Аншлюс: відмінності між версіями

4 жовтня 1922 року був прийнятий Женевський протокол, що забороняв аншлюс навіть у формі економічного союзу Австрії з Німеччиною.▼

1927 року в Німеччині вийшла друком збірка «Проблема аншлюсу», що містила карту під заголовком «Національні німецькі землі в минулому та в сучасності». На ній зображувалася німецька «серединна Європа», до якої входили Німеччина, Австрія, більша частина Чехословаччини, південна Польща, землі Познані, Данцигський коридор, італійський Тіроль, дві третини Швейцарії, уся територія Голландії, майже половина Бельгії, частина півдня Угорщини, заходу Румунії та Північної Італії. У підписі було зазначено: «Історія Німеччини являє собою боротьбу за вирішення питань, що нині неймовірно загострилися. Ці питання становлять проблему створення німецької держави у Центральній Європі та розрахунку німецького народу зі східними сусідами… Тільки твердість забезпечить внутрішню єдність Центральної Європи супроти тиску народів та держав Заходу та Сходу… Бо ж територія німецького заселення поширюється за межі кордонів Німеччини в усій області Центральної Європи.»▼

[[1931]] року була спроба поєднати обидві держави [[митний союз|митним союзом]] — невдала через спротив держав колишньої [[Антанта|Антанти]]: 19 березня австрійський віце-канцлер [[Йоганн Шобер|Шобер]] та німецький міністр закордонних справ Курціус підписали угоду про єдиний митний закон, про узгоджені тарифи та про ліквідацію митного кордону між обома державами; Франція рішуче виступила проти митного союзу Австрії із Німеччиною, у чому її підтримала Англія. Внаслідок розгляду питання [[Ліга Націй|Лігою Націй]] та передачі його до Постійного міжнародного трибуналу, обидві країни повідомили про відмову від митного союзу за два дні до винесення рішення трибуналом 5 вересня 1931 року.▼

== Реалізація ідеї аншлюсу націонал-соціалістами ==▼

До ідеї аншлюсу повернувся [[Адольф Гітлер]], прийшовши до влади [[1933]] року.▼

У липні [[1934]] року австрійські та німецькі [[націонал-соціалізм|нацисти]] зробили невдалу спробу державного перевороту в Австрії, після чого в країні встановився авторитарний правий режим.▼

У лютому [[1938]] року Гітлер запросив австрійського [[канцлер]]а [[Курт Шушніг|Курта фон Шушніґа]] до Німеччини, де змусив його погодитися на допущення до влади австрійських нацистів. Невдовзі Шушніґ відрікся від цих домовленостей і анонсував [[плебісцит]] щодо аншлюсу, бо мав надію, що більшість австрійців не підтримає втрату незалежності. Проте [[11 березня]] Гітлер направив австрійському канцлеру ультиматум, де вимагав, щоб той передав усю повноту влади австрійським нацистам, інакше німецька армія розпочне вторгнення. Термін ультиматуму спливав опівдні, але був подовжений на дві години. Не чекаючи на відповідь, Гітлер уже віддав наказав ввести війська до Австрії о першій годині дня<ref>{{cite web |url=http://hitlertriumphant.wordpress.com/early-diplomatic-triumphs/ |title=Hitler Triumphant: Early Diplomatic Triumphs |accessdate=15 травня 2014}}</ref>. Фактично стався державний переворот, і Шушніґа змусили скасувати плебісцит. Розуміючи, що ані Франція, ані Велика Британія не налаштовані допомогти Австрії зберегти самостійність, канцлер пішов у відставку, наказавши австрійській армії не чинити опору можливому німецькому вторгненню.▼

[[Файл:Bundesarchiv Bild 146-1985-083-10, Anschluss Österreich, Wien.jpg|thumb|left|Вступ німецьких військ до Відня]]▼

[[Президент]] Австрії [[Вільгельм Міклас]] (''Wilhelm Miklas'') відмовився призначити лідера австрійських наці [[Артур Зейсс-Інкварт|Артура Зейсс-Інкварта]] (''Arthur Seyss-Inquart'') канцлером. У цій ситуації за наказом Гітлера [[12 березня]] німецькі війська ввійшли до Австрії — без опору з боку австрійців. Посаду канцлера зайняв [[Артур Зейсс-Інкварт]].▼

Вже [[13 березня|наступного дня]] Гітлер оприлюднив підписаний ним закон, за яким Австрію було включено до [[Третій Рейх|Третього Рейху]] як «Східну марку» (''Ostmark'').▼

[[10 квітня]] під контролем нацистів відбувся [[референдум]], під час якого 99,73 % австрійців підтримали приєднання Австрії до Німеччини.▼

Незважаючи на брутальне порушення [[Версальський договір 1919|Версальського]] та [[Сен-Жерменський мирний договір 1919|Сен-Жерменського договорів]], Британія та Франція майже ніяк не відреагували на ліквідацію Австрійської Республіки. Загалом міжнародна реакція на подію коливалася від нейтральної до позитивної, і лише (часто замовчується) [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] (у [[Вербальна нота|ноті]] до західних держав) та [[Мексика]] (у посланні до Ліги Націй) висловили протест проти очевидного акту анексії<ref>{{cite book▼

Внаслідок аншлюсу Німеччина здобула важливі австрійські компанії (напр. ''Steyr Daimler Puch AG'') та озброєння загальною вартістю близько 500 млн рейхсмарок, а на базі колишньої австрійської армії (''Österreichische Bundesheer'') створили дві німецькі піхотні дивізії ([[44-а піхотна дивізія (Третій Рейх)|44-у]] та [[45-а піхотна дивізія (Третій Рейх)|45-у]]), [[4-а легка дивізія (Третій Рейх)|4-у легку дивізію]] та дві гірські дивізії ([[2-а гірсько-піхотна дивізія (Третій Рейх)|2-у]] та [[3-я гірсько-піхотна дивізія (Третій Рейх)|3-ю]]).▼

Визволення Австрії в [[1945]] р. призвело до відновлення її незалежності. Державний договір, підписаний у [[Відень|Відні]] [[15 травня]] [[1955]] р., заборонив приєднання Австрії до Німеччини.▼