Анні Жирардо: відмінності між версіями

| провідні_ролі =

| нагороди = «[[Сезар]]» (1977, 1996, 2001)<br />премія Каннського фестивалю (1961)<br />премія Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю (1965)

'''Анні Жирардо''' ({{lang-fr|Annie Suzanne Girardot}},; *[[{{ДН|25 жовтня]] [[|10|1931]]}}, [[Париж]]&nbsp;— {{ДС|28|2|2011}}, Париж)&nbsp;— †[[28 лютогоФранція|французька]] [[2011актор]],ка [[Парижтеатр]])у — знаменита французька акторка театру іта [[кіно. Її амплуа — самостійна]], роботяща сучасна жінкаспівачка, наділена сильною волею, але нещасна в особистому житті[[Автобіографія|автобіографка]]. Лауреатка трьох премій «[[Сезар]]», премій [[Каннський кінофестиваль|Каннського]] та [[Венеційський кінофестиваль|Венеційського фестивалів]]. Формально не вступаючи в [[фемінізм|феміністський рух]], часто грала феміністок.

Їй не було і дев'яти9 років, коли почалася німецька окупація, і мати відіслала її до бабусі у [[Бретань]]. У дитинстві Анні мала намір стати хірургом[[хірург|хірургинею]] і після закінчення коледжу навіть вступила вдо школушколи медсестер. Однак мрія про сцену привела її в Паризьку консерваторію драматичних мистецтв, куди вона вступила в 1952 році. Тут їй довіряли як драматичні, так і комічні ролі, однак навчальна сцена  — не єдиний майданчик, на якому пробувала себе Жирардо. Вона працювала статисткою в "«Комеді Франсез"», а також співала в [[кабаре]] на Монмартрі.

Після закінчення навчання з 1954 по 1957 роки Анні Жирардо грала на сцені "«Комеді Франсез"». У кіно дебютувала в 1955 році у фільмі[[фільм]]і режисера[[режисер]]а Юнебеля "«Тринадцять за столом"» (1955). Через рік після дебюту удостоїлася премії Сюзанни Б'янкетті як кращанайкраща молода акторка.

У 1950-х роках вона зігралавиконала близько дюжини [[роль|ролей]] у комерційних стрічках різного жанру ("«Людина з золотим ключем"», "«Мегре розставляє мережі"тенета», "«Пустеля Пігаль"» та інші). Перелом у творчій долі актрисиакторки стався після зустрічі з [[Італія|італійським]] режисером [[Лукіно Вісконті]], який в 1959 році запропонував їй головну жіночу роль у театральній виставі "«Двоє на гойдалці"» за [[п'єса|п'єсою]] Гібсона. Справжня ж слава прийшла до актрисиЖирардо з роллю повії Наді в епохальній картині режисера "«[[Рокко та його брати]]"». Її партнерами по фільму виступили [[Ален Делон]] і [[Ренато Сальваторі]], заз якогояким вона вийшла заміжодружилася. За іронією долі, у фільмі саме персонаж Сальваторі завдає її героїні 13 ударів ножем.

Пізніше Анні Жирардо знімалася в безлічі фільмів, серед яких "«Жити, щоб жити"», "«Діллінджер мертвий"», "«Ніжний поліцейський"», "«Говоріть, мені цікаво"», "«Чорна мантія для вбивці"», "«Життя триває"», "«Крик в ночі"». АктрисаАкторка з гіркотою згадує, як майже всі помітні ролі, на які вона пробувалася в 1960-ті роки, відходили щасливішій [[Жанна Моро|Жанні Моро]]. На життя вона заробляла, граючи комедійні ролі у виставах, які йшли в різних паризьких театрах. Успіх у кіно прийшов з віком, і в 1970-тих рокахх вона стала самоюнайбільш затребуваною кіноактрисоюкіноакторкою Франції. Її візитною карткою став фільм «Померти від кохання» (1970), котрий оповідав про трагічний зв'язок вчительки середніх років з учнем-підлітком. У 1970-х роках Анні Жирардо неодноразово з'являється в психологічних драмах Андре КайатаКаята "«Померти від кохання"», "«У кожного своє пекло"», "«Любов під питанням"». З цього часу вона поступово змінює своє амплуа, переходячи від складних психологічних образів до характерних комедійних персонажівперсонажок. Це фільми "«Стара діва"», "«Останній поцілунок"», "«[[Знайомство за шлюбним оголошенням"]]», "«Доктор Франсуаза Гайя"» та інші. Вона багато знімалася в комедіях  — таких, як «Свара» (1978) з [[Луї де Фюнес]]ом. Формально не вступаючи в [[фемінізм|феміністський рух]], часто грала феміністок.

У 1980-ті роки Жирардо переживала творчу кризу. Вона розійшлася з чоловіком, посилилися її проблеми з алкоголем, через афери одного зі своїх коханців вона втратила практично всі заощадження. Тим не меншеОднак вона знайшла в собі сили повернутися на великий екран.

У 1988-19891988—1989 роках вона знялася у рядінизці картин: "«Ув'язнені"», "Легендарна«Легендарне життя Ернеста Гемінгвея"», "«П'ять днів у липні"», "«Комедія кохання"» та інших. Тоді ж вона знялася у стрічці [[Росія|російського]] режисера Валерія Ахадова "Рут"«Руф».

На початку 1990-х Анні Жирардо практично зникла з екранаекрану. За останні роки в кіно можна було б виділити хіба що роботу у австрійця [[Міхаель ХанекеГанеке|Міхаеля ХанекеГанеке]]  — роль старої у фільмі "«[[Піаністка (фільм)|Піаністка]]"», що принесла їй безлічпремію кінопремій.«Сезар» як найкращій акторці другого плану.

Серед останніх її робіт  — мадемуазель Медельбаум в комедії Олівера Накаша "«Просто друзі"», Марія в серіалі Валерія Ахадова "«Вільна жінка"».

Анні Жирардо була одружена з актором [[Ренато Сальваторі]], у неї є дочка Джулія Сальваторі.

Актриса видалаВидала дві автобіографічні книги.

Останні роки Анні Жирардо проживала в пустельному селищі [[Лізі-сюр-Урк]] за 50 кілометрів від Парижа під повною опікою дочки, прикута до інвалідного візка. У 2006 році, щоб припинити багаторічні чутки про [[алкоголізм]] Жирардо, її дочка змушена була зробити офіційну заяву про те, що у її мати страждає відматері [[хвороба Альцгеймера|хвороби Альцгеймера]]. Анні Жирардо померла 28 лютого 2011 року в [[Париж]]і на 80-му році життя.

* [[1977]]: Премії "«Давид Донателло"» (Італія)

* [[1987]]: Премії "«7 d'Or"» ()

* Christian Dureau, ''Annie Girardot - — Aimer pour vivre'', Éditions Didier Carpentier, Paris, 2010, 110 p. (ISBN 978-2-84167-668-2)

* [http://rian.ru/spravka/20110228/340335434.html Анни Жирардо. Биографическая справка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110303071002/http://www.rian.ru/spravka/20110228/340335434.html |date=3 березня 2011 }}

{{DEFAULTSORT:Жирардо, Анні}}

[[Категорія:ФранцузькіКіноактори акториXX століття]]