Сиракузи: відмінності між версіями

{{Об'єкт Світової спадщини

| назва = Античні Сиракузи<br/>і скальний [[некрополь Панталіка]]

| CoordScale =

}}

 

== Історія ==

У [[733 до н. е.|733 році до н.&nbsp;е.]] сікулів з Ортігії вигнали грецькі колоністи&nbsp;— [[коринф]]яни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з [[Аргос]]у. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських [[Геракліди|Гераклідів]]. В районі мису [[Зефіріон]], до колоністів приєдналися ще й [[Мегара|мегаряни]]<ref>[[Страбон]]. Географія, I, 2, 4</ref>. Колонія отримала назву '''Сиракузи''' і спочатку займала лише найпівденнішу частину Ортігії, де на мисі, що заглиблювався у море, було зведене святилище [[Гера|Гери]], найповажнішої дорійської богині.

 

 

Становище Сиракуз було надзвичайно зручним. Невеликий острів було легше захищати в разі ворожого наступу. А на самому острові була питна вода — завдяки джерелу [[Аретуза (джерело)|Аретуза]]. Родючі ґрунти та приязне ставлення мешканців сусіднього узбережжя сприяли швидкому піднесенню Сиракуз, які вже з [[6 століття до н. е.|VII ст. до н. е.]] почали створювати власні колонії — заснувавши зокрема [[Гелори]] і [[Акри]] ([[664 до н. е.|664 р. до н. е.]]).

На початку [[5 століття до н. е.|V ст. до н. е.]] спалахнула війна між Сиракузами та сусідньою [[Гела|Гелою]]. У [[492 до н. е.|492 р. до н. е.]] тиран Гели [[Гіппократ (тиран Гели)|Гіппократ]] вщент розгромив сиракузян в битві на річці [[Гелора|Гелорі]] і взяв Сиракузи в облогу. Взяти місто йому не вдалося, але за умовами укладеного миру сиракузяни змушені були поступитися Камариною з округою. Поразка підірвала владу гаморів. У [[491 до н. е.|491 р. до н. е.]] демос за підтримки кіліріїв захопив владу і вигнав гаморів. Кілірії отримали права громадян, а місті була встановлена демократія. Гамори перебралися до Касми, сподіваючись на реванш. Ватажки демосу і справді виявилися незграбними керівниками. В Сиракузах почалися смути. У [[485 до н. е.|485 р. до н. е.]] в боротьбу втрутився новий тиран Гели [[Гелон (син Діномена)|Гелон]]. Разом з загонами гаморів він підступив до міста. Містяни, втомлені від заворушень, навіть не намагалися захищатися і без бою віддалися під владу Гелона, який таким чином став і тираном Сиракуз (не полишаючи влади над Гелою). Новий володар повернув гаморам відібрані у них землі, але на колишнє панівне становище вони вже претендувати не могли. Кілірії зберегли свободу і права громадянства. Чисельність громадян Гелон збільшив у кілька разів. Спочатку він переселив до Сиракуз мешканців Камарини, зрівнявши їх у правах з сиракузянами. Таким самим чином він вчинив з половиною мешканців Гели. Після довгої облоги Гелон оволодів [[Мегари Гіблейські|Мегарами Гіблейськими]]. Більшість мешканців підкореного міста була продана в рабство, але заможна верхівка не ліше зберегла свободу, але й отримала права громадян Сиракуз. Така ж доля чекала на багатіїв іншого міста — Евбеї. Створена Гелоном верства великих власників з часом отримала назву [[іппеї]]в, або ж «вершників».

 

 

Гелон прагнув об'єднати грецькі міста для боротьби з зовнішніми ворогами, жваво відгукнувся на заклик створити союз для боротьби з персами, допоміг [[Акрагант]]у у війні з карфагенянами, що завершилася блискучою перемогою під [[Гімера|Гімерою]] ([[480 до н. е.|480 р. до н. е.]]) На честь цієї перемоги сиракузький храм [[Афіна|Афіни]] був перебудований в «суворому» дорійському стилі.

Гієрон підтримував науки і мистецтва. За його наказом архітектором [[Дамокоп]]ом в Сиракузах був збудований театр. Місто стало одним із культурних центрів усієї Греції, привертаючи до себе увагу таких митців як [[Есхіл]], [[Симонід]], [[Вакхілід]] та [[Піндар]], які довгий час жили в Сиракузах.

 

 

 

=== Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами ===

[[Файл:Map of Syracuse Ukr.png|міні|ліворуч|300пкс|Сиракузи всередині V ст. до н. е.]]

Утвердження демократії змінило звички сицилійськіх політиків. Для того, щоб здобути прихильність громадян, їх потрібно було переконати

 

У [[454 до н. е.|454 році до н.&nbsp;е.]] владу в місті намагався захопити аристократ [[Тіндарід]], який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сиракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до страти<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5</ref>. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в Сиракузах запровадили [[петалізм]]&nbsp;— процедуру, подібну до афінського [[остракізм]]у<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XI, 86, 5&nbsp;— 87, 1</ref>.

Щоправда війни з Леонтинами, Катаною та Наксосом затягнулися. Ті звернулися за допомогою до [[Стародавні Афіни|Афін]], які одразу ж «відгукнулися». У [[427 до н. е.|427 році до н.&nbsp;е.]] афінський флот з'явився біля сицилійських берегів. У [[424 до н. е.|424 році до н.&nbsp;е.]] у Гелі були скликані збори представників усіх грецьких міст Сицилії, на якому сиракузяни домоглися загального примирення, тож афіняни змушені були забратися. Леонтинці зрештою змушені були укласти принизливий мир. Вони отримали права сиракузького громадянства, але їхнє місто було перетворене сиракузянами на власну сторожову фортецю<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XII, 54, 7</ref>.

 

 

B [[415 до н. е.|415&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] афіняни і справді знайшли новий привід для втручання&nbsp;— «відгукнулися» на запрошення жителів [[Сегеста|Сегести]] допомогти їм у війні проти [[Селінунт]]а, підтриманого Сиракузами. Командувати походом були призначені найкращі афінські полководці&nbsp;— [[Нікій]], [[Ламах]] и [[Алківіад]]. Останнього, щоправда, майже одразу відкликали. Стривожені сиракузяни за порадою Гермократа замість регулярної колегії з 15 [[стратег]]ів обрали 3 стратегів-автократорів одним з яких став сам Гермократ<ref>[[Фукідід]], VI, 72-73</ref>. А в [[414 до н. е.|414&nbsp;р. до н. е]]. був сформований загін спеціального призначення з 600 добірних [[гопліт]]ів<ref>[[Фукідід]], VI, 96, 3; 97, 3-4; VII, 43, 4-5</ref>;<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 11, 4</ref>. Проте головне, що війна з Афінами набула характеру справжньої народної визвольної боротьби.

 

=== Гермократова смута ===

 

Тим часом в суперечку Сегести і Селінунта втрутилися карфагеняни. В [[409 до н. е.|409&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] величезне карфагенське військо на чолі з [[Ганнібал (син Гісгона)|Ганнібалом]] десантувалося в Сицилії<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 43-44</ref>. Сиракузи були зайняті продовженням війни з сусідами, тому забарилися з наданням допомоги Селінунту. Лише після укладення перемир'я з Наксосом і Катаною, незначний загін&nbsp;— з 4000 вояків&nbsp;— вирушив на допомогу Гімері<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, XIII, 59, 9</ref>. Командував загоном Діокл. Втім, після перших невдач загін повернувся додому. Гімера впала. Діокла ганьбили як боягуза, якщо не зрадника.

 

=== Тиранія Діонісія і його наступників ===

 

Після здобуття Акраганта карфагеняни взяли в облогу Гелу. Оборону доручили Діонісію. Почав він з того, що відібрав нібито для потреб оборони майно у місцевих багатіїв, а здобуті таким чином гроші витратив на власних найманців. Прибувши до Сиракуз, він звинуватив інших полководців та демагогів на чолі з Демархом у змові з карфагенянами. Збиті з пантелику народні збори призначили Діонісія стратегом-автократором, тобто одноосібним командувачем з надзвичайно широкими повноваженнями.

Відновлення сиракузького верховенства в Східній Сицилії означало створення необхідної політичної передумови для подальшої відкритої боротьби з Карфагеном. Одночасно в широких масштабах Діонісієм здійснювалася і власне військова та технічна підготовка до цієї боротьби: Сиракузи були обнесені новим кільцем укріплень, було заготовлено велику кількість зброї і нових тоді метальних знарядь — катапульт, створені сильний флот (понад 300 одиниць) і численна сухопутна армія. Завершивши підготовку, Діонісій в [[398 до н. е.|398 р. до н. е.]] почав нову війну з Карфагеном, відкрито проголосивши своєю метою повне вигнання карфагенян із Сицилії. Ця II Карфагенська війна тривала до [[392 до н. е.|392 р. до н. е.]]. Своєї мети в повному обсязі Діонісій досягти не зміг: вигнати карфагенян з острова йому не вдалося. Однак його успіхи були значними і придбання чималими: його держава простягалася тепер далеко на захід острова. Одночасно йшло розширення цієї держави і за межами Сицилії, в першу чергу за рахунок південноіталійських земель.

 

 

Створена зусиллями сиракузького тирана держава була, за справедливою оцінкою древніх, найпотужнішою в тогочасній Європі. Протягом кількох десятиліть це держава відігравала важливу роль в політичному житті античного Середземномор'я, надаючи сильний вплив па розвиток справ на Заході і досить відчутне — на Сході.

 

 

Взагалі і тут характерною рисою нової державної системи був дуалізм, співіснування двох різних політичних начал — полісного і монархічного. Подвійністю відрізнялася вже особиста влада Діонісія, бо вона базувалася, з одного боку, на наданих йому одного разу громадою повноваженнях стратега-автократора, а з іншого — на силі його особистих друзів і найманців, що забезпечували йому можливість безперервної узурпації цих повноважень. Але і більш широко — в загальній соціально-політичної організації Сиракуз — можна було спостерігати те ж поєднання протилежних елементів: старе громадянське суспільство співіснувало з новим прошарком громадян (неополітов) і негромадян (найманців), для яких можливість політичної активності визначалася їх зв'язком з новим авторитарним режимом; поряд з цивільним ополченням виступила нова наймана армія, а поруч з традиційними представницькими органами цивільної громади — народними зборами і виборними магістратами — виросла нова монархічна адміністрація — рада друзів і військово-поліцейська бюрократія.

Втративши самостійність, а згодом — і вплив, Сиракузи залишалися столицею [[Сицилія (римська провінція)|римської Сицилії]] та місцем перебування [[претор]]а — його резиденція була збудована на місці зруйнованого святилища Гери. Місцевий порт грав важливу роль у торгівлі між Сходом і Заходом [[Римська імперія|Римської імперії]].

 

 

 

[[31 грудня]] [[535]] року [[Велізарій]] встановив над містом [[Візантійська імперія|візантійську]] владу. У [[663]]–[[668]] роках Сиракузи були резиденцією імператора [[Констант II|Константа II]]. Імператор звіз до міста трофеї, захоплені під час війн в Італії, зокрема в Римі. Серед придворних поповзли чутки, що Констант II збирається остаточно перенести до Сиракуз столицю Візантійської імперії. Ці чутки виявилися для імператора фатальними — проти нього утворилася змова. Констант II був убитий під час купання, коли йому намилили голову, один із змовників вдарив по голові вінценосця шайкою і занурив його голову у відро з водою. Після вбивства Константа II візантійський двір перебрався до Константинополя.

 

 

У [[826]] році командувач візантійського флоту на Сицилії [[Евфемій]] силою змусив місцеву черницю вийти за нього заміж. Імператор [[Михаїл II Травл]] надіслав до Сиракуз іншого свого полководця — Костянтина з дорученням усунути Евфемія, розірвати шлюб і відрізати злочінцю ніс. Евфемій збунтувався, вбив Костянтина і зайняв місто. Коли ж візантійці таки вибили його з Сиракуз — втік до Північної Африки і запропонував допомогу в здобутті Сицилії [[Аглабіди|аглабідскім емірам]] — в обмін на захист і призначення воєначальником. Аглабіди надіслали армію, якою командував сімдесятирічний [[каді]] [[Асад ібн аль-Фурат]]. Асад взяв Сиракузи в облогу і відбив кілька спроб візантійців та їхніх союзників венеційців прорвати її ззовні. Лише несподівана пошесть (яку джерела називають чумою), змусила мусульман відступити.

 

=== Під владою мусульман. Спроба візантійської «реконкісти» ===

 

 

Новим еміром Сиракуз став [[Ібн ат-Тімна]]. Його правління стало часом найвищого піднесення мусульманських Сиракуз. Саме за цієї доби в місті жив поет [[Ібн Хамдіс]].

Скориставшись міжусобицями в Сицилійському королівстві, острів намагався прибрати до своїх рук імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] [[Фрідріх I Барбаросса]]. У [[1162]] році він уклав задля цього союз з [[Генуезька республіка|Генуезькою республікою]], пообіцявши їй в обмін на допомогу віддати у володіння Сиракузи. Договір був підтверджений і сином Фрідріха I [[Генріх VI (імператор Священної Римської імперії)|Генріхом VI]], який однак не поспішав його виконувати, оскільки розглядав Сицилійське королівство як «посаг» своєї дружини Констанції — останньої представниці династії Отвілів. Зрештою до Сиракуз увійшла імператорська армія і місто увійшло до особистих володінь імператора.

 

 

У [[1212]] році німецькі князі обрали Фрідріха Сицилійського імператором Священної Римської імперії під ім'ям Фрідріха II. Молодий імператор став повертати собі законні володіння, і в [[1220]] році відвоював Сиракузи. Місто він оголосив «найвірнішим». За наказом монарха придворний архітектор [[Рікардо да Лентіні]] перебудував цитадель ([[кастелло Маньяче]]), єпископський палац і звів [[палац Белломо]].

 

=== Анжуйське «інтермеццо». Сиракузи під арагонською владою ===

 

У [[1302]] році Сицилія була перетворена на королівство Тринакрію. Її володар — Федеріго II одружився з Елеонорою Анжуйською і віддав їй Сиракузи як весільний подарунок. Місто перетворилося на центр так званої ‘’[[Camera Reginale]]’’ — особистих володінь сицилійських королев. У [[1321]] році в Сиракузах збирався сицилійський парламент.

У місті будували розкішні палаци представники знатних родин, які влаштувалися на Сицилії, — Абела, К'ярамонте, Нава, Монтальто.

 

 

=== Барокова доба. Сиракузи за часів Рисорджименто ===

У [[1704]] році потужний вибух, викликаний ударом блискавки, мало не знищив кастелло Маньяче. В [[1729]] році Сиракузи пережили епідемію чуми.

 

 

Після об'єднання Італії в [[1865]] році Сиракузам повернули статус столиці провінції. У [[1870]] були знесені міські мури і побудовано міст, що з'єднав Ортігію з узбережжям. Наступного року була відкрита залізниця.

== Галерея ==

<gallery>

File:Lungomare di Levante Ortigia. Syracuse, Italy.jpg|Лінгомаре ді Леванте. Ортіджія

File:Yachts in Syracuse at sunset. Sicily, Italy.jpg|Яхти при заході сонця

</gallery>

 

== Див. також ==

 

== Примітки ==

{{Світова спадщина в Італії}}

 

[[Категорія:Сицилія]]

[[Категорія:Давньогрецькі міста]]

[[Категорія:Світова спадщина в Італії]]

[[Категорія:Колонії Великої Греції]]