-url=https://web.archive.org/web/20210613200713/https://books.google.com/books?id=xz8EAAAAMBAJ&pg=PA65|url-status=bot: unknown}}</ref><ref name=":2">{{Cite book
|url=http://archive.org/details/portugalofsalaza011716mbp
|title=The Portugal Of Salazar
|last=Universal Digital Library
|date=1939
|publisher=Campion Books, Ltd.
}}</ref>. Прірва між багатими і бідними продовжувала збільшуватися. Режим змусив Португалію 1916 року вступити в Першу світову війну, що лише погіршило загрозливий стан справ у країні. Одночасно з цим [[Католицька церква|католицьку церкву]] переслідували антиклерикальні масони Республіки, а політичні вбивства і тероризм стали звичним явищем. За офіційними даними поліції, між 1920 і 1925 роками на вулицях Лісабона вибухнуло 325 бомб<ref name=":2" />. Британський дипломат сер Джордж Рендел говорив, що він не може описати «політичне тло інакше, як жалюгідне … дуже відмінне від впорядкованої, успішної й добре керованої країни, якою вона згодом стала за часів правління сеньйора Салазара»<ref name=":7">{{Cite book
|url=http://archive.org/details/swordoliverecoll0000rend
|title=The sword and the olive : recollections of diplomacy and the Foreign Service, 1913-1954
|last=Internet Archive
|first=George
|date=1957
|publisher=London : J. Murray
}}</ref>. Салазар пам'ятатиме про політичний хаос того часу, коли пізніше правитиме Португалією.
Громадське невдоволення призвело до державного перевороту 28 травня 1926 року, який вітала більшість цивільних класів<ref name=":3" />. На той час у Португалії переважала думка, що політичні партії є елементом розколу і що парламентаризм перебуває в кризі. Це призвело до загальної підтримки або принаймні толерантності до авторитарного режиму<ref name=":3" />.
=== Рання кар'єра ===
[[Файл:Oliveira_Salazar_e_Mário_de_Figueiredo_no_Monte_Palace_Hotel,_Madeira,_em_Abril_de_1925_(VIC-5223).png|ліворуч|міні|Салазар (зліва), 1925 рік.]]
У молодості участь Салазара в політиці була зумовлена його католицькими поглядами, які були викликані новою антиклерикальною позицією Першої республіки. Він став членом неполітичного католицького руху «Академічний центр християнської демократії» ({{Lang-pt|Centro Académico de Democracia Cristã}})<ref name=":1" />. Салазар відкидав монархістів, оскільки вважав, що вони протистоять соціальним доктринам папи римського [[Лев XIII|Лева XIII]], якому він дуже симпатизував. Він часто писав статті в журналах, присвячених соціальним дослідженням, особливо в щотижневику ''O Imparcial'', яким керував його друг (а згодом кардинал-патріарх Лісабона) [[Мануел Гонсалвіш Сережейра]]<ref name=":0" />. Місцева преса описувала його як «одного з найпотужніших умів нового покоління»<ref name=":0" />.
1921 року Салазара переконали висунути свою кандидатуру на виборах до парламенту, хоча він зробив це неохоче. Один раз він з'явився в парламенті й більше не повернувся, вражений безладом, свідком якого він став, і відчуттям марності своєї діяльності. Салазар був переконаний, що ліберальний індивідуалізм призвів до фрагментації суспільства і викривлення демократичного процесу<ref name=":0" />. Після [[Португальська революція (1926)|державного перевороту 28 травня 1926 року]], який встановив режим Національної диктатури, Салазар на короткий час увійшов до уряду [[Жозе Мендіш Кабесадаш|Жозе Мендіша Кабесадаша]] як міністр фінансів. 11 червня невелика група офіцерів вирушила з Лісабона до Санта-Комба-Дан, щоб переконати його стати міністром фінансів. Салазар провів у Лісабоні п'ять днів. Запропоновані ним умови контролю над витратами були відхилені, він швидко подав у відставку і вже через дві години їхав потягом назад до Коїмбрського університету, пояснивши, що через часті суперечки та загальний безлад в уряді він не може належним чином виконувати свою роботу<ref name=":0" />.
Головною проблемою Португалії 1926 року був величезний державний борг. Кілька разів між 1926 і 1928 роками Салазар відмовлявся від призначення на посаду міністра фінансів. Він пояснював це поганим станом здоров'я, відданістю своїм старим батькам і тим, що віддає перевагу академічним монастирям. 1927 року, за часів міністра Сінеля де Кордеша, державний дефіцит продовжував зростати. Уряд намагався отримати кредити від [[Baring Banl|Baring Brothers]] під егідою [[Ліга Націй|Ліги Націй]], але умови були визнані неприйнятними. Коли Португалія опинилася під загрозою неминучого фінансового краху, Салазар нарешті погодився стати міністром фінансів 26 квітня 1928 року після того, як республіканець і [[Масонство|масон]] [[Ошкар Кармона]] був обраний президентом. Однак перед тим, як обійняти цю посаду, він особисто заручився від Кармони категоричним запевненням, що на посаді міністра фінансів він матиме право накладати вето на витрати в усіх урядових відомствах, а не лише у своєму власному. Протягом одного року, озброєний спеціальними повноваженнями, Салазар збалансував бюджет і стабілізував португальську валюту. Салазар створив перший з багатьох профіцитів бюджету у Португалії<ref name=":3" />.
У липні 1929 року Салазар знову подав у відставку. Його друг Маріу де Фігейреду, міністр юстиції, прийняв нове законодавство, яке полегшувало організацію релігійних процесій. Новий закон обурив республіканців, спричинив урядову кризу, і Фігейреду погрожував піти у відставку. Салазар порадив Фігейреду не йти у відставку, але сказав своєму другові, що приєднається до його рішення. Фігейреду подав у відставку, а Салазар — на той час госпіталізований через перелом ноги — пішов у відставку 3 липня. Кармона особисто відвідав лікарню 4 липня і попросив Салазара передумати. Прем'єр-міністр [[Жозе Вісенте де Фрейташ]], який не погоджувався з політикою Кармони, залишив уряд. Салазар залишився в уряді на посаді міністра фінансів, але з додатковими повноваженнями<ref name=":1" />.
Салазар залишався на посаді міністра фінансів, в той час, як військові прем'єр-міністри приходили і йшли. Починаючи з першого успішного року перебування на посаді, він поступово став уособлювати фінансове та політичне розв'язання проблеми безладу військової диктатури, яка так і не змогла сформувати чіткого лідера. Нарешті, 5 липня 1932 року президент Кармона призначив Салазара прем'єр-міністром Португалії, після чого він почав діяти ближче до головного потоку політичних настроїв у своїй країні<ref name=":3" />. Авторитарний уряд складався з правої коаліції, і він зміг залучити до себе поміркованих представників кожної політичної течії за допомогою цензури та репресій, спрямованих проти тих, хто не входив до неї. Ті, кого вважали справжніми фашистами, потрапляли до в'язниці або на заслання<ref name=":3" />. Консервативні католики були найпершими і найвідданішими прихильниками Салазара, тоді як консервативні республіканці, яких не вдалося залучити на свій бік, стали його найнебезпечнішими опонентами в ранній період. Вони здійснили кілька спроб державного перевороту, але ніколи не виступали єдиним фронтом, тому ці спроби були легко придушені. Ніколи не бувши справжнім монархістом, Салазар, однак, здобув підтримку більшості монархістів, оскільки [[Мануел II]], вигнаний і скинутий останній король Португалії, завжди підтримував Салазара. Пізніше, 1932 року, саме завдяки діям Салазара скинутий король був похований на державному рівні. [[Рух націонал-синдикалістів (Португалія)|Націонал-синдикалісти]] розривалися між підтримкою режиму і засудженням його як буржуазного. Їм було надано достатньо символічних поступок, щоб Салазар здобув прихильність поміркованих, але решта була репресована політичною поліцією.
== Прем'єр-міністр (1932—1968) ==
==== Утворення Нової Держави ====
[[Файл:O_governo_de_Salazar_presta_o_Compromisso_de_Honra_perante_o_Presidente_Carmona_no_Palácio_de_Belém_(5_de_Julho_de_1932).png|праворуч|міні|250x250пкс|Салазар (третій зліва) разом зі своїм першим урядом, сформованого 1932 року, у [[Беленський палац|Беленському палаці]]]]
Політична філософія Нової Держави ґрунтувалася на близькій інтерпретації [[Соціальне вчення католицької церкви|католицької соціальної доктрини]], як і тодішній режим [[Енгельберт Дольфус|Енгельберта Дольфуса]] в Австрії<ref name=":1" />. Економічна система, відома як [[корпоратизм]], базувалася на схожих інтерпретаціях папських енциклік ''[[Rerum Novarum|Rerum novarum]]'' ([[Лев XIII]], 1891)<ref name=":0" /> і ''[[Quadragesimo Anno|Quadragesimo anno]]'' ([[Пій XI]], 1931)<ref name=":0" />, які мали на меті запобігти класовій боротьбі та перетворити економічні проблеми на другорядні стосовно соціальних цінностей. ''Rerum novarum'' стверджувала, що трудові об'єднання є частиною природного порядку, як і сім'я. Таким чином, право людей об'єднуватися в профспілки та займатися трудовою діяльністю є невідчужуваним і не може бути заперечене ні роботодавцями, ні державою. ''[[Quadragesimo Anno|Quadragesimo anno]]'' надала план для зведення корпоративістської системи<ref name=":3" />.
Групою юристів, бізнесменів, священнослужителів та університетських професорів, під керівництвом Салазара, а також [[Марселу Каетану]], який відігравав важливу роль, була розроблена нова конституція<ref name=":3" />. Конституція створила ''Нову державу'', теоретично корпоративістську державу, що представляє групи інтересів, а не окремих осіб. Лідери хотіли створити систему, в якій народ був би представлений через корпорації, а не через партії, що розколюють суспільство, і в якій національні інтереси були б пріоритетними над вимогами окремих груп. Салазар вважав, що партійна система в Португалії зазнала безповоротної поразки<ref name=":0" />.
На відміну від Муссоліні чи [[Адольф Гітлер|Гітлера]], Салазар ніколи не мав наміру створити партійну державу. Салазар був проти концепції цілої партії, і 1930 року він створив [[Національна єдність (Португалія)|Національну єдність]] — де-факто однопартійну організацію, але він створив її як непартійну<ref name=":4">{{Cite book
|title=Salazar: the dictator who refused to die
|last=Gallagher
|first=Tom
|last2=Salazar
|first2=António de Oliveira
|date=2021
|publisher=Hurst & Company
|edition=3. Auflage
|location=London
|isbn=978-1-78738-388-3
}}</ref>, оголосивши, що Національна єдність буде антиподом політичної партії<ref name=":4" />. Національна єдність стала допоміжним органом, а не джерелом політичної влади<ref name=":4" />. Національна єдність була створена для контролю і стримування громадської думки, а не для її мобілізації; її метою було зміцнення і збереження традиційних цінностей, а не встановлення нового суспільного ладу. На жодному етапі ситуація не виглядала так, що Салазар бажав, щоб вона виконувала центральну роль, яку набула фашистська партія Муссоліні в Італії, насправді вона мала бути платформою консерватизму, а не революційним авангардом<ref name=":4" />. Міністри, дипломати та державні службовці ніколи не були змушені вступати до Національної єдності<ref>{{Cite book
|title=Gallagher, Tom (1990). "Chapter 9: Conservatism, dictatorship and fascism in Portugal, 1914–45". In Blinkhorn, Martin (ed.). Fascists and Conservatives. Routledge. pp. 157–173.
}}</ref>.
Законодавчий орган, Національна Асамблея, був обмежений членами [[Національна єдність (Португалія)|Національної єдності]]. Вона могла ініціювати законопроєкти, але лише з питань, які не потребували державних витрат<ref name=":0" />. Паралельна Корпоративна палата включала представників муніципалітетів, релігійних, культурних і професійних груп, а також офіційних робітничих синдикатів, які прийшли на зміну вільним профспілкам<ref name=":0" />.
Нова конституція, запроваджена Салазаром, встановлювала антипарламентський і авторитарний уряд, який проіснував до 1974 року. Президент мав обиратися всенародним голосуванням строком на сім років. На папері новий документ наділяв президента широкими, майже диктаторськими повноваженнями, включаючи право призначати та звільняти прем'єр-міністра<ref name=":3" />. Президент був піднесений до найвищого становища як «колесо рівноваги», захисник і верховний арбітр національної політики<ref name=":3" />. Президент Кармона, однак, надав Салазару більш-менш повну свободу дій після призначення його прем'єр-міністром і продовжував робити це й надалі. Кармона і його наступники будуть здебільшого підставними особами, оскільки реальна влада належатиме Салазару. Віарда стверджує, що Салазар досяг свого становища не лише завдяки конституційним положенням, але й завдяки своєму характеру: владному, абсолютистському, амбітному, працьовитому та інтелектуально блискучому<ref name=":3" />.
Корпоративістська конституція була схвалена на національному португальському конституційному референдумі 19 березня 1933 року<ref name=":3" /><ref name=":0" />. Проєкт був опублікований за рік до цього, і громадськості було запропоновано висловити свої заперечення в пресі<ref name=":0" />. Ці заперечення, як правило, мали загальний характер, і лише невелика кількість людей, менш як 6000, проголосувала проти нової конституції<ref name=":0" />. Нова конституція була схвалена 99,5 % голосів, але 488 840 утрималися<ref name=":0" /> (при зареєстрованому електораті в 1 330 258 осіб), що зарахувалося як «так»<ref>{{Cite book
|title=Elections in Europe: a data handbook
|date=2010
|editor-last=Nohlen
|editor-first=Dieter
|editor2-last=Stöver
|editor2-first=Philip
|publisher=Nomos Verl.-Ges
|edition=1. ed
|location=Baden-Baden
|isbn=978-3-8329-5609-7
}}</ref>. Г'ю Кей зазначає, що велика кількість тих, хто утримався, може бути пов'язана з тим, що виборцям було запропоновано пакетну угоду, на яку вони повинні були відповісти «так» або «ні» без можливості прийняти один пункт і відкинути інший<ref name=":0" />. На цьому референдумі жінкам вперше в Португалії було дозволено голосувати. Їхнє право голосу не було отримано за часів Першої республіки, попри зусилля феміністок, і навіть під час голосування на референдумі вимогою для жінок-виборців була середня освіта, в той час, як чоловікам достатньо було вміти читати й писати<ref>{{Cite news|title=The educational narrativity in the first period of Oliveira Salazar’s government. Women’s voices in the National Assembly (1935–1945)|url=http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/00467600500221315|work=History of Education|date=2005-09|accessdate=2024-01-09|issn=0046-760X|doi=10.1080/00467600500221315|pages=547–559|volume=34|issue=5|language=en|first=Áurea|last=Adão|first2=Maria|last2=José Remédios}}</ref>.
[[Файл:União_Nacional_Flag.svg|праворуч|міні|200x200пкс|Прапор Національної єдності]]
1933 рік став переломним в історії законодавства Португалії. Під керівництвом Салазара Теотуніу Перейра, заступник державного секретаря з питань корпорацій та соціального забезпечення, який підпорядковувався безпосередньо Салазару, ухвалив широке законодавство, що сформувало корпоративістську структуру та започаткувало всеосяжну систему соціального забезпечення<ref name=":3" />. Ця система була однаково антикапіталістичною та антисоціалістичною. Корпоратизація робітничого класу супроводжувалася суворим законодавством, що регулювало бізнес. Робітничі організації були підпорядковані державному контролю, але отримали легітимність, якої ніколи раніше не мали, і стали бенефіціарами різноманітних нових соціальних програм<ref name=":3" />. Проте важливо зазначити, що навіть у перші роки, сповнені ентузіазму, корпоративістські організації не були в центрі влади, а отже, корпоратизм не був справжньою основою всієї системи<ref name=":3" />.
===== Відносини з фашизмом =====
1934 року Салазар заслав [[Франсішку Ролан Прету|Франсішку Ролана Прету]] в рамках чистки керівництва [[Рух націонал-синдикалістів (Португалія)|португальських націонал-синдикалістів]], також відомих як «сині сорочки» ({{Lang-pt|camisas azuis}}). Салазар засудив націонал-синдикалістів як таких, що «надихаються певними іноземними моделями» (маючи на увазі німецький [[Націонал-соціалізм|нацизм]]), а їхнє «звеличення молоді, культ сили через пряму дію, принцип вищості державної політичної влади в суспільному житті, схильність до організації мас навколо одного лідера» — як фундаментальні відмінності між фашизмом і католицьким корпоративізмом Нової Держави. Власна партія Салазара, [[Національна єдність (Португалія)|Національна єдність]], була сформована як підпорядкована організація широкого профілю для підтримки самого режиму, а тому не мала власної філософії. У той час багато європейських країн побоювалися руйнівного потенціалу комунізму. Салазар заборонив не лише марксистські партії, але й революційні фашистсько-синдикалістські партії. Одна з головних критик його режиму полягає в тому, що стабільність була куплена і підтримувалася шляхом придушення прав і свобод людини<ref name=":0" />.
Корпоративістська держава мала певну схожість з італійським фашизмом [[Беніто Муссоліні]] та його початковим корпоративізмом, але були значні відмінності в моральному підході до управління<ref name=":0" />. Хоча Салазар захоплювався Муссоліні і перебував під впливом його [[Хартія праці|Хартії праці 1927 року]]<ref name=":3" />, Салазар дистанціювався від фашистської диктатури, яку він вважав язичницькою [[Цезаризм|цезаристською]] політичною системою, що не визнає ні правових, ні моральних обмежень. Салазар також розглядав німецький нацизм як такий, що сповідує язичницькі елементи, які він вважав огидними. Напередодні Другої світової війни Салазар зробив таку заяву:
{{Quote|текст=Ми проти всіх форм інтернаціоналізму, комунізму, соціалізму, синдикалізму і всього, що може розділити, звести до мінімуму або розбити сім'ю. Ми проти класової війни, нерелігійності та нелояльності до своєї країни; проти кріпацтва, матеріалістичної концепції життя та превалювання сили над правом<ref name=":0" />.}}
Такі вчені, як [[Стенлі Пейн]], Томас Джерард Ґаллахер, [[Хуан Лінц|Хуан Хосе Лінц]], Антоніу Кошта Пінту, [[Роджер Ґріффін]], Роберт Пакстон і Говард Віарда, вважають за краще розглядати португальську [[Нова Держава|Нову Державу]] як консервативний авторитарний режим, а не фашистський. З іншого боку, деякі португальські дослідники, такі як [[Фернанду Розаш]], Мануель Віллаверде Кабрал, Мануель де Лусена і Мануель Лофф, вважають, що Нову Державу слід вважати фашистським режимом<ref>{{Cite book
|title=Fernando Rosas (2019). Salazar e os Fascismos: Ensaio Breve de História Comparada. Edições Tinta-da-China.
}}</ref>. [[Стенлі Пейн]] писав, що «систему Салазара найкраще можна описати як авторитарний корпоративізм або навіть авторитарний корпоративний лібералізм», а не як фашизм<ref>{{Cite book
|url=http://archive.org/details/historyoffascism00payn
|title=A history of fascism, 1914-1945
|last=Internet Archive
|first=Stanley G.
|date=1995
|publisher=University of Wisconsin Press
|isbn=978-0-299-14870-6
}}</ref>. Історик [[Хуан Лінц|Хуан Хосе Лінц]] каже, що фашизм ніколи не пустив коріння в салазарівській Португалії<ref>{{Cite book
|title=Totalitarian and authoritarian regimes
|last=Linz
|first=Juan J.
|date=2009
|publisher=Rienner
|edition=Repr.
|location=Boulder, Colo.
|isbn=978-1-55587-890-0
}}</ref>. Португальська Нова Держава відрізнялася від фашизму ще глибше, ніж франкістська Іспанія. Салазар був, по суті, диктатором Португалії, але він віддавав перевагу пасивному суспільству й обмеженій державі, де соціальна влада залишалася в руках церкви, армії та великих землевласників<ref>{{Cite book
|title=The anatomy of fascism
|url=https://archive.org/details/anatomyoffascism00paxt_0
|last=Paxton
|first=Robert O.
|date=2004
|publisher=Knopf
|location=New York
|isbn=978-1-4000-4094-0
}}</ref>.
Історик Роберт Пакстон зазначає, що однією з головних проблем у визначенні фашизму є те, що його широко імітували. Він пише: «У період розквіту фашизму, в 1930-х роках, багато режимів, які функціонально не були фашистськими, запозичили елементи фашистського декору, щоб надати собі аури сили, життєздатності та масової мобілізації». Далі він зауважив, що Салазар «розгромив португальський фашизм після того, як скопіював деякі з його методів народної мобілізації»<ref>{{Cite book
|title=Robert O. Paxton, "The five stages of fascism". Journal of Modern History 70.1 (1998): 1–23
}}</ref>.
==== Охорона режиму ====
[[Файл:Salazar_Salvador_da_Pátria.jpg|ліворуч|міні|Пропагандистський плакат зі зображенням Салазара як короля [[Афонсу I|Афонсу І]]. Напис на щиті: «Все для нації, нічого проти нації»]]
Салазар покладався на [[Таємна поліція|таємну поліцію]], щоб забезпечити реалізацію своєї політики. 1933 року була створена Поліція державного нагляду та оборони ({{Lang-pt|Polícia de Vigilância e Defesa do Estado}}). 1945 року її замінила реорганізована Поліція міжнародної та державної оборони ({{Lang-pt|Polícia Internacional e de Defesa do Estado}}) ([[ПІДЕ]]), яка проіснувала до 1969 року (а з цього року до 1974 року під керівництвом [[Марселу Каетану]] — Генеральна дирекція безпеки ({{Lang-pt|Direção-General de Segurança}}) (DGS). Таємна поліція існувала не лише для захисту національної безпеки в сучасному розумінні, але й для придушення політичних опонентів режиму, особливо тих, хто був пов'язаний з міжнародним комуністичним рухом або Радянським Союзом.
===== Громадянська війна в Іспанії =====
[[Громадянська війна в Іспанії]], що розпочалася в липні 1936 року, стала очевидною причиною радикалізації режиму. Усередині країни режим зіткнувся з монархічним повстанням 1935 року, загрозою лівого перевороту 1936 року, кількома вибухами бомб і змовами в 1936 і 1937 роках, у тому числі спробою вбивства Салазара 1937 року. Водночас у Лісабоні активно діяли агенти іспанських [[Друга Іспанська республіка|республіканців]], а іспанські війська були розгорнуті на вразливому португальському кордоні, що серйозно загрожувало португальському суверенітету<ref name=":3" />.
На початку громадянської війни в Іспанії Салазар отримав додаткові портфелі військового міністра та міністра закордонних справ, зберігши при цьому керівництво міністерством фінансів, сконцентрувавши таким чином ще більше влади у своїх руках<ref name=":3" />.
Салазар підтримував [[Франсіско Франко]] та [[Націоналістична партія (Громадянська війна в Іспанії)|націоналістів]] у їхній війні проти [[Республіканська партія (Громадянська війна в Іспанії)|військ Другої республіки]], а також анархістів і комуністів. Націоналісти спочатку не мали доступу до морських портів, тому салазарівська Португалія допомагала їм отримувати озброєння з-за кордону, в тому числі боєприпаси, коли у деяких націоналістичних сил їхні запаси практично закінчилися. Через це націоналісти називали Лісабон «портом Кастилії»<ref>{{Cite book
|title=The Spanish civil war
|last=Beevor
|first=Antony
|date=1983
|publisher=Bedrick Books
|location=New York, NY
|isbn=978-0-911745-11-5
}}</ref>. Пізніше Франко в інтерв'ю газеті «Le Figaro» згадував про Салазара в захоплених тонах<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com/books?id=OWWJxLAAq9oC&q=sousa+mendes
|title=Lisbon: War in the Shadows of the City of Light, 1939-45
|last=Lochery
|first=Neill
|date=2011-11-01
|publisher=PublicAffairs
|language=en
|isbn=978-1-58648-880-2
}}</ref>:{{blockquote|Найдосконаліший державний діяч, найбільш гідний поваги, якого я знав, — це Салазар. Я вважаю його надзвичайною особистістю за його інтелект, політичне чуття і скромність. Його єдиним недоліком, мабуть, є його скромність.}}8 вересня 1936 року в Лісабоні відбувся військово-морський бунт. Екіпажі двох португальських військових кораблів — «Афонсу де Альбукерке» та «Дау» — підняли бунт. Матроси, пов'язані з Комуністичною партією, ув'язнили своїх офіцерів і спробували вивести кораблі з Лісабона, щоб приєднатися до республіканських сил, які воювали в Іспанії. Салазар наказав знищити кораблі вогнем<ref name=":3" /><ref name=":1" />. Наступного дня присяга на вірність стала обов'язковою для всіх державних службовців, а цензура була сильно посилена. Кожен державний службовець був змушений заявити, що він відрікається від комунізму. Цей хрестовий похід мав на меті викорінити не лише комуністів, але й демократичну опозицію<ref name=":3" />. Засуджені моряки за військово-морське повстання 1936 року були першими, котрих відправили до табору [[Таррафал (концентраційний табір)|Таррафал]], створеного Салазаром на островах [[Кабо-Верде]] для утримання політичних в'язнів. Його називали «табором повільної смерті», де десятки політичних в'язнів (переважно комуністів, але також і прихильників інших ідеологій) утримувалися в нелюдських нездорових умовах у надзвичайно спекотну погоду і помирали<ref>{{Cite web|title=Wayback Machine|url=https://www.ces.uc.pt/eventos/pdfs/Apresenta_FILME.pdf|website=web.archive.org|accessdate=2024-01-27|archive-date=2021-01-16|archive-url=https://web.archive.org/web/20210116145228/https://www.ces.uc.pt/eventos/pdfs/Apresenta_FILME.pdf|url-status=bot: unknown}}</ref>. Історики стверджують, що за майже 40-річний період правління Салазара у в'язницях з політичних мотивів померло 60 осіб<ref>{{Cite news|title=Nostalgia for António de Oliveira Salazar divides the Portuguese|url=https://www.nytimes.com/2007/07/23/world/europe/23iht-salazar.4.6790015.html|work=The New York Times|date=2007-07-23|accessdate=2024-01-27|issn=0362-4331|language=en-US|first=Dan|last=Bilefsky}}</ref>.
У січні 1938 року Салазар призначив Педру Теотоніу Перейру спеціальним представником португальського уряду при уряді Франко, де він здобув великий авторитет і вплив<ref name=":5">{{Cite book
|title=Hoare, Samuel (1946). Ambassador on Special Mission. Collins; First Edition.
}}</ref>. У квітні 1938 року Перейра офіційно став повноправним послом Португалії в Іспанії і залишався на цій посаді протягом усієї Другої світової війни<ref name=":0" />.
Всього за кілька днів до закінчення громадянської війни в Іспанії, 17 березня 1939 року, Португалія та Іспанія підписали [[Іберійський пакт]] — договір про ненапад, який ознаменував початок нового етапу в іберійських відносинах. Зустрічі між Франко і Салазаром відіграли фундаментальну роль у цій новій політичній домовленості<ref>{{Cite web|title=e-journal of Portuguese History|url=https://www.brown.edu/Departments/Portuguese_Brazilian_Studies/ejph/html/issue12/html/mrezola.html|website=web.archive.org|date=2021-02-24|accessdate=2024-01-27|archive-date=2021-02-24|archive-url=https://web.archive.org/web/20210224152315/https://www.brown.edu/Departments/Portuguese_Brazilian_Studies/ejph/html/issue12/html/mrezola.html|url-status=bot: unknown}}</ref>. Пакт виявився вирішальним інструментом у збереженні Піренейського півострова від гітлерівської континентальної системи<ref name=":5" />.
===== Спроба вбивства =====
Рішучий консерватизм режиму, природно, викликав опозицію. Емідіу Сантана, засновник Національного синдикату металургів ({{Lang-pt|Sindicato Nacional dos Metalúrgicos}}) і [[Анархо-синдикалізм|анархо-синдикаліст]], який брав участь у підпільній діяльності проти диктатури, здійснив замах на Салазара 4 липня 1937 року. Салазар прямував на месу до приватної каплиці в будинку свого друга на проспекті Барбоза дю Бокаж у Лісабоні. Коли він вийшов зі свого лімузина [[Buick]], бомба, захована в залізному ящику, вибухнула всього за 3 метри від нього. Вибух не зачепив Салазара, але його шофер втратив слух. Через рік єпископи країни в колективному листі стверджували, що життя Салазара було збережене завдяки «Божому промислу». Службовий автомобіль був замінений на броньований [[Chrysler Imperial]]<ref>{{Cite web|title=Correio da Manhã: Portugal, Mundo, Sociedade, Cultura. Classificados.|url=https://www.cmjornal.pt/|website=web.archive.org|date=2022-02-02|accessdate=2024-01-27|archive-date=2022-02-02|archive-url=https://web.archive.org/web/20220202222045/https://www.cmjornal.pt/|url-status=bot: unknown}}</ref>. Розшукуваний ПІДЕ, Емідіу Сантана втік до Великої Британії, де був заарештований британською поліцією і депортований до Португалії. Потім він був засуджений до 16 років ув'язнення<ref>{{Cite web|title="Emídio Santana" - Arquivo Nacional da Torre do Tombo - DigitArq|url=http://digitarq.dgarq.gov.pt/details?id=4289177|website=web.archive.org|date=2013-10-17|accessdate=2024-01-27|archive-date=2013-10-17|archive-url=https://web.archive.org/web/20131017020927/http://digitarq.dgarq.gov.pt/details?id=4289177|url-status=dead}}</ref>.
=== Друга світова війна ===
Салазар пережив соціальні потрясіння, спричинені [[Перша світова війна|Першою світовою війною]], в якій Португалія брала участь за часів Першої республіки, тому він не намагався брати участі у [[Друга світова війна|Другій світовій війні]], коли був при владі. Від самого початку війни 1939 року Салазар був переконаний, що Британія зазнає втрат, але залишиться непереможеною, що Сполучені Штати втрутяться в конфлікт і що [[Антигітлерівська коаліція]] переможе. Американський журналіст Генрі Дж. Тейлор прокоментував це так: «Я не знайшов жодного іншого лідера континентальної Європи, який би тоді погодився з ним»<ref>{{Cite book
|title=Henry Jay Taylor, Milwaukee Sentinel, 2 October 1968
}}</ref><ref name=":0" />.
==== Нейтралітет ====
1934 року, за кілька років до початку війни, Салазар в офіційній промові пояснив, що португальський націоналізм не включає язичницький ідеал і антигуманне обожнювання раси чи імперії<ref>{{Cite book
|title=António de Oliveira Salazar, "O Espírito da Revolução", промова під час офіційного візиту Салазара до Порту, 28 квітня 1934, у Discursos e Notas Políticas, Vol. 1, сс. 324–326.
}}</ref>, а 1937 року Салазар опублікував книгу, в якій розкритикував [[Нюрнберзькі расові закони]], прийняті 1935 року в Німеччині, вважаючи прикрим той факт, що німецький націоналізм був «зім'ятий настільки яскраво вираженими расовими характеристиками», які нав'язали «правову точку зору, відмінність між громадянами та підданими, що загрожує небезпечними наслідками»<ref>{{Cite book
|title=Salazar, António de Oliveira (1977). Como se Levanta um Estado. Lisbon: Golden Books. p. 69.
}}</ref>. Щодо Другої світової війни Салазар вважав, що перемога Німеччини означала катастрофу для верховенства права і для периферійних, сільськогосподарських країн, таких як Португалія<ref name=":1" />. Неприязнь Салазара до [[Третій Рейх|нацистського режиму]] в Німеччині та його імперських амбіцій пом'якшував лише його погляд на Третій Рейх як на бастіон проти поширення комунізму, а не як на країну-союзника. Він підтримував іспанських націоналістів через страх перед комуністичним вторгненням у Португалію, але його непокоїла перспектива іспанського уряду, який підтримував тісні зв'язки з [[Країни Осі|державами Осі]]<ref name=":0" />.
Таким чином, політика нейтралітету Португалії у Другій світовій війні, яку проводив Салазар, включала стратегічний компонент. Країна все ще володіла колоніями, які Португалія не могла захистити від військового нападу. Приєднання до Осі призвело б до конфлікту Португалії з Великою Британією, що, ймовірно, призвело б до втрати її колоній, тоді як приєднання до союзників загрожувало безпеці країни на материку. Конфлікт з Великою Британією був би економічно дорогим, оскільки Португалія покладалася на британські перевезення товарів з португальських колоній на материк<ref>{{Cite news|title=THE ALLIED NEUTRAL? PORTUGUESE BALANCE OF PAYMENTS WITH THE UK AND GERMANY IN THE SECOND WORLD WAR, 1939-1945|url=https://www.cambridge.org/core/product/identifier/S0212610919000314/type/journal_article|work=Revista de Historia Económica / Journal of Iberian and Latin American Economic History|date=2020-03|accessdate=2024-01-31|issn=0212-6109|doi=10.1017/S0212610919000314|pages=79–110|volume=38|issue=1|language=en|first=Eric|last=Golson}}</ref>. Як ціна за збереження нейтралітету Португалія продовжувала експортувати [[вольфрам]] та інші товари як до країн Осі (частково через Швейцарію), так і до країн-союзників<ref>{{Cite news|title=The Price of Neutrality: Portugal, the Wolfram Question, and World War II|url=https://www.jstor.org/stable/3513391|work=Luso-Brazilian Review|date=1986|accessdate=2024-01-31|issn=0024-7413|pages=107–127|volume=23|issue=1|first=Douglas L.|last=Wheeler}}</ref>. 1 вересня 1939 року, на початку Другої світової війни, португальський уряд оголосив, що 600-річний англо-португальський союз залишається непорушним, але оскільки британці не звертаються по допомогу до Португалії, вона може зберігати нейтралітет у війні, що вона і зробить. У [[Пам'ятна записка|пам'ятній записці]] від 5 вересня 1939 року британський уряд підтвердив це розуміння<ref name=":6">{{Cite web|url=https://digitalcommons.wcl.american.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1305&context=auilr|title=Leite, Joaquim da Costa (1998). "Neutrality by Agreement: Portugal and the British Alliance in World War II". American University International Law Review. 14 (1): 185–199}}</ref>.
==== Реакція ====
Британські стратеги вважали, що португальська невойовничість необхідна для того, щоб утримати Іспанію від вступу у війну на боці Осі<ref name=":6" />. Британія визнала важливу роль Салазара 15 травня 1940 року, коли ректор [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]] Дуглас Віл повідомив йому, що університетська Рада Гебдомадал «одноголосно вирішила на своєму засіданні минулого понеділка запросити Вас [Салазара] прийняти почесний ступінь доктора цивільного права»<ref name=":1" /><ref>{{Cite web|title=Oxford In Portugal - British Pathé|url=https://www.britishpathe.com/video/oxford-in-portugal/query/lisbon|website=web.archive.org|date=2020-08-15|accessdate=2024-01-31|archive-date=2020-08-15|archive-url=https://web.archive.org/web/20200815025421/https://www.britishpathe.com/video/oxford-in-portugal/query/lisbon|url-status=bot: unknown}}</ref>. У вересні 1940 року [[Вінстон Черчилль]] написав Салазару листа, в якому привітав його з політикою утримання Португалії від участі у війні, запевняючи, що «як і раніше, протягом багатьох століть англо-португальського союзу, британські та португальські інтереси в цьому життєво важливому питанні збігаються»<ref name=":1" />. Британський посол у Мадриді з 1940 по 1944 рік сер [[Семюель Гор]] визнав вирішальну роль Салазара у збереженні нейтралітету Іберії під час Другої світової війни та вихваляв його за це. Гор стверджував, що Салазар ненавидів Гітлера і все, що він робив, і що його корпоративна держава принципово відрізнялася від нацистської чи фашистської, оскільки Салазар ніколи не залишав сумнівів у своєму прагненні до поразки нацистів<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=w0vPAAAAMAAJ&redir_esc=y
|title=Ambassador on Special Mission
|last=Templewood (Viscount)
|first=Samuel John Gurney Hoare
|date=1946
|publisher=Collins
|language=en
}}</ref>. Історик [[Карлтон Гейс]], першопроходець у вивченні націоналізму, був американським послом в Іспанії під час війни. Він особисто зустрічався з Салазаром і також похвалив його, висловивши схожу з Гором думку у своїй книзі «Місія воєнного часу в Іспанії»<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=W0wmAAAAMAAJ&redir_esc=y
|title=Wartime Mission in Spain, 1942-1945
|last=Hayes
|first=Carlton Joseph Huntley
|date=1945
|publisher=Macmillan
|language=en
}}</ref>. У листопаді 1943 року британський посол у Лісабоні сер [[Рональд Кемпбелл]] писав, перефразовуючи Салазара, що «суворий нейтралітет був ціною, яку союзники заплатили за стратегічні переваги, що випливають з нейтралітету Португалії, і що якби її нейтралітет замість того, щоб бути суворим, був більш прихильним на нашу користь, Іспанія неминуче кинулася б тілом і душею в обійми Німеччини. Якби це сталося, півострів був би окупований, а потім і Північна Африка, в результаті чого весь хід війни був би змінений на користь Осі»<ref>{{Cite book
|title=Leite, 'Document 2: Telegram From Sir Ronald Campbell'.
}}</ref>.
[[Файл:Lockheed_Hudson_-_Royal_Air_Force_Coastal_Command-_No._247_Group_Operations_in_the_Azores,_1943-1945._CA37.jpg|праворуч|міні|Літак Берегового командування Королівських ВПС на Азорських островах]]
Сер Рональд Кемпбелл вважав Салазара принципово лояльним до англо-португальського союзу. Коли в травні 1943 року на [[Третя Вашингтонська конференція|Третій Вашингтонській конференції]] учасники домовилися про окупацію Азорських островів (операція «Алакріті»)<ref name=":1" /><ref>{{Cite web|title=3-669 Editorial Note on the Third Washington Conference (TRIDENT), May 1943 - Library|url=http://marshallfoundation.org/library/digital-archive/editorial-note-on-the-third-washington-conference-trident/|website=web.archive.org|date=2015-11-23|accessdate=2024-01-31|archive-date=2015-11-23|archive-url=https://web.archive.org/web/20151123035424/http://marshallfoundation.org/library/digital-archive/editorial-note-on-the-third-washington-conference-trident/|url-status=bot: unknown}}</ref>, британський посол відреагував на пропозицію Державного департаменту США як особливо несвоєчасну і незрозумілу на даному етапі. Він нагадав, що на початку війни Салазар зберігав нейтралітет зі схвалення Великої Британії й заявив, що «він [Салазар] відповів би на заклик, якби це було викликано гострою потребою». Британський посол мав рацію, і коли в серпні 1943 року британці звернулися до Португалії з проханням про створення військової бази на Азорських островах, посилаючись на союз, Салазар відповів прихильно і швидко<ref name=":0" />: Португалія дозволила створити ці бази, дозволивши британцям використовувати азорські порти Орта (на острові Фаял) і Понта-Делгада (на острові [[Сан-Мігел (острів)|Сан-Мігел]]), а також аеродроми [[Лажеш (авіабаза)|Лажеш-Філд]] (на острові Тершейра) і Сантана-Філд (на острові Сан-Мігел)<ref name=":0" />. З листопада 1943 року, коли британці захопили Азорські острови, до червня 1945 року з аеродрому Лажеш вилетіло 8689 американських літаків, в тому числі 1200 бомбардувальників B-17 і B-24, які переправилися через Атлантику на поромах. Вантажні літаки перевозили життєво необхідний персонал і обладнання до Північної Африки, Великої Британії та — після того, як союзники закріпилися в Західній Європі — на [[Орлі (аеропорт)|аеродром Орлі]] поблизу Парижа. Літаки, що поверталися з Європи, перевозили поранених військовослужбовців. Медичний персонал аеродрому Лажеш обслужив близько 30 000 повітряних евакуацій на шляху до Сполучених Штатів для надання медичної допомоги й реабілітації. Використання аеродрому Лажеш скоротило час польоту між Бразилією і Західною Африкою з 70 годин до 40, що дозволило літакам здійснювати майже вдвічі більше перельотів, наочно продемонструвавши географічну цінність Азорських островів під час війни. Британський дипломат сер Джордж Ренделл заявив, що з португальським республіканським урядом [[Бернардіну Машаду]] було «набагато важче мати справу як з союзником під час Першої війни, ніж з набагато кращим урядом Салазара як з нейтралом під час Другої»<ref name=":7"/>.[[Файл:MatasdorioOnzo.jpg|ліворуч|міні|Португальські солдати в Анголі]]
До [[1945]] року Португалія володіла доволі великою кількістю [[Колонія|колоній]] ([[Азорські острови|Азорськими островами]], [[Мадейра (архіпелаг)|Мадейрою]], [[Кабо-Верде]], [[Сан-Томе і Принсіпі]], [[Ангола|Анголою]], [[Гвінея-Бісау|Гвінеєю-Бісау]], [[Мозамбік]]ом, [[Діу]], [[Даман (місто)|Даманом]], [[Гоа]], [[Макао]] та [[Східний Тимор|Східним Тимором]]). Сам же Салазар не бачив жодної необхідності у розширенні цих володінь. Проте він бажав понад усе зберегти вже наявні території. Це сприяло неоднозначному ставленню світової спільноти до [[Нова Держава|Португалії]]. Коли у світі розпочався процес [[Деколонізація|деколонізації]], режим Салазара відмовився від подібного кроку. Було спеціально створено Міністерство у справах заморських територій з метою створення видимості демократизму. Однак це сприяло масовому невдоволенню в самих колоніях, що спричинило початок [[Колоніальна війна Португалії|колоніальних війн]], які тривали до самого завершення правління Салазара.
Салазар понад усе прагнув створити для Португалії якомога престижніший імідж. Попри це, країна залишалася антидемократичною. Однак даний факт не завадив її вступу до [[Організація Об'єднаних Націй|ООН]] у [[1949]] році, що стало своєрідною нагородою за антикомуністичну діяльність прем'єр-міністра та його боротьбу з лівими силами в країні.
У [[1968]] році стан здоров'я Салазара було серйозно підірвано [[інсульт]]ом, спровокованим падінням зі стільця, і [[27 вересня]] президент Португалії [[Америку Томаш]] відсторонив його від державних справ. Наступним очільником уряду став [[Марселу Каетану]]. Проте сам Салазар до кінця свого життя так і не дізнався про те, що він уже не є прем'єр-міністром. Очільники міністерств постійно навідували його в лікарні, подавали звіти та створювали ілюзію того, що Салазар залишається главою держави. Було навіть створено газету, яку випускали в єдиному екземплярі спеціально для самого Салазара, щоб він мав доступ лише до окремих «правильних» відомостей.
Салазар помер [[27 липня]] [[1970]] року. Похований у рідному селі [[Вімейру]], муніципалітет [[Санта-Комба-Дау]]. Режим, очолений його соратником [[Марселу Каетану]], протримався лише чотири роки після смерті засновника. У [[1974]] році [[Нова держава (Португалія)|Нова держава]] припинила існування після чергової спроби перевороту, цього разу успішної. Жителі [[Лісабон]]а зустрічали путчистів квітами, і переворот увійшов в історію як [[Революція гвоздик]], після якої Португалія взяла курс на європейську інтеграцію. {{джерело}}
=== Особисте життя ===
Протягом свого життя Салазар ніколи не був одружений. Він був переконаним холостяком та мізантропом. Проте це не заважало йому часто відвідувати оперу, яку він щиро любив. Проте Салазар терпіти не міг публічних виступів, рідко виголошував промови.
Протягом 40 років у його будинку жила Марія де Жезуш, яка була його власною економкою, діловодом та секретаркою. Завдяки такому своєму статусу вона відігравала вагому роль у функціонуванні [[Нова Держава|Нової держави]]. Була закоханою в Салазара, однак це почуття залишилося невзаємним.
== Примітки ==
{{reflist|2}}
== Джерела ==
* [[Гарольд Віктор Лівермор|Livermore H.V.]] ''History of Portugal''. Cambridge: University Press, 1947.
* Livermore H.V. ''A New History of Portugal''. Cambridge: University Press, 1969.
* ''Феррарі М.''Неймовірна історія Антоніу Салазара, диктатора, який помер двічі.
* Українська радянська енциклопедія / АН УРСР; голов. ред. М. П. Бажан Т. 9: Маяк-Нахічевань.— К. : Гол. ред. УРЕ, 1962.— С. 555.
* Головченко В. І. Салазар Антоніу ді Олівера // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
| |||