Одеська наступальна операція: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 22:
'''Одеська операція''' — [[наступальна операція]] військ [[Третій Український фронт|3-го Українського фронту]] (командувач [[Генерал армії (СРСР)|генерал армії]] [[Малиновський Родіон Якович|Малиновський Р. Я.]]) у взаємодії з [[Чорноморський флот (СРСР)|Чорноморським флотом]] (командувач [[віце-адмірал]]<ref>з [[10 квітня]] [[адмірал]]</ref> [[Октябрський Пилип Сергійович|Октябрьський П. С.]]) та у взаємодії з [[2-й Український фронт|2-м Українським фронтом]] (командувач — [[маршал Радянського Союзу]] [[Конєв Іван Степанович|Конєв І. С.]]) під загальним керівництвом представника [[Ставка Верховного Головнокомандування|Ставки Верховного головнокомандування]] [[маршал Радянського Союзу|маршала Радянського Союзу]] [[Василевський Олександр Михайлович|Василевського О. М.]], що проводилася в період з [[26 березня]] по [[14 квітня]] [[1944]] з метою розгрому [[6-а армія (Третій Рейх)|6-ої німецької]] і [[3-я армія (Румунія)|3-ої румунської армій]] [[Група армій «A»|групи армій «А»]]<ref>з [[5 квітня]] [[Група армій «Південна Україна»|«Південна Україна»]]</ref> командувач [[генерал-фельдмаршал]] [[Евальд фон Кляйст|Е.фон Кляйст]]<ref>з [[1 квітня]] [[генерал-полковник]] [[Фердинанд Шернер|Ф.Шернер]]</ref>), виходу з рубежу річки [[Південний Буг]] та річку [[Дністер]] та звільнення [[Одеса|Одеси]]. Одна із завершальних фронтових операцій [[Дніпровсько-Карпатська операція|стратегічного наступу в Правобережній Україні]].
== Загальний розвиток подій ==
== Перебіг операції ==▼
Завдання щодо визволення Одеси 3-му Українському фронту було визначено директивою Ставки Верховного головнокомандування від [[11 березня]]. За планом командування 3-го Українського фронту операція мала розпочатися з [[20 березня]] відразу після [[Березнегувато-Снігурівська операція|Березнегувато-Снігурівської наступальної операції 1944]] та виходу радянських військ на рубіж р. [[Південний Буг]]. Однак через опір противника, важкі погодні умови, складності в забезпеченні й відсутність засобів переправи війська 3-го Українського фронту розпочали операцію [[26 березня]]. Відповідно до стратегічної обстановки Ставка Верховного головнокомандування з [[22 березня]] головні сили [[Другий Український фронт|2-го Українського фронту]] спрямувала на півдні для наступу з рубежу Клима—[[Первомайськ (Миколаївська область)|Первомайськ]] по правому і лівому берегах Дністра для того, щоб з виходом до узбережжя Чорного моря оточити німецькі [[8-а армія (Третій Рейх)|8-му армію]], [[6-а армія (Третій Рейх)|6-ту армію]] та [[3-я армія (Румунія)|румунську 3-тю армію]] й у взаємодії із 3-м Українським фронтом [[Умансько-Ботошанська операція|знищити їх
Проте повністю виконати поставлені завдання не вдалося: війська 2-го Українського фронту в першій декаді квітня були зупинені противником та перейшли до оборони на рубежі [[Солька]]—[[Крістешть (Молдова)|Крістешть]]—[[Оргіїв]]—[[Дубоссари]]—[[Кам'янське (Арцизький район)|Ташлик]].
▲== Перебіг операції ==
До початку Одеської наступальної операції війська 3-го Українського фронту ([[5-а ударна армія (СРСР)|5-а ударна армія]], [[8-а гвардійська армія]], [[6-а армія (СРСР)|6-а армія]], [[28-а армія (СРСР)|28-а армія]], [[37-а армія (СРСР)|37-а армія]], [[46-а армія (СРСР)|46-а армія]], [[57-а армія (СРСР)|57-а армія]], [[23-й танковий корпус (СРСР)|23-й танковий корпус]], [[4-й гвардійський механізований корпус]] та [[4-й гвардійський кавалерійський корпус]] ([[кінно-механізована група]]), [[17-а повітряна армія (СРСР)|17-а повітряна армія]]) налічували 57 [[стрілецька дивізія|стрілецьких дивізій]], 1 [[Танковий корпус|танковий]], 1 [[механізований корпус|механізований]] та 1 [[кавалерійський корпус]]и, близько 528 тис. осіб, 6,4 тис. гармат і мінометів, 415 танків і [[самохідна артилерійська установка|самохідних артилерійських установок]], 540 літаків. Їм на 170-кілометровій ділянці фронту від Костянтинівки до [[Дніпровсько-Бузький лиман|Дніпровсько-Бузького лиману]] протистояли німецька [[6-а армія (Третій Рейх)|6-та армія]] і румунська [[3-я армія (Румунія)|3-я армія]] — 21 [[дивізія]] та 8 [[дивізіон]]ів штурмових гармат, близько 200 тис. осіб, 2 тис. [[гармата|гармат]] і [[міномет]]ів, 160 танків і штурмових гармат, 620 літаків. Перевага радянських військ над противником становила в живій силі — у 2,6 рази, артилерії — 3,2, по танках — 2,6.
| |||