Шляхта: відмінності між версіями

[[Файл:Stanislaw Antoni Szczuka (1652 1654-1710).jpg|thumb|Станіслав-Антоній Щука (портрет, олія, автор невідомий). 1735—1740. Традиційний шляхецький стрій поч. XVIII ст: червоний кунтуш, підперезаний пасом кунтушовим; під ним — жупан з низьким коміром. Ліва рука тримає хутряну шапку з низькою каймою. Характерне волосся і вуса. При боці [[карабеля]] — станова ознака шляхтича, елемент культури [[сарматизм]]у.]]

З приєднанням до корони [[Королівська Пруссія|Королівської Пруссії]] та [[Інфлянтське воєводство|Інфлянтів]] тамтешня аристократія також отримали права і свободи коронної шляхти. В той час як тривала соціальна та релігійна напруга на Русі призвела до [[Повстання ХмельницькогоХмельниччина|Хмельниччини]], яку деякі польські дослідники з політичних міркувань трактують як «громадянську війну»<ref>[https://repozytorium.amu.edu.pl/bitstream/10593/17628/1/doktorat.pdf Działalność polityczno&nbsp;— dyplomatyczna Bohdana Chmielnickiego]</ref><ref>[http://mwb.com.pl/studia/wp-content/uploads/2017/05/04_W_Kucharski_Rzeczypospolita_w_obliczu_wojny.pdf RZECZPOSPOLITA W OBLICZU WOJNY DOMOWEJ 1648—1649 R. ZABIEGI DYPLOMATYCZNE, PRZYGOTOWANIA WOJSKOWE]</ref>, бо починалася вона із шляхетської суперечки і права шляхтича на власну війну. Насправді ж повстання охопило всі верстви населення Русі і переросло у війну визвольну, протягом якої значна кількість руської шляхти приєдналась до козаків і зіграла ключову роль в формуванні [[Гетьманщина|Гетьманщини]]. В угодах з коронним урядом та царем шляхта зберегла та закріпила своє панівне становище. А споріднившись з козацькими старшинами нешляхетського походження та шляхтою, що пізніше переселились на землі [[Гетьманщина|Війська Запорозького]] з Речі Посполитої, ВаллахіїВалахії, Молдавії тощо, сформувала [[Шляхта Гетьманщини|козацьке шляхетство]]<ref>Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии: Превращение козацкой старшины в дворянство / [Соч.] Д. Миллера.&nbsp;— Киев: тип. Ун-та св. Владимира Н.&nbsp;Т.&nbsp;Корчак-Новицкого, 1897.&nbsp;— [2], 136 с.; 26.</ref>.

Свій початок шляхта бере від лицарства, яке посідало «''ius militare''» та право спадку «''ius hereditarium''» і вважалося шляхетним (''nobilis''). Як і раннє лицарство, шляхта була зобов'язана відбувати військову службу, за що уряд надавав їй різні [[шляхетські привілеї шляхетські]]: звільнення від податків, незалежність від місцевої адміністрації тощо. Шляхта не була замкненою верствою і поповнювалася вихідцями з [[СеляниСелянин|селянства]], [[міщаниМіщанство|міщан]] і [[Духовенство|духовенства]]. Шляхта постійно збільшувала свою роль в державі, зміцнюючи станові права використанням сприятливих політичних і соціальних ситуацій. У боротьбі проти великих землевласників, які прагнули до [[Феодальна роздрібненість|феодальної роздрібненості]], королі Польщі для утворення централізованої держави шукали допомоги у шляхти. Перший привілей для шляхти був прийнятий [[Людовик Угорський|Людовиком Угорським]] у місті [[Буда (Будапешт)|Буда]] в 1355 році.

Після сходження на польський престол угорського короля Людовика, шляхта отримала за свою допомогу від нього низку привілеїв. Король [[Людовик Угорський|Людовик I Анжуйський]] надав їй т.&nbsp;зв. [[Кошицький привілей]] ([[1374]] рік), яким за військову службу звільняв її від усіх повинностей, крім сплати поземельного податку по 2 гроші з лану, надавав їй фіскальний і судовий імунітет на землі, як також право на державні посади: воєвод, [[каштелян]]ів, суддів, [[підкоморій|підкоморіїв]] тощо. Від цього часу шляхта поступово перетворювалася на окремий стан, що ставав спадковим і одностайним, мав включати як великих феодалів (панів, баронів), так і масу лицарів (rycerzy, milites) чи середніх і малих землевласників, які відрізнялися від решти населення правом мати власний герб. Згодом шляхта посилила свої впливи в місцевих сеймах, а [[Єдлінський привілей 1430]] 1430 року гарантував їй особисту недоторканість. Скориставшись зі скрутного становища короля [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира IV Яґеллончика]] у війні з [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], шляхта здобула нові привілеї (Цереквіцький привілей), підтверджені [[Нешавські статути 1454 року|Нешавським статутом]] ([[1454]] рік), на основі якого за шляхтою закріплювалися законодавчі права: через шляхетські сейми вона брала участь у виданні законів, вирішувала питання про війну і мир, звільнялася від королівського суду. Цей статут скасував також виключне право магнатів на вищі державні посади й на обмеження прав міст. ВУ 1496&nbsp;р. році король Ян Ольбрахт статутом, даним м. Пьотркові ({{lang-pl|Piotrków}}) узаконив прикріплення селян до землі, звільнив шляхту від оплати мита при завезенні закордонних товарів. Бояри в Галичині були зрівняні у правах з польською шляхтою, згодом частина з них була полонізована, інші перейшли на Волинь і Поділля, так що в 16 ст. в Галичині не стало боярських родів, збереглася при українстві тільки дрібна шляхта.

[[Файл:Unia Lubelska.JPG|right|thumb|300px|«[[Люблінська унія]]» ([[1569]] рік). Картина [[Ян Матейко|Яна Матейка]], [[1869]]  рік]]

У [[XVI століття|XVI]] — [[XVIII століття]]хстоліттях права шляхти у політичному житті Речі Посполитої набирають більшої ваги, а своєю конституційною боротьбою шляхта послаблює державний організм. ВУ 1573 р. році король [[Генріх III (король Франції)|Генріх Валуа]] узаконив права шляхти брати участь у виборах короля та, надаючи їй поширеної влади, перетворив Польщу на шляхетську республіку (rzeczpospolita szlachecka). Встановлення закону «[[Liberum veto]]», за яким всі рішення сейму могли бути прийняті тільки при однозгідності всіх послів, було виявом найвищого розвитку суспільства того часу, і лише під ударами з-зовні наприкінці [[XVIII століття]] закінчилося поділами Польщі.

* '''Шляхта фольварочна''' ({{lang-pl|szlachta fołwarczna}}, провінційна&nbsp;— від «[[Фільварок|«фольварок»]]»); володіла одним або декількома фольварками та селянами у них;

* '''Шляхта [[шляхта чиншеваЧиншовики|чиншева]]''' ({{lang-pl|szlachta czynszowa}}, провінційна&nbsp;— від [[чинш]]), не мала землі, орендувала землю на [[чинш]]евих умовах (оброк) і трудилася на ній. В останні два століття існування Речі Посполитої чиншева шляхта стала найбільш численною групою<ref>Сливка Л.&nbsp;В.&nbsp;Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині (1772—1914&nbsp;рр.).&nbsp;— Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009.&nbsp;— 220 с. +11 іл.</ref>;

* '''Шляхта загродова''' ([[Застінкова шляхта|застінкова]], заґродова, ходачкова, околична; {{lang-pl|szlachta zaściankowa, szlachta okoliczna, szlachta zagrodowa}}, провінційна&nbsp;— від «[[застінок]]», провінційна&nbsp;— від «[[околиця]]»)&nbsp;— дрібнопомісна шляхта, володіли присадибними господарствами, не мали селян, самі трудилися на своїй землі<ref>''Любов Сливка.'' [http://mue.etnolog.org.ua/zmist/2009/301.pdf Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ&nbsp;— на початку ХХ століття] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211022082353/http://mue.etnolog.org.ua/zmist/2009/301.pdf |date=2021-10-22 }}</ref><ref>''Любов Сливка.'' [http://vuzlib.com/content/view/1842/52/ Джерела вивчення культури та побуту дрібної шляхти Галичини XIX&nbsp;— початку XX&nbsp;ст.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190307112334/http://vuzlib.com/content/view/1842/52/ |date=7 березня 2019 }}</ref><ref>''Валах Н.'' Жанрово-стильові особливості комедії «Шляхта ходачкова» Григорія Цеглинського. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2011. Вип. 16. С. 47-59</ref>, утворювали цілі шляхетські поселення&nbsp;— так звані «застінки» ({{lang-pl|zaścianki}}) або «околиці» ({{lang-pl|okolice}}), відокремлюючи поселення від решти плебейського світу. Назва «околична шляхта» характерна для земель [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]]<ref>[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Shliakhta_zahrodova Комар В.&nbsp;Л.&nbsp;Шляхта загродова] [[Енциклопедія історії України]]: Т. 10. Т&nbsp;— Я / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: В-во «Наукова думка», 2013.&nbsp;— 784 с.: іл.</ref>. Шляхта ходачкова зазвичай не мала ні землі, ні підданих селян, і на прожиття заробляла службою у війську або при королівському чи магнатському дворі<ref>[https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/6584/1/ПРИВІЛЕЇ%20ПОЛЬСЬКИХ%20КОРОЛІВ%20ЯК%20ДЖЕРЕЛО%20ПРАВА%20У%20ГАЛИЧИНІ.pdf Привілеї польських королів як джерело права у Галичині у складі Польського королівства (1387—1569&nbsp;рр.)] Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2013</ref><ref>''Андрій Плахотін.'' [http://shron1.chtyvo.org.ua/Horobets_Viktor_Mykolaiovych/Rus_pislia_Rusi_Mizh_koronoiu_i_bulavoiu_Ukrainski_zemli_vid_korolivstva_Rusi_do_Viiska_Zaporozkoho.pdf Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до війська запорозького.] Видавництво "Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». 2016. ISBN 978-617-12-0873-5</ref>. [[Єфремов Сергій Олександрович|Сергій Єфремов]] писав, що ходачкова шляхта: «…од звичайного селянства одріжняється тільки шляхетною пихою та бундючністю»<ref>''[[Єфремов Сергій Олександрович|Сергій Єфремов]]''. [http://shron1.chtyvo.org.ua/Yefremov_Serhii/Istoriia_ukrainskoho_pysmenstva.pdf Історія українського письменства] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181123142247/http://shron1.chtyvo.org.ua/Yefremov_Serhii/Istoriia_ukrainskoho_pysmenstva.pdf |date=23 листопада 2018 }}. Київ: Femina, 1995.</ref>;

* '''Шляхта безземельна, «шляхетський плебс», «гербова голота»''' ({{lang-pl|szlachta bezrolna}}, {{lang-pl|holota}}, нижча шляхта, безземельна, не володіла селянами, наймалася працівниками як робітники, прислуга, йшли в [[жовнірСолдат|жовніри]]и та [[козаки]]);

При перебуванні території сучасної України у складі Великого князівства Литовського і Руського і [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] українська шляхта ідентифікувала себе як [[Українська шляхта|Руська шляхта]].

[[Руська шляхта]] виступала на оборону [[Православна Церквацерква|Православної Церквицеркви]] на сеймах і сеймиках, при обранні кандидатів на [[Митрополит Галицький|єпископа львівського]] (5. 4.квітня 1641 року), при обранні [[Митрополит Київський і всієї України|митрополита Київського і всієї Русі]] [[Косів Сильвестр Косів|Сильвестра Косова]] (25. 2. 1647), в опрацюванні інструкції на варшавський вільний сейм послам від шляхти воєводства Волинського (13. 9. 1646). Серед лідерів української православної шляхти, що відзначилися в обороні православної віри були Л. Древинський, М. Кропивницький, [[Кисіль Адам|Адам Кисіль]], а серед церковно-культурних діячів: [[Плетенецький Єлисей|Єлисей Плетенецький]], Балабани, [[Копистенський Захарія|Захарія Копистенський]], [[Копистенський Михайло|Михаїл Копистенський]], [[Кальнофойський Атанасій|Атанасій Кальнофойський]], Стефан Яворський та ін. Багато вихідців з української шляхти відіграли визначну роль серед козацтва: [[Вишневецький Дмитро|Дмитро Вишневецький]], [[Косинський Криштоф|Кшиштоф Косинський]], [[Сагайдачний Петро|Петро Конашевич-«Сагайдачний»]], [[Михайло Хмельницький (підстароста)|Михайло Хмельницький]]. Згідно з [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайлом Грушевським]], шляхта «надавала тон ідеології, займаючи найбільш впливові, провідні позиції в козацькім війську, становлячи — його мозок».

Значна частина руської шляхти взяла участь у громадянській війні на боці гетьмана [[Хмельницький Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] та включила себе в нове політичне життя, допомагаючи Хмельницькому творити козацьку державу. Тобто шляхтичі були як і українцями, так і поляками. Головну відмінність між ними становило віросповідання, а щодо способу життя, манери поведінки, одягу та озброєння, то тут відмінності могли залежати хіба що від місця проживання.<ref>''Сергій Шаменков.'' [http://tyzhden.ua/Publication/3665 «Шляхтич із Червоної Русі»] //[[Український тиждень]] №&nbsp;23(84) від 12 червня 2009&nbsp;р.</ref>

На початку революції шляхта втратила свої землі, але згодом дістала універсали, якими затверджувалися права на землі, за умови, що «захоче хто з шляхти з нами хліб їсти… та Військові Запорозькому послушний буде» (1649); тому Хмельницький наказував, «аби хлопи скрізь віддавали послушенство і підданство своїм панам». Новостворена покозачена шляхта, яка мала державний досвід, працюючи передше на посадах у [[Річ Посполита|Речі Посполитій]], стала основою для українського державного апарату: дипломати, військові, писарі, судді. Серед керівників гетьманської держави [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]] були: [[Виговський Іван|Іван Виговський]], [[Кричевський Михайло Станіслав|Михайло Кричевський]], [[Немирич Юрій|Юрій Немирич]], [[Мрозовицький Станіслав Морозенко|Станіслав Мрозовицький]] (М. Морозенко), Семен Височан, [[Данило Нечай]], [[Григорій Гуляницький]], [[Антін Жданович]] та ін. На початку у козацькому війську було 240 гербів, з них 26 старі, а остальні нові. У коз. реєстрі, укладеному за Зборівською угодою (1649), нараховувано 750 шляхетських родів і бл. 1 500 осіб (В. Липинський; А. Ролле нараховував 450 родів і 2 500 осіб). Є й інші реляції про шляхту в лавах війська Хмельницького: 7 000 (рукопис Чорторийських) чи 6 000 («Акты ЮЗР»). Хмельниччина стала кузнею української шляхти для багатьох сучасних родів. Вільні козаки ставали засновниками українських шляхетських родів. Наприклад, отримання шляхетства Павлом Тетерею типовий випадок тих часів.

Після Б. Хмельницького шляхта продовжувала відігравати певну ролю в гетьманській державі, однак вона не створила окремої провідної верстви. Натомість на [[Гетьманщина|Гетьманщині]] у 17 — 18 ст. постало [[Значне військове товариство]], що складалося з колишніх [[РеєстровіРеєстрове козакикозацтво|реєстрових козаків]], колишніх українських шляхтичів і заслужених козаків. Правне становище Значного військового товариства нагадувало статус шляхти, його члени були зобов'язані виконувати військові і адміністративні доручення, нести військову службу. Вони мали привілей володіти населеними маєтностями, брати участь у старшинських радах і в державному законодавстві. Товариші підлягали вищим інстанціям [[козаки|козацького]] судочинства, у 1763 році був відновлений шляхетський суд. З XVIII ст. століття виявилася тенденція серед Значного військового товариства перетворитися на замкнену і спадкову станову групу, однак з ліквідацією автономії Гетьманщини в 1780-х ppроків. Товариство ліквідовано, а частину його членів зараховано до російського дворянства. У кодексі «Права, по которым судится малороссійскій народ» (1743) визначено шляхетський стан в Україні, приналежними до якого вважали тих, що походили від предків шляхтичів, через народження чи отримання шляхетства за польської влади. До шляхти прирівнювано людей «козацького стану», себто козаків, записаних у реєстри.

Як опір проти шляхетсько-маґнатського панування на Правобережній Україні під Польщею виник у [[18XVIII століття|18 ст.]]столітті рух українського селянства- — [[Гайдамаки|Гайдамаччина]], який набрав найбільших розмірів 1768 за т. зв. Коліївщини, коли повсталі селяни-кріпаки винищили тисячі шляхтичів, [[євреї]]в, [[Берестейська унія|греко-католиків]].

Після поділів Речі Посполитої наприкінці 18 ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля) увійшла до складу Російської імперії. Місцеву шляхту зрівняно в правах з російським дворянством, а шляхетські привілеї шляхетські були обмежені розпорядженнями царського уряду. До 1825 польські магнати і шляхта лишалися панівною [[Соціальна ієрархіястратифікація|верствою]], яка спромоглася на значні здобутки в культурно-освітній царині ([[КременецькийВолинський ліцей]] тощо).

Велика частина польського населення Київщини, Волині й Поділля, яке на [[1840]] р. рік становило 410 000 осіб (українців-кріпаків було тоді 4 283 000, євреїв 458 000), належала до шляхти, частина якої прибула сюди на поч. 18 ст., зміцнюючи польську колонізацію. Польська група поділялася на нечисленних маґнатів, шляхтичів («земянство», середні і дрібні дідичі) і велику групу чиншової (ходачкової або веретяної) шляхти, яка жила на маґнатських землях і сплачувала [[чинш]]. Останні творили кадри адміністраторів маєтків, економів. Назагал маґнати ставилися льояльно до Російської імперії, зате дрібна шляхта прагнула реставрувати [[Польща|Польщу]], якою вона була перед поділами.

Після польського повстання [[1830]]—[[1831|31р]].р.1830—1831 років російська політика щодо шляхти змінилася. Учасників повстання, бл. 10 тис. засуджено, а їх маєтки конфісковано. Проект заслання шляхти на [[Кавказ]] був реалізований тільки в малій мірі. Найбільшим ударом по польській шляхті на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] була [[верифікація]] шляхетства, перевірка документів про шляхетський стан, засіб, яким російський уряд вирішив ліквідувати шляхетство як чужий організм у російській системі. Жертвами цієї перевірки, що тривала 20 років (1832—1852), при визначній участі [[генерал-губернатор]]а Д. Бібікова, стала дрібна, бідна, переважно мало- чи безземельна шляхта. Спочатку перевірку робили місцеві шляхетські збори, згодом її передано до російської Ревізійної комісії у Києві. Внаслідок верифікації позбавлено шляхетства 340 000 осіб, за періодами: 1832-33 — 72140, 1834-39 — 93 140, 1840-46 — 160 000 і 1846-53 — 15 000. Декласовану шляхту переведено в категорію однодвірців, державних селян, які були зобов'язані платити податки й відбувати військову службу; їх позбавлено доступу до шкільництва та шляхетського судівництва. Після [[1866]] р. року вони були зрівняні з селянами. Бюрократичними й поліцейськими методами російському урядові вдалося дійти до ліквідації великої частини цієї соціальної групи. Більшість декласованої шляхти, живучи поруч з українським селянством, українізувалася.

Після верифікації легалізували своє шляхетське походження 70 000 шляхтичів (бл. 17 500 родин) — великі і середні землевласники (szlachta ziemiańska), які володіли близько З-ма мільйонами українських кріпаків. Приблизно 200 шляхетських родин мали кожна понад 1000 кріпаків (разом 568 000), інші мали по кількасот, ще інші мали землю, яку обробляли самі. Один граф В. Браніцький мав 130 000 кріпаків-чоловіків або подвійне число з жінками. Значна частина леґалізованої шляхти йшла на [[компроміс]] з російським урядом, відрікалася покривджених своїх земляків, пасивно ставилася до революційних рухів. Згодом і вона зазнала спроб інтеграції у російське суспільство. Спочатку представники шляхти брали участь у політичному житті через «шляхетські збори», [[1835]] року було 2 700 своєрідних послів (szlachta wyborowa), зобов'язаних до лояльности царській владі, яких намагалися перетворити на своєрідних чиновників. Знесенням «Литовського статуту» [[1840]] р. року скасовано шляхетське судівництво, замість якого запроваджувалося загальноросійське. Спроби русифікації шляхти роблено в освітній царині створенням «закритих пансіонатів», конфісковано 61 католицький монастир (на всього 86), а указ [[1852]] р. року вимагав, щоб землевласники з шляхти висилали своїх синів до військової служби.

Після польського повстання 1863, в якому частина шляхти знову брала участь, прийшли переслідування і подальші обмеження шляхти у політичному, громадському, культурному житті. На грані 19 — 20 ст. серед полонізованої шляхти сформувалася група «українців польської культури» на чолі з [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В.'ячеславом Липинським]], яка працювала над поверненням полонізованої шляхти до українства, однак не на подобу хлопоманів, а без утрати прикмет своєї класової приналежности. Становище шляхти на Правобережній Україні не мінялося до революції 1917 р року. Відгомін польського намагання повернутися до попереднього панування знайшов вияв у 6 параграфі Варшавського договору, яким [[Польща]] домагалася спеціальних прав для «землевласників польської національності в Україні», але той договір був унедійснений радянською окупацією.

На [[Галичина|українських землях]] під [[Австрія|Австрією]] шляхта була зрівняна у правах з австрійською. Спершу реформи [[Йосиф II|Йосифа II]] обмежували права польської шляхти, але після його смерті ([[1790]] рік) вона опанувала адміністративний апарат, маючи вплив на австрійських вищих урядовців. Вплив польської шляхти ще більше зріс за намісника Галичини графа [[Аґенор ГолуховськийҐолуховський (старшийнамісник)|Аґенора Ромуальда Ґолуховського]] (1849—751849—1875, з перервами), коли, крім панування в адміністрації й освіті, шляхта і маґнати мали перевагу у земельній власності, посідаючи великі [[Латифундія|латифундії]]. У відновленій після [[1918]] р. року [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|Польщі]] і на окупованих нею українських землях щойно конституція [[1921]] р. року знесла шляхетський стан, однак і між обома світовими війнами «земянство» шляхетського походження мало ще свої впливи у політичному і господарському житті.

Провідною верствою на [[Буковина|Буковині]] за княжої доби були [[бояри]], які продовжували бути привілейованим станом і за періоду [[МолдовськеМолдавське князівство|МолдовськогоМолдавського князівства]]. [[Бояри|Боярський]] стан був забов'язаний до військової служби, бояри були дружинниками господаря, вони виконували також адміністративні і судові функції. За службу вони отримували від господаря землі разом з осілими на них селянами. З боярського стану рекрутувалася центральна державна [[адміністрація]]. Бояри, які втратили державні функції, переходили в категорію [[Мазили|мазилів]]. Дрібна шляхта&nbsp;— т.&nbsp;зв. <tt>[[резиш]]і</tt>, охороняла кордони і становила посередню верству між шляхтою і вільними селянами. З часом [[українська шляхта]]&nbsp;— бояри на [[Буковина|Буковині]] асимілювалися з молдовсько-румунською шляхетською верствою, румунізувалися. За австрійської влади (з [[1774]]&nbsp;р. року) адміністративний апарат на [[Буковина|Буковині]] був у руках румунського боярства. Румунська шляхта протестувала проти приєднання [[Буковина|Буковини]] до [[Галичина|Галичини]] (1786); цісарський патент [[14 березня]] [[1787]] року зрівняв шляхетський стан Буковини з галицьким; це також потвердив 1817 статут галицької шляхти. Навіть після введення конституційної монархії (1848), завдяки поміщицько-куріяльній виборчій системі, румунська шляхта мала великі впливи в управлінні краєм.

Після татарського набігу [[1241]] р. року на [[Закарпаття|Закарпатті]] будувалися оборонні замки й творилися маґнатські латифундії, переважно з [[угорці|угорської]] шляхти. Українці становили меншість серед пануючої феодальної верстви. Визначив себе [[князь]] [[Коріятович Федір|Ф. Коріятович]] з зукраїнщеного литовського роду, який з [[1393]] р. року став паном Мукачівської домінії. Українці становили переважно дрібну шляхту, яка часто бунтувалася проти маґнатів-феодалів ([[1514]] рік). Угорська шляхта на [[Закарпаття|Закарпатті]] стояла в опозиції до австрійського централізму, вона чинила опір ліберальним заходам Відня, і селянське підданство тривало на Закарпатті до [[1848]] р року. Угорська шляхта продовжувала мати вплив на політико-суспільне життя [[Закарпаття]] до XX ст століття.

* [[Згуртування Білоруськоїбілоруської Шляхтишляхти]]

* [httphttps://www.lyczkowski.net/ruuk/spravochnikdovidnyk/spiskispysky-shljahtyshliakhty/shljahtashliakhta.html Шляхта] ВКЛ (алфавітні списки) {{ref-ruuk}}

* [http{{cite web|title = Народ шляхетський|url= https://www.lyczkowski.net/ruuk/statjastattia/soslovnyenarod-i-politicheskie-svobody-shljahtyshliakhetskyj.html}} Сословные и политическиеПереклад свободыз шляхты]польської | Polska encyklopedia szlachecka, Т.1, 1935 {{ref-ruuk}}

{{ВП-порталиПортали|Історія|Суспільство|Право|УкраїнаІсторія України|Польща|Білорусь|Литва}}

[[Категорія:Шляхта|* ]]

[[Категорія:СередньовіччяСоціальні класи]]