Росіяни на Закарпатті: відмінності між версіями

'''<big>Закарпатські росіяни до 1944 року

</big>'''

Першим відомим зараз емігрантом з Росії вважається К. Матезонского, який прибув в Ужгород у 1836 році. Імовірно він емігрував з Росії як учасник декабристського повстання. В Ужгороді він заснував хор і був близький до будителя русинів А.Духновича.

Значною була російська емігрантська громада після громадянської війни. Напередодні Другої світової війни в Закарпатті було близько 2 тисяч російських. Серед них було багато освічених людей, які залишили після себе в жителів краю добру пам'ять.

Російські емігранти працювали в русинської організації «Русское культурно-просвітницьке товариство ім. Олександра Духновича ». Серед них була театральний режисер О.Куфтіна-Полуектова. Вона також вела дитячу театральну студію.

Помітним діячем російської еміграції в Закарпатті був о. Всеволод Коломацький. Під час Першої світової війни він воював у Карпатах, а пізніше став священиком на Мукачівщині. У 1926 році він в якості архітектора-будівельника брав участь у спорудженні Покровської церкви в селі Руському. Пізніше біля неї виріс Рокошанскій чоловічий монастир, шанований віруючими. Російські емігранти доручили о. В.Коломацкому побудувати православний храм-пам'ятник на згадку російським воїнам, загиблим в першу світову війну; це єдиний подібний храм на колишній території СРСР. В.Коломацкій був архітектором і будівельником цього храму в Ужгороді. У 1930 році Покровська церква на набережній річки Уж була закінчена. Храм вибудований в північноруських шатрового стилі і нагадує православний собор в Коломні. Церква включена в список пам'ятників. У 1994 році Закарпатське товариство «Російський будинок» на її стінах встановило меморіальну таблицю.

Архімандрит Василій (Пронін) переїхав в Закарпатті в 1939, і вже в післявоєнні роки став настоятелем Мукачівського жіночого монастиря; він займався також і археологією.

Російський иженера-будівельник Панкратов брав участь у спорудженні адміністративної будівлі в Ужгороді (нині Білий дім), а інженери Баренблат і Лосієвський будували канал Невицьке - Ужгород, ужгородську електростанцію, міст у В. Бичкові та інші споруди в Закарпатті.

Кафедру російської мови спочатку очолив професор І. Г. Чередниченко. У наступні роки кафедрою керували доценти Антошин, Г. А. Шелюто, М. А. Чернишенко, М. В. Симулик, С. С. Панько, Л. М. Устюгова, професор В. В. Волков, а нині її очолює доцент Т. І. Суран.

У 1946 році в області перебувало 12176 росіян. У 1959 році їх було вже 29 599 осіб (3,2% від усього населення), в 1970 - 35 189 осіб (3,3%), 1979 - 41,7 тисяч осіб (3,6%).

Дані перепису 1989 дають найбільш повне уявлення про соціальних характеристиках російського населення Закарпаття. Згідно з цими даними росіян було 49 458 чоловік, вони становили лише 4% населення Закарпатської області, але 53% зайнятих російських були працівниками розумової праці. Росіяни становили 11% викладачів і наукових кадрів, 12 - 13% керівників, 16% працівників сфери мистецтва, 20% інженерно-технічних працівників, 58% офіцерів. Це пояснювалося дуже високим освітнім рівнем (24,6% дорослих росіян мали вищу освіту, в порівнянні з 6,8% в українців, 3,7% в угорців, 8,8% у словаків, 1,7% у румунів) і урбанізованості російських (87,2% росіян проживали в містах). У той же час російські Закарпаття характеризувалися найнижчою народжуваністю і найвищим рівнем розлучень серед усіх етнічних груп області.

Російська мова в Закарпатті в 1989 назвали рідною 47 378 росіян, 15 132 українців, 1307 євреїв, 1176 білорусів, 991 угорець, 388 словаків, 212 німця, 119 циган. В цілому по області 64,1% населення вказало, що вільно володіє російською мовою. Російська мова виконував роль мови міжнаціонального спілкування [2]. Однак реальна поширеність російської мови була набагато більшою. Ужгород у 1980-х роках був майже повністю повністю російськомовним містом. Російська мова і нині є найбільш поширеним в обласному центрі, незважаючи на активну політику заміни його українською мовою.

В той же час Закарпаття відрізняється значною толерантністю, а російські фахівці як і раніше користуються повагою. У 2002-2006 мером Ужгорода був Віктор Володимирович Погорєлов, а секретарем міської Ради - Юрій Володимирович Беляков.

У 2005 році російським меценатом А. В. Гегальчім була заснована щорічна Незалежна літературна «Руська премія» для авторів віртуальної Підкарпатської Русі, що пишуть русинською та російською мовами. Лауреати 2005 - Іван Петровцій та Володимир Бедзір, 2006 - Фелікс Кривин і Василь Матола, 2007 - Іван Ситар та Іван Поп, 2008 - Тамара Керча та Міла Маришева (Бородіна), 2009 - Людмила Кудрявська та Роман піщальніков, 2010 - Юрій Маслов і Михайло Чухран, 2011 - Ігор Керча.