[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м оформлення
MaryankoBot (обговорення | внесок)
м виправлення посилання за допомогою AWB
Рядок 8:
[[1887]] року німецький фізик [[Генріх Герц]] розпочав експерименти, з ходом яких, відкрив існування електромагнітних хвиль, передбачених теорією [[Джеймс Клерк Максвелл|Джеймса Максвелла]]. Герц навчився генерувати і вловлювати електромагнітні радіохвилі і виявив, що вони по-різному [[Поглинання електромагнітного випромінювання|поглинаються]] і відбиваються різними матеріалами.
 
Попутно з роботами з радіозв'язку, російський інженер [[Попов Олександр Степанович|О.&nbsp;С.&nbsp;Попов]], зробив ще одне важливе відкриття. 1897 року під час дослідів з [[Радіозв'язок|радіозв'язку]] між кораблями, він виявив явище відбиття радіохвиль від судна. [[Радіопередавач]] було встановлено на верхньому містку транспорту «Європа», що стояв на якорі, а радіоприймач&nbsp;— на [[Крейсер|крейсерікрейсер]]і «Африка». У звіті комісії, призначеної для проведення цих дослідів, О.&nbsp;С.&nbsp;Попов писав:<blockquote>''«Вплив суднової обстановки позначається у наступному: усі металеві предмети (щогли, труби, снасті) повинні [[Радіолокаційні перешкоди|заважати]] дії приладів як на станції відправлення, так і на станції отримання, тому що, потрапляючи на шляху [[Електромагнітна хвиля|електромагнітної хвилі]], вони порушують її правильність, почасти подібно тому, як діє на звичайну хвилю, що поширюється поверхнею води, брекватер, частково внаслідок інтерференції хвиль, у них порушених, з хвилями джерела, тобто впливають несприятливо.»&nbsp;''</blockquote>а також:<blockquote>''«Спостерігався також [[Радіолокаційні перешкоди|вплив проміжного судна]]. Так, під час дослідів між „Європою“ й „Африкою“ потрапляв крейсер „Лейтенант Ільїн“, і якщо це траплялося за великих відстаней, то взаємодія приладів припинялася, поки судна не сходили з однієї прямої лінії.»''</blockquote>1905 року X. Хюльсмейеру було видано німецький патент, за заявкою ідеї радіолокатора від 30 квітня 1904. У США відкриття відбиття радіохвиль, приписують Тейлору і Юнгу в 1922 році.
 
Один з перших [[Пристрій|пристроїв]], призначених для радіолокації повітряних об'єктів, продемонстрував 26 лютого 1935 року [[Шотландія|шотландський]] фізик [[Роберт Ватсон-Ватт]], який приблизно за рік до цього отримав перший [[патент]] на [[винахід]] подібної системи.
Рядок 91:
''Фазовий (когерентний) метод'' радіолокації засновано на виділенні й аналізі різниці фаз відправленого та відбитого сигналів, яка виникає через [[ефект Доплера]], коли сигнал відбивається від рухомого об'єкту. У цьому разі, передавальний пристрій може працювати як безперервно, так і в імпульсному режимі. В одночастотному режимі випромінювання основною перевагою даного методу є те, що він "дозволяє спостерігати лише рухомі об'єкти, а це усуває [[Радіолокаційні перешкоди|перешкоди]] від нерухомих предметів, розташованих між приймальною апаратурою та спостережним об'єктом або за ним".
[[Файл:Dopplerfrequenz.gif|thumb|Ефект Доплера]]
Однозначний діапазон виміру дальності при одночастотному зондуванні визначається за виразом<ref name=daln>Солощев O. Н., Слюсар В.И., Твердохлебов В. В. [http://slyusar.kiev.ua/ASO_2007_2.pdf Фазовый метод измерения дальности на основе теории многоканального анализа].// Артиллерийское и стрелковое вооружение. – 2007. - № 2(23).- C. 29 – 32.</ref>:
 
<math>D_{max} = {c \over 2 f}</math>,
Рядок 147:
Радіолокаційні приймачі можуть бути [[Когерентність|когерентними]] або некогерентними. Когерентні радіолокатори використовують [[ефект Доплера]], а також амплітудну модуляцію, натомість, некогерентні радари, вимірюють лише амплітудною модуляцією. Отже, некогерентне радіолокаційне відлуння, містить менше інформації про властивості поверхні моря. Прикладами некогерентних '''РЛС''' є звичайні морські навігаційні радари.
 
'''Енергія від зворотного розсіювання морської поверхні у залежності від [[Кут|кутакут]]а'''
 
Передавач сигналу радара може бути немодульованим, безперервної хвилі, або модульованим чи імпульсним. Радар немодульованої безперервної хвилі, не має дозволу за дальністю, але може вирішити завдання на основі різної [[Швидкість світла|швидкості]], у той час як, модульований або імпульсний радар, може використати луна-сигнали від різних діапазонів.
Рядок 164:
'''Методи дистанційного зондування'''
 
Шукачі НВЧ (надвисокої частоти) - діапазону також працюють у вертикальному режимі на частотах ГГц, і не так страждають від [[Туман|туманутуман]]у і бризок води, як лазерний висотомір. Безперервна частота хвилі модульованого (CWFM) або імпульсного сигналу радара, як правило, використовується для забезпечення [[Роздільна здатність|роздільної здатності]] за дальністю. [[Дисперсійне середовище|Промені дисперсійн]]<nowiki/>і, отже, і розмір відбитку лінійно зростає з діапазоном.
 
=== Двочастотний НВЧ-радар ===
Рядок 170:
 
=== КХв радар ===
Короткохвильові радари, добре показали себе як потужний інструмент для вимірювання [[Течія|течій]] на морі на відстані до 200&nbsp;км. Вони працюють у ВЧ та НВЧ-діапазоні частот, що відповідає [[Довжина хвилі|довжині хвилі]] радара у [[Діапазон|діапазонідіапазон]]і від 10 до 300&nbsp;м. Доплерівське зрушення першого порядку Брегга ліній радіолокаційного луна-сигналу, використовується для отримання поточних оцінок на [[Море|морі]] дуже схожим чином, як і для мікрохвильового радара подвійної частоти. Потрібно, як правило, дві радарні установки, які спостерігають ту саму ділянку морської поверхні під різними [[Кут|кутамикут]]ами. Останнє покоління берегових океанських радарів, може сягати більше 200 [[Кілометр|кілометрівкілометр]]ів. Для усіх океанічних радарів, точність у діапазоні відмінна. На більш коротких відстанях, роздільна здатність за дальністю, стає меншою. [[Роздільність дисплею|Кутовий дозвіл]] і точність, залежить від використовуваної конфігурації антенної ґратки і прикладних [[Теорія алгоритмів|алгоритмів]] (пеленгації або формування променю). Система WERA забезпечує можливість використовувати обидва методи; компактну версію з [[Пеленг (навігація)|пеленгацією]], або антенною системою типу масив, з методами, що утворюють жмут.
 
=== Військові високочастотні радари ===
Рядок 176:
Все більш і більш витонченими, стають високочастотні радари у [[Китайська Народна Республіка|Китайській Народній Республіці]] та Російській Федерації, тож, можливо, найближчим часом, вони зможуть «пробити броню» технології «[[Стелс (технологія)|стелс]]» на винищувачах [[Lockheed Martin F-22 Raptor|F-22]] і [[Lockheed Martin F-35 Lightning II|F-35]]<ref>{{Cite web|url=http://nationalinterest.org/blog/the-buzz/look-out-america-china-can-un-stealth-us-fighter-jets-15293|title=Look Out, America: China Can Un-Stealth U.S. Stealth Aircraft|last=Majumdar|first=Dave|website=The National Interest|accessdate=2016-03-30}}</ref>.
 
Стелс&nbsp;— покриття на [[Винищувач п'ятого покоління|винищувачах п'ятого покоління]] американського виробництва, захищає [[літак]] від високочастотних радарів, що працюють у смугах частот Ku, X і C і деякі з S групи, але не від низькочастотних систем з використанням L, UHF і VHF довжин хвиль, згідно зі статтею Dave [http://nationalinterest.org/profile/dave-majumdar Majumdar] на Usni News.
 
Китай і [[Російська ФедераціяРосія|Російська федерація]] на даний час (2010-і роки), працюють над розробкою низькочастотних радарів з більшою обчислювальною потужністю, призначених для відстеження літаків «стелс» з точністю&nbsp;— достатньою, щоби націлити на них [[Ракета|ракету]], згідно звіту з посиланням на неназване джерело, повідомив колишній високопоставлений співробітник [[Військово-морські сили США|військово-морського флоту США]].
 
Радари керування вогнем, починають «сповзати вниз частотного спектру», сказав він Usni News.
Рядок 189:
 
* [[Роберт Ватсон-Ватт]]
 
* [[Георадар]]
* [[Електромагнітна завада]]
Рядок 224 ⟶ 223:
* Теорія радіолокаційних систем: підручник / Б.&nbsp;Ф.&nbsp;Бондаренко, В.&nbsp;В.&nbsp;Вишнівський, В.&nbsp;П.&nbsp;Долгушин та ін. ; за заг. ред. С.&nbsp;В.&nbsp;Лєнкова ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка.&nbsp;— 2-ге вид., доп.&nbsp;— К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2011.&nbsp;— 384 с. : іл.&nbsp;— Бібліогр.: с. 361—365 (51 назва).&nbsp;— ISBN 978-966-439-422-9
 
 
{{tech-stub}}
{{НезавершенаАлгоритмОВТ}}
{{Refimprove|дата=жовтень 2017}}
{{ВП-портали|Військова техніка|Військова справа|Фізика}}
 
 
{{tech-stub}}
 
[[Категорія:Радіолокаційні станції]]