Соціалізм: відмінності між версіями

'''Соціалі́зм''' (від лат. socialis - «громадський»), '''соціялі́зм'''<ref>{{R2U|Социализм|2}}</ref><ref>{{R2U|Социализм|13}}</ref>,&nbsp;— поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють:

* політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в [[Нова історія|Новітній час]] відносять до [[Ліві (політика)|«лівого»]] політичного спектруспектра;

* в переносному значенні в політичній лексиці — політика [[Розподіл економічний|економічного перерозподілу]] національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих

[[Політична ідеологія|Політичні ідеології]], що визнаютьназивають себе «соціалістичними» мають дуже широкий спектр — від німецького [[націонал-соціалізм|національного соціалізму]] до [[комунізм]]у та [[сталінізм]]у у [[Радянський Союз|Радянському Союзі]], від [[анархізм]]у та [[марксизм]]у до [[маоїзм]]у. Ним також позначають різні політичні режими, як бідні африканські «соціалістичні» держави, арабські та азійські військові диктатури.

В заможних країнах [[Західна Європа|Західної Європи]], [[Австралія|Австралії]] та [[Нова Зеландія|Нової Зеландії]] що мають розвинену політичну [[демократія|демократію]] та «соціально-орієнтовану» [[ринкова економіка|ринкову економіку]]&nbsp;— «соціалістичними» вважаються різноманітні соціально-демократичні партії та їх спілки, як, наприклад, «[[Соціалістичний інтернаціонал]]».<ref name="miskelly" />

ІдеяІдеї соціалізму виниклата [[Марксизм|марксизму]] виникли як відповідь на проблеми [[промислова революція|раннього періоду]] промислового [[капіталізм]]у в країнах Європи (в першу чергу, [[Франція|Франції]], [[Німеччина|Німеччини]] та [[Велика Британія|Великої Британії]]). Подолання недоліків капіталізму соціалісти вбачали в заміні приватної власності на засоби виробництва суспільною власністю, скасуванні оплачуваної праці та створенні безкласового суспільства, де замість капіталістичної гонитви за прибутком діє соціальне виробництво на задоволення потреб людини. В такому суспільстві мало б здійснюватись «соціальне» начало людини, взаємна турбота про добробут іншого, а не задоволення власних бажань, співпраця для досягнення спільних цілей, а не змагання за особисте та доброчинність замість жадоби.<ref>{{cite encyclopedia

У сучасних умовах ринкової економіки низка експертів вважають, що особливості [[Скандинавська модель|шведської моделі]] економіки дозволяють з повним правом вважати її «соціалізмом в умовах ринкової економіки» (так званий «[[Скандинавська модель|шведський соціалізм]]», [[#«Шведська модель соціалізму»|«шведська модель соціалізму»]])<ref>{{Cite web |url=http://rusrepublic.ru/nnpr1/stat/dr/shved.htm |title=Д.Бейсов «Шведський соціалізм в умовах ринкової економіки» (рос.) |accessdate=2 березеньберезня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120808235802/http://www.rusrepublic.ru/nnpr1/stat/dr/shved.htm |archivedate=8 серпеньсерпня 2012 |deadurl=yes }}</ref>.

Дедалі зростаючийзростаюча успіхпопулярність соціалістичного руху нісв Європі протягом ХІХ ст. несла за собою і небезпеку відхилення від основних засад. Тому [[1848]] року [[Карл Маркс]] включив до «[[Маніфест комуністичної партії|Маніфесту]]» найрадикальніший ярлик лівих&nbsp;— ''[[комунізм]]'', назвавши його останньою, найважливішою стадією соціалізму.<ref>(Маля, с. 54)</ref>

Що розуміти під соціалізмом лишається темою для суперечок. Загального наукового та авторитетного визначення, яке б могло охопити історичні приклади не існує. В наслідокВнаслідок понад 130 річного використання слова «соціалізм» для позначення різних відмінних явищ воно втрачає своє значення. Для уточнення його значення починають використовувати разом з [[прикметник]]ами (пролетарський, науковий, демократичний, християнський, товариський, консервативний, утопічний тощо). Як додаткові приклади також можна назвати аграрний соціалізм, державний соціалізм, реформістський соціалізм.<ref>Willi Albers: ''Handwörterbuch der Wirtschaftswissenschaft'', ключове слово «Sozialismus».</ref>

}}</ref> Деякі дослідники простежують корені соціалістичних ідей в релігійних утопіях [[Старий заповіт|Старого заповіту]]<ref>Laidler, Harry W. 1968 History of Socialism. New York: Crowell. за посиланням з (Szonja Szelényi, 2000)</ref>, [[закони Мойсея|законах Мойсея]],<ref>Gray, Alexander 1963 The Socialist Tradition: Moses to Lenin. London: Longmans. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref> анти-індивідуалізмі радикальних сект, які виникли після [[Велика французька революція|Французької революції]],<ref>Lichtheim, George 1969 The Origins of Socialism. New York: Praeger. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref> та до публікації «[[Маніфест комуністичної партії|Маніфесту комуністичної партії]]».<ref>Sweezy, Paul M. 1983 ``Socialism.'' In Tom Bottomore, ed., A Dictionary of Marxist Thought. Cambridge, Mass.: Harvard University Press. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref> Першу встановлену появу терміну зафіксовано в італійських виданнях в 1803 році, хоча тогочасне значення відрізнялось від сучасної інтерпретації.<ref>Cole, George D. H. 1959 A History of Socialist Thought, 5 vols. London: Macmillan. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref> Тому, зазвичай, появу терміну приписують Лондонському журналу {{lang-en|Co-Operative Magazine}}, де його було використано для позначення послідовників [[Роберт Оуен|Роберта Оуена]].<ref>Nuti, Domenico Mario 1981 ''Socialism on Earth.'' Cam- bridge Journal of Economics 5:391403. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref> У французькій мові термін було вперше використано 1832 року в газеті {{lang-fr|Le Globe}} для опису праць [[Клод Анрі де Сен-Сімон|Анрі Сен-Сімона]].<ref>Bell, Daniel. 1968. ''Socialism.'' In David L. Sills, ed., International Encyclopedia of the Social Sciences, vol. 14. New York: Macmillan and Free Press. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref><ref>Kolakowski, Leszek 1978 Main Currents of Marxism, 3 vols., P. S. Falla, trans. Oxford, UK: Oxford Univer- sity Press. за посиланням з (Szonja Szelényi; 2000)</ref>

Ранніх соціалістів об'єднувала антипатія до [[індивідуалізм]]у, бажання замінити [[конкуренція|конкуренцію]] співпрацею та віра в можливість позитивної науки про суспільство та людину, які стануть дороговказом соціальної організації. Але істотні розбіжності полягали в їхньому баченні окремих деталей підтримуваною ними соціальної організації, способу її досягнення та розуміння природи людини, на якій вона має ґрунтуватись. [[Клод Анрі де Сен-Сімон|Сен-Сімон]] та Фур'є відкидали погляди [[Відродження]] підтримувані [[Жан-Жак Руссо|Руссо]] та іншими стосовно того, що природа людини, будучи від початку доброю, шляхетною та раціональною, була розкладена сучасним суспільством взагалі та приватною власністю зокрема. Натомість, вони доводили, що природа людини ділиться на визначені типи, які можуть гармонійніше співіснувати у більш кооперативному середовищі. Оуен дотримувався протилежного погляду, за ним природа людини була змінною, яка формується об'єктивним середовищем. Останнє має бути змінено так, аби сприяли вдосконаленню людства. Співпраця та солідарність мають змінити [[конкуренція|конкуренцію]] та [[індивідуалізм]], забезпечуючи, в такий спосіб, радість та колективну гармонію людей. Ці погляди були втілені в життя на текстильній фабриці Оуена в Нью Ланарк та в інших кооперативних спільнотах основаних на цих принципах.<ref>(Lloyd Cox, 2006)</ref>

[[Карл Маркс]] та [[Фрідріх Енгельс]] вірили, що свідомість найманих працівників («[[пролетаріат]]», або «робочий клас» в широкому Марксистському сенсі) визначається «буттям», або «зарплатною [[експлуатація|експлуатацією]]», що призводить до пошуку свободи через скасування [[капіталізм|капіталістичної]] власності в суспільстві. Маркс писав: «Не свідомість людини визначає її буття, а соціальне буття визначає свідомість.»<ref>Marx, Karl. ''A Contribution to the Critique of Political Economy'', (1859)</ref>. Завдяки такому [[полілогізм]]у, Марксу вдавалось уникнути наукового аналізу розробленої ним системи, оскільки було достатньо оголосити опонентів носіями «[[буржуазія|буржуазної]]» логіки.<ref>{{книга

}}</ref>.

Згідно з марксистською версією у викладенні Енгельса,<ref>Сам Маркс не розрізняв [[соціалізм|соціалістичну]] та [[комунізм|комуністичну]] фази; {{книга|автор=Busky, Donald F.|заголовок=Communism in History and Theory. From Utopian Socialism to the Fall of the Soviet Union|рік=2002|видавництво=Greenwood Publishing Group|isbn=9780313012570|сторінка=158}}</ref>, соціалізм&nbsp;— історичний період, який замінить капіталізм та передуватиме [[комунізм]]у. Основною рисою соціалізму (як вважали Маркс та Енгельс після [[Паризька комуна|Паризької комуни]] 1871 року), буде контроль пролетаріату над засобами виробництва через соціалістичну державу, яка відстоюватиме інтереси пролетарів. Економічна діяльність все ще мала б ґрунтуватись на обміні, та залишався поділ на соціальні класи, хоча й не такий сильний, як за капіталізму.<ref>http://www.economictheories.org/2008/07/karl-marx-socialism-and-scientific.html</ref> Для ортодоксальних Марксистів, соціалізм є нижчим ступенем комунізму і оснований на принципі «[[Кожному за внеском|від кожного за здібністю, кожному за працею]]»; перехід на вищий ступінь, оснований на принципі «[[від кожного за здібністю, кожному за потребами]]», можливий лише після того, як автоматизація та підвищення ефективності виробництва на нижчому ступені призведе до надлишку товарів та послуг.<ref name="KS">{{cite book |last=Schaff |first=Kory |title=Philosophy and the problems of work: a reader |publisher=Rowman & Littlefield |location=Lanham, Md |year=2001 |pages=[http://books.google.com/books?id=mdLh5EMehwgC&pg=PA224&dq=isbn=0742507955&source=gbs_search_r&cad=0_1&sig=ACfU3U2S6uiRNCig9mq_bY4yKB7877tY4A 224] |isbn=0-7425-0795-5}}</ref><ref name="WA">{{cite book |last=Walicki |first=Andrzej |title=Marxism and the leap to the kingdom of freedom: the rise and fall of the Communist utopia |url=https://archive.org/details/marxismleaptokin0000wali |publisher=Stanford University Press |location=Stanford, Calif |year=1995 |isbn=0-8047-2384-2 |page=[https://archive.org/details/marxismleaptokin0000wali/page/95 95]}}</ref>.

Маркс вважав, що створені капіталізмом матеріальні продуктивні сили (в промисловості та торгівлі) утворюють кооперативне суспільство, оскільки виробництво стало масовою, соціальною, колективною діяльністю класу робітників для створення товару, але з приватною власністю. Конфлікт між колективним характером виробництва та приватною власністю на отриманий товар викличе свідоме бажання робочого класу встановити колективну власність на засоби виробництва.<ref>Karl Marx, Preface to A Contribution to the Critique of Political Economy, 1859</ref>. В наслідокВнаслідок цього з'явиться суспільство демократичної співпраці. Нарешті, держава, яка існувала у всіх попередніх суспільствах для придушення гноблених класів, відійде в історію.

|сторінок=426}}</ref> Ленінські концепції не побудовані на теоретичних висновках або філософських дослідах, а є відповіддю на потреби революційної практики. Теоретичні постулати Леніна повинні були задати напрям діяльності нового режиму. Що важливіше, вони мали виправдати та [[легітимність|легітимізувати]] практику, яка істотно відрізнялась від принципів Маркса та Енгельса.<ref name="Sperlich, ст. 29">(Sperlich, ст. 29)</ref>.

Основним концептуальним внеском Леніна є ідея керівної ролі партії та глибший розвиток поняття [[диктатура пролетаріату|диктатури пролетаріату]]. Основним сенсом керівної ролі партії є те, що пролетарська свідомість може бути, і має бути створена «згори» інтелектуальною та організаційною елітою, лідерами революції. Очевидно, в такий спосіб Партія мала замінити собою відсутній в Російській імперії пролетаріат. Однак, це суперечить не лише принципам Марксизму, але й раннім ідеям самого Леніна: «Жодними книжками та жодною проповіддю неможливо просвітити пролетаріат, якщо його не просвітить його власна боротьба проти темних сил капіталізму.»<ref>{{lang-ru|Никакими книжками и никакой проповедью нельзя просветить пролетариат, если его не просветит его собственная борьба против темных сил капитализма.}}<br/>{{книга

}}</ref>. Існують й інші причини поставити під сумнів прихильність Леніна ідеям Марксизму. Зокрема, ще в 1902 році в його працях<ref>Зокрема, в «Что делать?»</ref> зустрічаються ідеї, що самотужки пролетарі здатні лише на формування реформістської, профспілкової свідомості, а класово-політична свідомість може бути нав'язана лише ззовні.<ref>(Sperlich, ст. 31)</ref>.

| сторінки = 221}}</ref>, що зміни зарплат в Німеччині були доказом вірності «теорії збідніння», хоча, насправді, її вони не підтверджували.<ref>(Sperlich, ст. 44)</ref>.

Ленін вважав, що Марксизм не міг надати ефективних інструкцій як для революційної політики, так і для будівництва пореволюційної економіки щонайменше вже по поверненню до [[Росія|Росії]] в 1917 році. Після періоду невдалого експерименту («[[військовий комунізм]]»), Ленін схвалив тимчасове повернення до квазі-ринкової економіки: [[Нова економічна політика|нову економічну політику]] (НЕП). [[НЕП]], як і пізніші експерименти, не мав нічого спільного ні з Марксизмом, ні з «науковим соціалізмом», а лише був відповіддю на виклики тих часів.<ref name="Sperlich, ст. 51">(Sperlich, ст. 51)</ref>.

Політика Марксизму-Ленінізму не лише призвела до встановлення тоталітарних режимів, але й до економічних лих та великої шкоди навколишньому середовищу.<ref name="Sperlich, ст. 51"/>.

[[Догма]]тизм, нетолерантність, застосування терору створили умови для появи [[Сталін]]а, а не демократичнішої альтернативи.<ref name="Sperlich, ст. 29"/>.

Сталін завершив розпочате [[Ленін]]ом підпорядкування теорії практиці. Також Сталін завершив перетворення [[демократичний централізм|демократичного централізму]] на повноцінну [[диктатура|диктатуру]],<ref>

While some (e.g., Kolakowski [1981, 3:5] see a clear continuum from Lenin to Stalin, other commentators discern discontinuity. Roy Medvedev, who wants to restore Marxism-Leninism to intellectual and moral respectability, advances the interpretation that Stalin distorted Lenin's ideas. [R. Medvedev, 1989, 868—873]</ref>, зазначивши, що «існування фракцій несумісне з єдністю Партії та її залізною дисципліною… [[Партія]] означає єдність волі, що виключає будь-яку фракційність та поділ влади в партії».<ref>{{lang-ru|Но из этого следует, что существование фракций несовместимо ни с единством партии, ни с ее железной дисциплиной.... Партия есть единство воли, исключающее всякую фракционность и разбивку власти в партии}}<br/>{{книга

| сторінки = 181—183}}</ref>. Власним концептуальним доробком Сталіна стала доктрина побудови «соціалізму в одній країні» (на противагу «вічній революції» [[Троцький|Троцького]])&nbsp;— очевидна відповідь на потреби часу. Сталін наполягав на відповідності [[доктрина|доктрини]] «соціалізму в одній країні» вченням [[Маркс]]а та Леніна<ref>VI. Вопрос о победе социализма в одной стране<br/>{{книга

2 квітня 2009 [[Європейський Парламент]] ухвалив рішення про вшанування жертв Сталінізму та Нацизму щороку [[23 серпня]] в [[Європейський день пам'яті жертв Сталінізму та Нацизму]].<ref>http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P6-TA-2009-0213+0+DOC+XML+V0//EN</ref>. [[ОБСЄ]] також ухвалила декларацію про підтримку вшанування пам'яті жертв тоталітаризму 23 серпня.<ref>{{Cite web |url=http://www.oscepa.org/images/stories/documents/activities/1.Annual%20Session/2009_Vilnius/Final_Vilnius_Declaration_ENG.pdf |title=Архівована копія |accessdate=19 квітеньквітня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100111155028/http://www.oscepa.org/images/stories/documents/activities/1.Annual%20Session/2009_Vilnius/Final_Vilnius_Declaration_ENG.pdf |archivedate=11 січеньсічня 2010 |deadurl=yes }}</ref>. В резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних [[тоталітарний режим|тоталітарних режими]], [[нацизм|Нацистський]] та Сталінський, які принесли [[геноцид]], порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».

ВУ квітні 2010 року [[ПАРЄ]] ухвалила постанову, згідно з якою злочинна політика сталінського режиму, яка призвела до мільйонів невинних жертв, [[злочин проти людяності|злочином проти людяності]]. Рада відкидає будь-які спроби виправдати цю смертоносну політику, та нагадує, що право на життя є невід'ємним. Також Рада вітає рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв [[Голодомор]]ів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.<ref>

</ref>.

До провідних ідеологів реформізму (еволюційного соціалізму, або соціал-демократії) належать, зокрема, лідер німецького робітничого руху [[Фердинанд Ласаль]], німецький [[Соціал-демократія|соціал-демократ]] [[Едуард Бернштейн]], [[Карл Каутський]], та інші.<ref>{{книга

| isbn = 0-7876-5645-3}}</ref>.

Реформісти відкидали екстремізм та вбачали досягнення соціалізму шляхом поступового втілення [[реформа|реформ]].<ref>(Newman, 2005; ст. 46)</ref>.

Реформізм став об'єктом критики з боку революційних соціалістів, зокрема [[Роза Люксембург]] засудила «[[Еволюційний соціалізм]]» Бернштейна в есе 1900 року «[[Реформи чи революція?]]». Попри те, що Роза Люксембург загинула в [[Листопадова революція|Листопадовій революції 1918 року]], реформісти невдовзі зрозуміли, що мають змагатись за підтримку [[пролетаріат]]у з [[Більшовики|Більшовиками]] та їхніми партіями-сателітами. Після перемоги Більшовиків у [[Громадянська війна в Росії|Громадянській війні]] та консолідації влади в [[Радянський Союз|Радянському Союзі]], було розпочато кампанію з дискредитації реформістського руху як «[[соціал-фашизм|соціал-фашистів]]». [[Артур Кьостлер]], колишній член [[Комуністична партія Німеччини|Комуністичної партії Німеччини]], найбільшої комуністичної партії [[Західна Європа|Західної Європи]] у [[Інтербеллум|міжвоєнний період]], визнав у книзі «[[The God that Failed]]» що підтримувані [[СРСР|Радянським Союзом]] комуністи вважали [[Соціал-демократична партія Німеччини|Соціал-Демократичну партію Німеччини]] справжнім ворогом в [[Німеччина|Німеччині]], навіть після захоплення влади [[НСДАП]].<ref>[[Arthur Koestler|Koestler, Arthur]]. ''[[The God That Failed]].'' Edited by [[Richard Crossman]]. Bantam Matrix, Tenth Edition. pp 41-42.</ref>.

Зважаючи на розбіжність радянської дійсності з [[Марксизм-Ленінізм|Марксистсько-Ленінським]] ідеалом, виникла потреба у новому терміні для позначення цього різновиду соціалізму. З рештою, для цих цілей було обрано ''[[реальний соціалізм|розвинений соціалізм]]''.<ref name="marshall" />.

Хоча ознаки [[капіталізм]]у (такі, як [[приватна власність]], ринки товарів, капіталу та робочої сили) були відсутніми, суспільство не було соціалістичним. Державна власність на засоби виробництва створила вакуум власності. Відсутність приватної власності сприяла виникненню [[корупція|корупції]], пригнічувала мотивацію, спотворювала пріоритети керівництва, та відхиляла зусилля держави на контроль за рахунок планування та керування. Інтереси суспільства були заміщені владою лобістів. Домінування [[партноменклатура|номенклатурної]] системи зруйнувало критерії професійності та фаховості, розчинило механізми підзвітності, та зміцнило владу окремих партійних груп. Партія, [[бюрократія]], апарат безпеки, та військові утворили владну еліту, яка правила бюрократично-централізованим, розпорошеним суспільством.<ref name="marshall" />.

Суспільство було безкласовим, хоча форми соціального розшарування існували, особливо серед партійних функціонерів та інтелігенції.<ref name="marshall" />.

Характеристика задовільної якості реального соціалізму ускладнюється тим, що її очевидні вади затуляють досягнення.<ref name="marshall">{{cite encyclopedia

</ref>.

[[Файл:Communist States.png|250пкс|thumb|right|На початку [[21 століття|XXI ст.]] соціалістичних держав залишилось п'ять: [[В'єтнам]], [[Куба]], [[КНДРПівнічна Корея]], [[КНР]] і [[Лаос]] (Непал також є соціалістичною країною з 2008).]]

Також характерною рисою соціалістичних країн є те, що всупереч Марксизму, соціалістичні режими здобули владу не в економічно розвинених промислових країнах, а в аграрних країнах третього світу.<ref name=cps1992 />.

Наприкінці XX століття, протягом 1989—1991 років багато з «соціалістичних» країн спіткали системні кризи, в наслідоквнаслідок яких, в середині 1991 соціалістичними можна було назвати лише чотири країни: [[Китай]], [[Куба|Кубу]], [[Північна Корея|Північну Корею]] та [[В'єтнам]]. Інші країни або припинили своє існування, або почали перехід до ринкової економіки.<ref name=cps1992 />. На початку XXI століття, в 2010 році, керівництво Куби визнало економічну систему країни неефективною, та оголосило план економічних реформ орієнтованих на сприяння приватному підприємництву.<ref>{{Цитата:Новини

</ref>.

Автори «[[Чорна книга комунізму|Чорної книги комунізму]]» вважають, що різні «комуністичні» режими різних країн несуть відповідальність за смерть близько 94 мільйонів людей протягом XX століття.<ref>''Куртуа Стефан, Верт Ніколя, Панне Жан-Луї та ін.'', Чорна книга комунізму: Злочини, терор і репресії / Пер. з фр. Я. Кравець. Львів: Афіша, 2008. 712 с.</ref>.

=== Шведська модель «соціалізму» ===

Шведська модель (в оригінальних термінах — «Народний Дім», Folkhem) виходить з того положення, що [[Національні моделі ринкової економіки|ринкова економіка]] найбільш ефективна, тому держава дотримується політики невтручання у власне виробничу діяльність підприємств і компаній; а негативні соціальні витрати ринку — зокрема, [[безробіття]] і велику нерівність у доходах — можна побороти за допомогою активної діяльності держави на [[ринок праці|ринку праці]], перерозподілу частини [[прибуток|прибутку]] через [[оподаткування]] і використання держсекторадержсектору, що переважно має ву своєму складі інфраструктурні елементи і колективні [[гроші|грошові]] фонди (а не підприємства).

На практиці, однак, цяцю модель постійно піддаєтьсярізко жорсткій критицікритикують — як «справа», так і «зліва».

Менш радикальні критики «зліва» відзначають, що, на відміну від держав колишнього «Східного блоку», і в тому числі [[СРСР]], у Швеції держсектор аж ніяк не складається з підприємств, які створюють додатковий продукт. При цьому витрати на соціальне забезпечення у [[ВВП]] Швеції складають понад 40&nbsp;%. Витягуються необхідні для цього кошти шляхом [[податки|оподаткування]], причому основним його об'єктом є не великий корпоративний бізнес, а наймані робітники й дрібні підприємці. Таким чином виходить, що у вигляді «соціальних виплат» імїм повертається частина ними ж і створеної вартості, раніше у них же вилученої. Максимальна ставка податку на середній дохід робочого становить 50-65&nbsp;%, службовця&nbsp;— до 80&nbsp;%<ref name="Safronoff">{{Cite web |url=http://www.rusrand.ru/Dokladi3/Safronov.pdf |title=А. П. Сафронов, кандидат філософських наук, Фонд соціальних досліджень (Москва), експерт. Внутрішні протиріччя шведської моделі «добробуту» |accessdate=4 лютийлютого 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120204152603/http://www.rusrand.ru/Dokladi3/Safronov.pdf |archivedate=4 лютийлютого 2012 |deadurl=yes }}</ref>. Висновок робиться наступний:

порядку. І велика частина прийдешніх матеріальних витрат, пов'язаних з реставрацією чи модернізацією цієї моделі «держави благоденства», знову ляже на плечі класу найманих працівників.<ref name="Safronoff"/>.

«Держава трансферу» всього лише стягує податки з [[індивід]]ів і груп, що знаходяться в його юрисдикції, і ''переводить [англ. transfers]'' ці кошти у вигляді виплат готівкою іншим індивідам і групам даного політичного співтовариства<ref name="Safronoff"/>.

Позбавлена така «перерозподільна» соціальна система, що стоїть на орієнтованому на отримання прибутку за будь-якоюяку ціноюціну (тобто, що має з нею строго протилежні цілі) ринково-капіталістичному базисі, і більшості характерних (як практично, так і потенційно) для планової економіки переваг — зокрема, раціонального, планомірного і науково обґрунтованого розвитку продуктивних сил суспільства як єдиного організму народного господарства.

До 1914 ортодоксальні Марксистимарксисти вірили, що класові почуття пролетаріату переважатимуть над національними. Ці їхні думки знайшли відображення у ідеології [[інтернаціоналізм]]у. Так, в «[[Маніфест комуністичної партії|Маніфесті комуністичної партії]]» [[Карл Маркс]] та [[Фрідріх Енгельс]] писали: «Пролетарі не мають батьківщини» та «національні відмінності та антагонізм між людьми щодня слабшає…».<ref name=sperlich/> Ще за декілька днів до початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] соціалістична преса передбачала, що пролетарі не братимуть участь у війни один проти іншого.<ref>(Sperlich, 2002): Liebknecht, Karl (1919): KLASSENKAMPF GEGEN DEN KRIEG. A. Hoffmanns Verlag. ст. 5-9.</ref><ref>(Sperlich, 2002): Luxemburg, Rosa (1969): THE CRISIS IN THE GERMAN SOCIALDEMOCRACY. Howard Fertig. ст. 15-17</ref>.

Але після деклараціїоголошення Війни,війни пролетарі різних країн не об'єднались в боротьбі проти спільного класу капіталістів-експлуататорів. Навіть соціал-демократичні депутати [[Німеччина|Німеччини]] підтримали виділення грошей на війну 78 голосами проти 14.<ref>(Liebknecht, 1919; ст. 15)</ref> «Новий час» ({{lang-de|Neue Zeit}}), теоретичний орган Німецької соціал-демократичної партії проголосив, що до завершення війни не існує партійних, класових та етнічних відмінностей в армії або серед цивільного населення.<ref>(Luxemburg, 1969; ст. 80)</ref>

[[Роза Люксембург]] безрезультатно закликала до пролетарської інтернаціональної солідарності до самої своєї смерті.<ref>(Sperlich, 2002): Luxemburg, Rosa (1974): SELECTED POLITICAL WRITINGS (Robert Looker, ed.). Grove Press. ст. 266—270.</ref>. Але тогочасні марксисти вирішили не закликати, а проголосити пролетарський [[інтернаціоналізм]]. Так, в [[Радянський Союз|Радянському Союзі]] «не існує жодних суперечностей між національними та інтернаціональними інтересами людей: вони збігаються та зливаються.»<ref>(Sperlich, 2002): Novosti Press Agency (1976): USSR: A SOCIETY OF UNLIMITED OPPORTUNITIES. Novosti Press Agency. ст. 25.</ref> Комуністична партія [[НДР]] до самого краху стверджувала, що існує фундаментальна єдність між «соціалістичним патріотизмом та пролетарським інтернаціоналізмом», і що політика уряду НДР втілювала обидва принципи повністю та однаково.<ref>(Sperlich, 2002): Neubert, Harald (1986): Sozialistischer Patriotismus and proletarischer Internationalismus in der Politik unserer Partei. 41 EINHEIT. ст. 365.</ref><ref>(Sperlich, 2002): Axen, Hermann (1988): Patriotismus und Internationalismus im Kampf unserer Zeit. 43 EINHEIT ст. 965.</ref>

Під час інтервенції Радянської Росії в [[Польща|Польщу]] (1920) російські більшовики, відповідно до теорії, сподівалися, що у [[Червона армія|Червоної армії]] під Варшавою «тил попереду». Але хоча переважаючу більшість польської армії складали польські робітники, Червона армія не отримала підтримки польського пролетаріату. Член Реввійськради XV армії Західного фронтуфронт Д.[[Полуян Дмитро Васильович|Дмитро Полуян]], відзначивши це, стверджував, «що польський робітник сповнений [[націоналізм]]у і [[шовінізм]] у цій (польській) армії відіграє величезну роль». Заперечуючи В. [[Ленін]]у, він стверджував, що у польській армії «національна ідея згуртовує і буржуа, і селянина, і робітника, і це доводиться спостерігати скрізь». Інші учасники польської кампанії, і серед них Й. [[Сталін]], визнали, що Червона армія не знайшла підтримки місцевого населення: [[міліція]], створена [[Маріонетковий уряд|маріонетковим]] [[Ревком]]ом на чолі із [[Дзержинський Фелікс Едмундович|Ф. Дзержинським]], повернула зброю проти Червоної армії, створивши партизанські загони<ref>Девятая конференция РКП(б). Протоколы.— М.: Политиздат, 1972.&nbsp;— 392 с.&nbsp;— Указатель имен: с. 386—388.— С. 45.</ref>.

== Наслідки «соціалістичних» експериментів ==

Побудова соціалістичного суспільства у Радянській Росії розглядалась як великомасштабний соціальний експеримент. Цим же шляхом пішли деякі інші,— не тільки комуністичні, а й ліворадикальні,— партії ув інших країнах. Одним із результатів і першим етапом перетворення суспільства в усіх цих країнах стали масові [[репресії]] проти усіх класів та соціальних груп населення. У більшості країн репресії супроводжувалися масовим винищенням людей під різними лозунгами.

[[Солженіцин Олександр Ісайович|О. Солженіцин]], посилаючись на дослідження доктора економічних наук професора І.&nbsp;А.&nbsp;Курганова, вказує, що від 1917 до 1959 року, без воєнних втрат, «тільки від [[терор]]истичного знищення, придушення, голоду, підвищеної смертності у [[концтабір|концтаборах]] та враховуючи [[дефіцит]] внаслідок зниження народжуваності» [[СРСР]] втратив 66,7&nbsp;млн осіб, а прямих втрат мав 55 млн<ref>Солженицын А.&nbsp;И.&nbsp;Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, №&nbsp;10, октябрь 1989.&nbsp;— С. 73.</ref>. Слід зазначити, що кінцева цифра людських втрат в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] невідома, а цифри названі [[Солженіцин Олександр Ісайович|О. Солженіциним]] є непідтвердженими.

У виступі президента [[США]] [[Джордж Герберт Вокер Буш|Д. Буша]] була названа цифра знищених у концтаборах [[КНР]]: 60 млн осіб.

Побудова «комуністичного» суспільства червоними кхмерами у [[Камбоджа|Камбоджі]], обійшлася країні у 1—3&nbsp;млн знищених людей (за різними оцінками)<ref>[[Історія Камбоджі#Режим червоних кхмерів (1975-1979)]]</ref>.

* [[Сталін]] в 1936 році оголосив, що в СРСР вже побудований соціалізм<ref name="СРСР. Крушение">Документальний фільм: «''СРСР. Крушение''» Рік: ''2011''. Країна: ''Росія''. Режисер: ''Анастасія Попова, Александр Прохоренков, А. Смірнов.''<br/> В головних ролях: ''Дмитро Кисельов, Михайло Горбачов, Борис Ельцин, Віктор Черномирдин, Леонід Кравчук, Єгор Лигачев, НіколайМикола Рижков, Генадій Бурбуліс, Анатолій Чубайс, Анатолій Черняев''</ref>.

* [[М. С. Хрущов]] на [[XXI з'їзд КПРС|XXI з'їзді КПРС]] у 1961 році заявив, що «''соціалізм побудований повністю і остаточно і що настав час приступати до будівництва комунізму''»<ref>М.&nbsp;С.&nbsp;Хрущов. Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Доповідь на XXII з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу 18 жовтня 1961 року. Держполітвидав УРСР, 1961</ref><ref>[http://society.polbu.ru/ignatov_gosupr/ch82_vii.html В.&nbsp;Г.&nbsp;Игнатов. Развитие и реформирование государственной власти в советском обществе] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121118131800/http://society.polbu.ru/ignatov_gosupr/ch82_vii.html |date=2012-11-18 }}{{ref-ru}}</ref>.

* [[Фрідріх Енгельс|Ф. Енґельс]]. [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/3245-engels-f-rozvitok-sotsiyalizmu-vid-utopiyi-do-nauki/ Ф. Енґельс. Розвиток Соціялїзму від утопії до науки. — Вінніпеґ, 1917. — 60 с.]

* [[Карл Каутський|К. Кавцький]]. [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/11097-kavtskiy-k-osnovi-sotsiyalizmu/ К. Кавцький. Основи соціялїзму. — Нью-Йорк, 1918. — 64 с.]

* [[Левинський Володимир Петрович|В. Левинський]]. [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/11434-levinskiy-v-shho-take-sotsiyalizm/ В. Левинський. Що таке соціялїзм. — Петроград, 1917. — 46 с.]

* [[Радек Карл Бернгардович|К. Радек]]. [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/9885-radek-k-rozvitok-sotsiyalizmu-vid-nauki-do-aktsiyi/ К. Радек. Розвиток Соціалізму від науки до акції. — Нью-Йорк, 1919. — 32 с.]