Коронна колонія Мальта: відмінності між версіями

|native_name = =Crown Colony of Malta

|conventional_long_name = Коронна колонія Мальта

|common_name = =Мальти

|continent = =Європа

|country = =Мальта

|era = =

|status = =[[Колонії та залежні території Великої Британії|Колонія Великої Британії]]

|government_type = =монархія <!--- ''Тип урядування'' (монархія, республіка): Створює відповідну категорію. --->

|year_start = =1813 <!--- Рік заснування держави--->

|year_end = =1964 <!--- Рік ліквідації держави --->

|stat_year1 = 1957

|stat_area1 = 316

|stat_pop1 = 319620

'''Коронна колонія Мальта''' ({{lang-en|Crown Colony of the Island of Malta and its Dependencies}} або скорочено {{lang-en|Crown Colony of Malta}}) — британська колонія, створена шляхом перетворення [[Мальтійський протекторат|Мальтійського протекторату]] в [[1813|1813 році]]. У 1964 році припинила своє існування у зв'язку зчерез наданнямнадання [[Мальта|Мальті]] незалежності.

ЗУ 1530 по— 1798 рікроках МальтоюМальта була під керуваввладою [[Госпітальєри|орденордена Святого Іоанна]]. Орден був вигнаний під час [[Війна другої коаліції|Війни другої коаліції]], а Мальта була окупована [[Наполеон]]ом. Мальтійці збунтувалися після кількох місяців французького правління і попросили Британію про допомогу. Зрештою французи капітулювали в [[1800|1800 році]], і Мальта добровільно стала британським протекторатом. Велика Британія повинна буламала евакуювати свої війська у відповідностізгідно з умовами [[Ам'єнський мир|Ам'єнського договору 1802 року]], але не виконала це зобов'язання, що стало одним з декількох взаємних випадків недотримання договору і у кінцевомута підсумкуврешті-решт призвело до відновлення війни між Великою Британією та Францією рік по тому.

Мальта стала королівською колонією [[23 липня]] [[1813|1813 року]], коли сер {{нп|Томас Мейтланд (офіцер британської армії)|Томас Мейтланд||Thomas Maitland (British Army officer)}} був призначений губернатором Мальти. Статус Мальти як королівської колонії був підтверджений [[Паризька мирна угода (1814)|Паризьким договором 1814 року]], який був знову підтверджений [[Віденський конгрес|Віденським конгресом 1815 року]].

У березні [[1813|1813 року]] на Мальті спалахнула [[чума]], коли британський торговий корабель, зараженийна хворобоюякому були хворі, прибув з [[Александрія|Александрії]]. Хвороба почала поширюватися в Валлетті, і з прибуттям губернатора Мейтланда були введені більш жорсткі карантинні заходи. Чума поширилася на [[Гоцо]] до січня [[1814|1814 року]], але до березня того ж року зійшла нанівець. Загалом померло 4 486 осіб, що склало 4&nbsp;% від загальної чисельності населення<ref name="stbenedictg">{{Cite web|url=http://www.stbenedictcollege.org/stlucija/files/Sandro%20Sciberras/Form%203%20Option%20Maltese%20History/Unit%20G_%20Early%20British%20Rule%20in%20Malta%20to%201824%20+%20WS%2012p.pdf|title=Maltese History – G. The First Years of British Rule 1800 – 1824|last=Sciberras|first=Sandro|website=St Benedict College|accessdate=10 Septemberвересня 2014|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140416182912/http://www.stbenedictcollege.org/stlucija/files/Sandro%20Sciberras/Form%203%20Option%20Maltese%20History/Unit%20G_%20Early%20British%20Rule%20in%20Malta%20to%201824%20+%20WS%2012p.pdf|archivedate=16 квітня 2014|deadurl=yes}}</ref>.

Після епідемії Мейтланд провів ряд реформ. Він бувправив авторитарнийавторитарно і— наприклад, відмовився сформувати консультативну раду, що складалась з представників населення Мальти, за що неофіційно був прозваний «Королем Томом». Він сформував поліцейські сили Мальти в [[1814|1814 році]], вта тойразом часз яктим при ньому було розпущено місцевий італомовний університетУніверситет бувзерна{{Уточнити переклад|Це буквальний переклад терміну}} ({{Lang-it|Università dei розпущенийGrani}}) у [[1819|1819 році]]. Були проведені різні реформи у сфері оподаткування та суду. Мейтланд залишався губернатором до своєї смерті [[17 січня]] [[1824|1824 року]]<ref>{{Cite web|url=http://www.centralbankmalta.org/site/currency1e.html|title=British Era, 1800–1964|website=The Coinage of Malta|publisher=Central Bank of Malta|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110813072131/http://www.centralbankmalta.org/site/currency1e.html|archivedate=13 August 2011|deadurl=yes|accessdate=10 Septemberвересня 2014}}</ref>.

[[Файл:Man_of_War_ship_outside_Malta_(3948071717).jpg|міні|Британський військовий корабель у [[Велика гавань|Великій Гаванігавані]] в 1896 році]]

Після заворушень [[1846|1846 року]], у [[1849|1849 році]] була створена Рада уряду з обраними членами під британським правлінням. У [[1881|1881 році]] було створено Виконавчу раду. У [[1878|1878 році]] Королівська комісія ({{Iw|Комісія РоуселлаРозвелла-Джуліана-Кінана|3=en|4=The Rowsell-Julyan-Keenan Commission}}) рекомендувала у своїй доповіді «англіцизацію» освітньої та судової систем Мальти.

У самоврядуванні мальтійцям було відмовлено до [[1921|1921 року]], що негативно позначалося на економіці островів<ref name="attard">{{Cite book|title=Britain and Malta|last=Attard|first=Joseph|date=1988|publisher=PEG Ltd|location=[[Мальта|Malta]]}}</ref>. Це було пов'язано з тим, що острів перенаселений і багато в чому залежав від британських військових витрат, які варіювалися в залежності від вимог війни. Протягом XIX століття британська адміністрація провела кілька ліберальних конституційних реформ<ref name="luke">{{Cite book|title=Malta – An Account and an Appreciation|last=Luke|first=Sir Harry|date=1949|publisher=Harrap|location=Great Britain}}</ref>, яким, як правило, чинили опір церква і мальтійська еліта, що намагалась зберегти свої феодальні привілеї<ref name="attard" /><ref name="luke" />. Політичні організації, такі як Національна[[Націоналістична партія (Мальта)|Націоналістична партія]], були створені для захисту італійської мови на Мальті.

В останній чверті XIX століття намітилося зростання добробуту островів. Був заснований англо-єгипетський банк (1882) і почалася експлуатація залізниці (1883); перші поштові марки були випущені в [[1885|1885 році]], а в [[1904|1904 році]] з'явилось трамвайне сполучення. У [[1886|1886 році]] військовий лікар [[Девід Брюс (мікробіолог)|Девід Брюс]] виявив мікроб[[Бруцелла|збудника]], що викликаєспричинює [[Бруцельоз|«мальтійську лихоманкугарячку»]], а в [[1905|1905 році]] [[Темістоклес Замміт|Фемістокл Замміт]] виявив джерела лихоманкицієї хвороби. Нарешті, в [[1912|1912 році]] [[Дун Карм Псайла]] написав свій перший вірш мальтійською мовою.

У [[1919|1919 році]] заворушення через високі ціни на хліб призвели до надання більшої автономії місцевим жителям протягом 1920-х років. Після того як Філіппо Скіберрас скликав Національні збори, в [[1921|1921 році]] острів отримав самоврядування під егідою британської корони. Мальта отримала двопалатний парламент з Сенатом (скасованим у [[1949|1949 році]]), що обирався Законодавчими зборами. Джозеф Говард був призначений прем'єр-міністром. У [[1923|1923 році]] гімн «Інну[[Гімн Мальти|«L-Innu Malti»]] вперше прозвучав на публіці, і в тому ж році Франческо Бухаджар став прем'єр-міністром.

1930-ті роки стали періодом нестабільності у відносинах між мальтійською політичною елітою, мальтійською церквою і британськими правителями; Конституція [[1921|1921 року]] була припинена двічі. Вперше в 1930—1932 роках, після зіткнення між правлячою Конституційною партією і церквою та подальшого накладення покути на виборців партії та її союзників, що зробило вільні і чесні вибори неможливими. Другий раз в [[1933|1933 році]], коли Національні збори проголосували за викладання італійської мови в початкових школах<ref>{{Cite web|url=http://www.intratext.com/IXT/ITA2413/_P6.HTM|title=Le iniziative culturali italiane negli anni ’30 per Malta e per le comunità maltesi all’estero|accessdate=10 Septemberвересня 2014|archive-date=5 вересня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150905231020/http://www.intratext.com/IXT/ITA2413/_P6.HTM}}</ref>. Таким чином, Мальта повернулася до статусу королівської колонії.

До прибуття британців офіційною мовою протягом сотень років мовою освіченої еліти була італійська. У [[1934|1934 році]] англійська і мальтійська мови були оголошені єдиними офіційними мовами. УТого той рікроку лише близько 15&nbsp;% населення вільно говорили італійською<ref name="luke">{{Cite book|title=Malta – An Account and an Appreciation|last=Luke|first=Sir Harry|date=1949|publisher=Harrap|location=Great Britain}}</ref>. Це означало, що з 58 000 чоловіків, кваліфікованих за віком в якості присяжних, тільки 767 могли кваліфікуватися по мові, оскільки тільки італійська мова до цього використовувався в судах<ref name="luke" />.

До Другої світової війни [[Валлетта]] була місцем розташування штаб-квартири Середземноморського флоту ВМС Великої Британії. Однак, незважаючи на заперечення [[Вінстон Черчилль|Вінстона Черчилля]]<ref name="BJandCS-p36">{{Cite book|title=The Battle of Alamein: Turning Point, World War II|last=Bierman, John|last2=Colin Smith|year=2002|publisher=Viking|page=[https://archive.org/details/battleofalameint00bier/page/36 36]|isbn=978-0-670-03040-8|url=https://archive.org/details/battleofalameint00bier/page/36}}</ref>, у квітні [[1937|1937 року]] командування було перенесенодо Александрії, [[Єгипет]], через побоювання, що Мальта надто вразлива для повітряних атак з Європи<ref name="BJandCS-p36" /><ref>{{Cite book|title=The Royal Navy and the Mediterranean, Volume 2|last=Titterton, G. A.|year=2002|publisher=Psychology Press|page=xiii|isbn=978-0-7146-5179-8}}</ref><ref name="ElliottP--pxx">{{Cite book|title=The Cross and the Ensign: A Naval History of Malta, 1798–1979|url=https://archive.org/details/crossensignnaval0000elli|last=Elliott, Peter|year=1980|publisher=Naval Institute Press|page=??|isbn=978-0-87021-926-9}}</ref>. До часу вступу Італії у війну на Мальті був гарнізон, що налічував менше чотирьох тисяч солдатів, і п'ятитижневий запас продовольства. Крім того, засоби ППО Мальти складалися з 42 зенітних знарядь і кількох винищувачів-перехоплювачів.

[[15 квітня]] [[1942|1942 року]] король Георг VI нагородив Георгіївським хрестом (найвищою цивільною нагородою за доблесть) «острів-фортецю Мальту&nbsp;— її народ і захисників». [[Франклін Делано Рузвельт|Франклін Рузвельт]] прибув на острів [[8 грудня]] [[1943|1943 року]] і вручив ноту подяки від імені народу Сполучених Штатів<ref>{{Цитата:Новини|title=Mr. Roosevelt Gives Scroll To People on Isle of Malta|pages=1, 4|work=[[The Gettysburg Times]]|publisher=[[Associated Press]]|date=10 Decemberгрудня 1943}}</ref><ref>{{Cite book|title=Historical Dictionary of Malta|last=Rudolf, Uwe Jens|last2=Warren G. Berg|year=2010|publisher=Scarecrow Press|pages=197–198|isbn=978-0-8108-5317-1}}</ref>.

У [[1942|1942 році]] в макахмежах [[Операція «П'єдестал»|Операції «П'єдестал»]] британський конвой прибув в Гранд-Гарбор, а в наступному році Франклін Рузвельт і Черчілль відвідали Мальту. Король Георг VI також відвідував острів з візитом.

Союзники почали вторгнення на Сицилію з Мальти в [[1943|1943 році]]. Після [[Капітуляція Італії|перемир'я]] в тому ж році італійський флот здався союзникам на Мальті. У [[1945|1945 році]] Черчілль і Рузвельт зустрілися на Мальті перед [[Ялтинська конференція|Ялтинською конференцією]] з Йосипом Сталіним.

Національні збори [[1946|1946 року]] прийняли конституцію 1947 року, знову отримавши самоврядування від Лондона, і [[Пол Боффа]] став п'ятим прем'єр-міністром Мальти.

Після Другої світової війни Мальта отримала самоврядність, а [[Лейбористська партія (Мальта)|Лейбористська партія Мальти]] Домініка Мінтоффа стала захищати інтеграцію з Великою Британією перед обличчям опонентів з Національної[[Націоналістична партія (Мальта)|Націоналістичної партії]] {{Iw|Джордж Борг Олівер|Джорджа Борга Олівера|en|George Borg Olivier}} (Джорджо Борг Олів'є). Олівер виступав за незалежність або статус члена Співдружності, як Канада, Австралія і Нова Зеландія. Між тим, в [[1949|1949 році]] Велика Британія підписала Північноатлантичний договір і вступила в НАТО.

Після вступу [[Єлизавета II|Єлизавети II]] на престол у [[1952|1952 році]], в грудні [[1955|1955 року]], в Лондоні відбулася конференція, присвячена майбутньому Мальти, в якій взяли участь новий прем'єр-міністр Домінік Мінтофф, Борг Олів'є та інші мальтійські політики, а також міністр колоній Великої Британії [[Алан Леннокс-Бойд]]. Британський уряд погодився надати островам три місця в Британській палаті громад<ref>[http://archive.spectator.co.uk/article/10th-february-1956/3/dangerous-game Dangerous Game] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160306141226/http://archive.spectator.co.uk/article/10th-february-1956/3/dangerous-game |date=6 березня 2016 }}, ''The Spectator'', 10 February 1956</ref><ref>[https://books.google.co.uk/books?id=NcNiMSATVDUC&lpg=PA133&ots=B34FBob2QT&dq=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&pg=PA133#v=onepage&q=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&f=true ''Malta''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180612144205/https://books.google.co.uk/books?id=NcNiMSATVDUC&lpg=PA133&ots=B34FBob2QT&dq=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&pg=PA133#v=onepage&q=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&f=true |date=12 червня 2018 }}, Simon C. Smith, University of London, Institute of Commonwealth Studies, The Stationery Office, 2006, page 133</ref>. Згідно з висловленими пропозиціями, мальтійський парламент зберігав відповідальність за всі справи, крім оборони, зовнішньої політики і оподаткування. Мальтійці також повинні були мати соціальний і економічний паритет з Великою Британією, що гарантувалося британським міністерством оборони, основним роботодавцем на островах.

Референдум за вказаними пропозиціями було проведено 11 і 12 лютого 1956 року, на ньому 77,02&nbsp;% виборців висловилися «за», але через бойкот з боку НаціональноїНаціоналістичної партії проголосувало лише 59,1&nbsp;% від загального числа виборців, що дозволило опозиції стверджувати, що результати референдуму нелегітимні<ref>{{Цитата:Новини|last=Zarb Dimech|first=Anthony|title=Maltese Referenda past and present|url=http://www.independent.com.mt/articles/2011-05-29/news/maltese-referenda-past-and-present-293274/|accessdate=10 Septemberвересня 2014|work=The Malta Independent|date=29 Mayтравня 2011|archive-date=11 вересня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140911014835/http://www.independent.com.mt/articles/2011-05-29/news/maltese-referenda-past-and-present-293274/}}</ref>.

Британські парламентарії висловили стурбованість тим, що представництво Мальти в Вестмінстері створить прецедент для інших колоній і вплине на результати загальних виборів<ref>{{Cite web|url=http://hansard.millbanksystems.com/commons/1956/mar/26/malta-round-table-conference|title=Malta (Round Table Conference) – HC Deb 26 March 1956 vol 550 cc1778-931|accessdate=10 Septemberвересня 2014|archive-date=19 вересня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150919073822/http://hansard.millbanksystems.com/commons/1956/mar/26/malta-round-table-conference}}</ref>.

Крім того, зниження стратегічного значення Мальти для Королівського флоту означало, що британський уряд все більш неохоче підтримував верфі острова. Після рішення Адміралтейства про звільнення 40 робітників на верфі Мальти Мінтофф заявив, що «представники мальтійського народу в парламенті заявляють, що вони більше не пов'язані угодами та зобов'язаннями перед британським урядом»<ref name="TIME-1958-01-13">{{Цитата:Новини|title=Penny-Wise|url=http://content.time.com/time/magazine/article/0,9171,862830,00.html|accessdate=10 Septemberвересня 2014|work=[[TIME]]|date=13 Januaryсічня 1958|archive-date=7 березня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140307192642/http://content.time.com/time/magazine/article/0,9171,862830,00.html}}</ref>. У відповідь Колоніальнийміністр секретарколоній відправив телеграму Мінтоффу, заявивши, що він «нерозважливо ризикує» всім планом інтеграції<ref name="TIME-1958-01-13" />.

У той час як Франція проводила аналогічну політику в своїх колоніях, оголосивши їх заморськими департаментами, Мальта була єдиною британською колонією, де серйозно розглядалося питання про інтеграцію з Великою Британією. Наступні британські уряди виключили інтеграцію для решти заморських територій, таких як [[Гібралтар]]<ref>[{{Cite web |url=http://hansard.millbanksystems.com/written_answers/1976/aug/03/gibraltar |title=''Hansard'' 3 August 1976 Written Answers (House of Commons) → Foreign and Commonwealth Affairs] |accessdate=30 грудня 2018 |archive-date=9 січня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160109000842/http://hansard.millbanksystems.com/written_answers/1976/aug/03/gibraltar }}</ref>.

[[Категорія:Зниклизасновані 1964в Європі 1813]]