Небельверфер: відмінності між версіями

Снаряди при пуску залишали щільний димовий шлейф, тож теоретично підрозділ «Небельверфер» був чудовою ціллю для артилерії супротивника, тому обслузі системи необхідно було якомога швидше змінювати позицію. Та оскільки на Східному фронті німцям протистояла деморалізована і слабко вишколена армія, яка постійно відступала — ефективного спротиву радянської артилерії не могло бути. Штатна важка артилерія німців (і пристрої визначення розташування ворожих артбатарей), що застосовувалися спільно із «Небельверферами», робили майже всі спроби протидії росіян приреченими на їх миттєве знищення. Лише з літа 1943 годароку, коли відкрився другий фронт ([[Сицилійська операція]], коли німці були змушені були розпорошити свої сили, радянські війська отримали змогу наступати, а вся німецька наступальна зброя (наприклад, [[Штурмгешуц]], «Небельверфер», «Junkers Ju 87» і т.ін.) перекваліфіковувалася для виконання невластивих їй завдань — «Небельверфери» почали прибирати із передової. Натомість мобільні модифікації «Небельверфера» — «Wurfrahmen 40» і «Panzerwerfer 42» стали активно застосовувати як засіб підтримки танків, особливо у міських зонах. Для [[Загороджувальний вогонь|загороджувального вогню]] проти великих мас супротивника краще застосовна звичайна гаубична артилерія і авіація.

Реактивні снаряди, що їх застосовували на «Nebelwerfer», також активно застосовували на літаках [[Протиповітряна оборона|ППО]] Німеччини для ударів по [[Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни|щільнимщільних шикуваннямшикуваннях бомбардувальників союзників]].

Єдиним недоліком реактивного міномета на пізніх етапах війни стала його низька мобільність, через що він міг стати здобиччю ворожлї авіації, котра перехоплювала ініціативу в повітрі. Для бі́льшої рухомості міномет установлювали на напівгусеничне шасі. Така машина отримала назву «[[Panzerwerfer 42]]» (1942р.). Транспортер боєприпасів Sd.Kfz 4 «Maultier» («Мул»), в котрому розмещувалосярозміщували від 20 до 30 реактивних мін, оторимавотримав назву ''Munitionskraftwagen fur Nebelwerfer'' (букв. «Транспортер амуніції для "Небельверфера"»). Наприкінці війни почали виробляти дешеві (часто дерев'яні) одноразовиходноразові пусковихпускові установокустановки «[[Wurfrahmen]]», які доставляли на вогневу позицію, змонтованими на бортах тягача.