Джордж Робертсон: відмінності між версіями

'''Джордж Айлей МакНіл Робертсон, лорд Порт-Елленський''', {{lang-en|George Islay MacNeill Robertson, Baron Robertson of Port Ellen}}; {{н}} [[12 квітня]] [[1946]], Порт-Еллен, [[Аргайл-і-Б'ют]], [[Шотландія]], [[Велика Британія]])  — британський політик, 10-й генеральний секретар [[НАТО]], голова Ради НАТО (жовтень 1999 — січень 2004), міністр оборони Сполученого Королівства в [[1997]]—[[1999]].

Народився в [[1946]] в Західній Шотландії. Його батько і брат  — поліцейські. У 15 років став членом лейбористської партії. У армії не служив. Закінчив шотландський університет св. Андрія в 1968 (вивчав економіку), отримавздобув ступінь магістра мистецтв. УВ університеті за часів війни у [[В'єтнам]]і майбутній глава НАТО організовував сидячі страйки протесту і, за власним визнанням, був радикалом.

У 1978, після кончинисмерті в Лондоні депутата палати общингромад від округу Гамільтон, були оголошені додаткові вибори, в ході яких лідери шотландських лейбористів висунули профспілкового діяча Джорджа Робертсона.

Керівництво партії вважало його відмінним членом парламенту  — далеким від інтриг, скромним і добросовісним, і відділення партії в Гамільтоні незмінно висувало його кандидатом. Це гарантувало йому переобрання в палату общингромад. Ім'я Робертсона добре знали в парламенті і в штаб-квартирах лівоцентристських партій за межами Британії.

З 1979 Джордж Робертсон  — особистий парламентський секретар міністра соціального обслуговування. З 1982 по 1993  — заступник спікера опозиції в закордонних справах Співдружності, головний спікер у європейських справах. У 1992 році тодішній прем'єр [[Джон Мейджор]] призначив Робертсона головою «Вестмінстерського фонду за демократію». Фонд надавав підтримку країнам з колишнього східного блоку у встановленні і зміцненні демократії.

З самого початку роботи як міністр оборони Робертсон став проводити ідею [[Тоні Блер]]а про створення європейських сил безпеки, які за необхідності могли б брати участь в регіональних операціях, не удаючись до допомоги США. Це стало одним з основних напрямів військової реформи, яку лейбористи пообіцяли британцям ву своїй передвиборній програмі. Запропонована їм військова реформа була схвалена. Під час косовської кризи Робертсон виступив послідовним прихильником військової операції проти Слободана Мілошевіча.

На посаду генерального секретаря НАТО вступив [[14 жовтня]] [[1999]]. Його кандидатура на постпосаду генерального секретаря НАТО і голови Ради НАТО схвалена 2 серпня 1999 на неформальній зустрічі в [[Брюссель|Брюсселі]] представниками 19 країн  — членів НАТО.

У своєму першому інтерв'ю як генеральний секретарясекретар НАТО Джордж Робертсон заявив, що його пріоритетами стануть реорганізація самого альянсу, налагодження хороших відносин з Росією і посилення атлантичного партнерства з США: «Холодна війна, яка послужила підставою для створення альянсу, давно закінчилася. Необхідно знайти для НАТО нову роль в Європі і у світі. Головне для НАТО сьогодні  — це „формально«формально і за духом“духом» зближуватися з Європейським союзом. Необхідно реорганізувати систему співпраці в питаннях озброєння в Європі».