Споживча кооперація в Україні: відмінності між версіями

'''Споживча кооперація України''' — сукупність споживчих товариств (кооперативів) та їх об’єднань (спілок), більшість з яких діють у системі Центральної спілки споживчих товариств України ([[Укоопспілка]]). Метою С.к.У. є поліпшення економічного та соціального стану членів-пайовиків шляхом задоволення їхніх потреб в якісних товарах і послугах за прийнятними цінами. Вона здійснює торгову, заготівельну, виробничу та ін. види діяльності, сприяє соціальному і культурному розвиткові села, народних промислів і ремесел, бере активну участь у міжнародному кооперативному русі. Кооперативні організації, орієнтовані на потреби споживачів, почали засновуватися в Зах. Європі в останній чверті 18 ст., у період формування індустріального суспільства. Цінність їхньої діяльності полягала в реалізації базової ідеї споживчої кооперації — об’єднання групи осіб із метою економії коштів при гуртовій закупівлі необхідних товарів. Цю ідею вперше успішно було втілено "Товариством чесних піонерів" (1844; м. Рочдейл, Велика Британія). Його досвід отримав значне поширення в країнах Європи 2-ї пол. 19 ст.

В Україні перше споживче товариство заснували вчені Харків. ун-ту і місц. громад. діячі М.Балін і В.Козлов 6 жовтня 1866. У 1860-х рр. рух споживчих кооперативів набув масового характеру. Протягом 1867—69 споживчі товариства почали діяти в Одесі, Миколаєві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Полтаві, Херсоні, Києві, Севастополі, Сімферополі, Чернігові, ін. містах. Їхніми членами були представники інтелігенції, чиновники, робітники, службовці.

 

 

Після 1905 з’явилися перші укр. об’єднання споживчих товариств (спілки). 1908 виникла Київ. спілка споживчих товариств, що об’єднала 180 товариств Київської губернії та окремі споживчі кооперативи Подільської губернії, Волинської губернії, Полтавської губернії та Чернігівської губернії. 1912 виникла Харків. спілка споживчих товариств ("Товарищество потребительских обществ Юга России"). 1915 на базі Полтав. товариства гуртових закупівель заснована Полтав. спілка споживчих товариств. На 1 січня 1917 в Україні вже було 26 спілок споживчих товариств.

Після Лютневої революції 1917, попри тяжкі умови громадянської війни в Україні 1917—1921, спостерігався подальший інтенсивний розвиток кооперації в Україні. 20 березня 1917 Тимчасовий уряд ухвалив Закон "Про кооперативні товариства та їх спілки", що скасував адм. обмеження для заснування й діяльності кооп. товариств та їх спілок.

 

 

Стрімко зростала кількість споживчих кооперативів та їх об’єднань. 1920 кількість споживчих спілок досягла 134. Із них: крайових — 5, районних — 124 і міських — 5. Найбільшою серед них був Дніпровський союз споживчих товариств ("Дніпросоюз") у Києві, що виник у травні 1917. "Дніпросоюз" здійснював торг. операції, розвивав власне вир-во товарів (ф-ки: взуттєву, трикотажну, із вир-ва мила), виконував інструкторсько-ревізійні та культурно-освітні функції. Споживча кооперація об’єднувала понад 4 млн пайовиків, а разом з їхніми родинами — 15 млн, або понад 50 % усього населення.

У Західній Україні кооп. рух зародився в 2-й пол. 19 ст. Велику роль у створенні перших кооп. крамниць відіграло товариство "Просвіта". Перший західноукр. споживчий кооператив "Народна торгівля" почав діяти у Львові з 1883. Він здійснював роздрібну торгівлю та виконував функції центр. складу споживчої кооперації. "Народна торгівля" мала мережу складів у Львові, Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), Перемишлі, Тернополі. 1907 "Народна торгівля" перетворилася на "Крайовий торговельний союз". Перед Першою світовою війною "Народна торгівля" об’єднувала 1244 члени і мала 19 власних великих крамниць. У роки війни більшість споживчих товариств у західноукр. землях було зліквідовано. Кер-во відновленням кооперації взяла на себе Рада Крайового ревізійного союзу (діяв із 1904; 1929 перейменований на Ревізійний союз укр. кооперативів).

 

 

У Закарпатській Україні 1925 відновлені після I світ. війни кооперативи об’єдналися в Крайовий дружественний союз в Ужгороді, який до 1938 був верховним органом, ревізійно-орг. і кредитним центром для всіх видів кооперації. Наприкінці 1937 до складу союзу входили 93 споживчі товариства.

Зі встановленням 1919 в Наддніпрянській Україні рад. влади споживчу кооперацію було примусово реорганізовано. Згідно з декретом РНК РСФРР "Про робітничо-селянські споживчі товариства" від 20 березня 1919 для отримання найнеобхідніших товарів громадяни зобов’язувалися мати членство у споживчих товариствах. У кожній місцевості могло дія- ти тільки одне — "єдине споживче товариство". "Єдині споживчі товариства" та їх спілки підпорядковувалися Центроспілці РСФРР. До мережі "єдиних споживчих товариств" входило 4869 товариств та 11 373 розподільчі пункти.

 

 

Проте уже в цей період споживча кооперація втрачала свої класичні ознаки, у зв’язку з реалізацією рад. владою послідовної політики її одержавлення. 29 вересня 1935 було прийнято постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про роботу споживчої кооперації на селі". Відтак споживча кооперація, керуючись директивами парт. і держ. органів влади, мала обслуговувати тільки жителів сіл. Міські кооп. заклади роздрібної торгівлі й громад. харчування були передані місц. відділам системи наркомату внутр. торгівлі СРСР.

Значних змін зазнав кооп. сектор економіки в роки Другої світової війни. Із вересня 1939 на території Зх. України розпочалася перебудова місц. кооперації на рад. лад. Уже в грудні 1939 було ліквідовано Ревізійний союз укр. кооперативів. Припинилася діяльність кредитних і міських споживчих кооперативів, а їхнє майно перейшло у власність д-ви. У сільс. споживчої кооперації було вилучено склади та запаси збіжжя й передано держ. орг-ції "Заготзерно". По селах поширювалися сільс. споживчі товариства рад. типу. Замість повітових спілок засновувалися районні спілки споживчих товариств, що входили до складу заново створених обласних споживчих спілок: Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської.

 

 

У міру звільнення території України від гітлерівських окупантів кооп. орг-ції почали відновлювати свою діяльність, але тепер уже під впливом рад. командно-адм. системи. Незважаючи на зростання обсягів діяльності підпр-в і орг-цій споживчої кооперації в 1950—80-ті рр. та формальне кількісне зростання членства (із 8,9 млн членів на 1 січня 1951 до 14,3 млн на кінець 1980), система Укоопспілки практично втратила демократичність управління.

Після проголошення 1991 незалежності України споживча кооперація об’єднувала 12,3 млн пайовиків і обслуговувала 22 млн осіб, або 42,7 % населення країни. 2111 сільс., міських і районних споживчих товариств входили до складу 375 районних і 25 обласних спілок споживчої кооперації, які, у свою чергу, були об’єднані в Центр. спілку споживчих товариств України — Укоопспілку. Вартість осн. фондів споживчої кооперації України тоді загалом складала 5,1 млрд карбованців, сума власних обігових коштів — 2,6 млрд крб. Пайовий фонд сягав 205 млн крб.