Реплікація ДНК: відмінності між версіями

Реплікація — складний багатоетапний процес, в якому беруть участь багато [[ферменти|ферментів]], він потребує багато часу та великих енергетичних витрат клітини. Процес починається з того, що фермент [[топоізомераза]] випрямляє закручену у спіраль молекулу ДНК та до неї приєднуються [[білок|білки]], які не дають молекулі знов згорнутись. Фермент [[хеліказа|геліказа]] розриває водневі зв'язки між азотистими основами, внаслідок чого ділянка подвійної молекули ДНК розпадається на два ланцюги: утворюється так звана «реплікативна вилка». До ланцюга приєднується ДНК-[[праймаза]] — фермент, який розпочинає синтез ДНК — власне реплікацію. Вона синтезує [[праймер]] — послідовність [[нуклеотид]]ів, від якої наступний фермент — ДНК-[[полімераза]] — будує новий ланцюг, використовуючи наявний як матрицю. Праймером слугує фрагмент РНК; він потрібний, тому що ніяка ДНК-[[полімераза]] не може почати синтез нового ланцюжка «з нуля», а може тільки додати нуклеотиди до існуючого ланцюжка. Коли праймер виконав свою функцію, він видаляється [[екзонуклеаза|екзонуклеазою]], а інша полімераза (у прокаріот цю функцію виконує [[ДНК-полімераза I]]) «забудовує» пусте місце, яке виникло. Також ДНК-[[полімераза]] здатна виправляти можливі помилки реплікації та перевіряти комплементарність. Синтез нових ланцюгів відбувається асиметрично, тобто один з них синтезується безперервно, по ходу роз'єднання молекули ДНК хеліказоюгеліказою, інший ланцюг будується в протилежному напрямку — проти напрямку дії хеліказигелікази, тому відбувається короткими фрагментами, довжиною 1000—2000 нуклеотидів, які називаються фрагментами [[Окадзакі Рейдзі|Окадзакі]], на честь японського вченого, що їх відкрив. Фрагменти Окадзакі з'єднує між собою фермент ДНК-[[лігаза]]. Таким чином з однієї молекули ДНК утворюються дві ідентичні, які після закінчення реплікації спіралізуються.