Непрості творчі стосунки учителя й учня (Івана Франка й Омеляна Огоновського)тривали впродовж 1875-1894 1875—1894 рр.
У 80-х рр. ХІХ ст. І. Франко рецензує праці Омеляна Огоновського. Позитивну оцінку отримав підручник професора для вивчення порівняльної граматики слов’янськихслов'янських мов на основі фонетичної системи Караджича «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache von Dr. Emil Ogonowski» (Львів, 1880). Франко вважав цю книгу основним здобутком галицького мовознавства ХІХ ст., наслідком наукових ідей П. Житецького.
Складні відносини між Огоновським та Франком розпочалися під час габілітації останньогостаннього. Франко вирішує озахищати докторат у Чернівецькому університеті. Їде до свого знайомого професора-мовознавця Степана Смаль-Стоцького. Там він вчиться один семестр і після завершення навчання думає про тему докторської дисертації. Керівником наукової роботи міг бути Омелян Огоновський, до якого Франко звертається з темою «Поетична поезія Тараса Шевченка». Огоновський відкидає цю тему через політичне становище в Галичині. Франко згодом звертається з іншою ідеєю про релігійну поезію - — Огоновський знову відмовляє, оскільки не був некомпетентним у цій справі.
Франко неодноразово критикував викладацьку методологію свого вчителя: «Ще сьогодні беруть мене холодні дрижачки при згадці про педантичні, безглузді лекції Венцлевського, Черкавського, Огоновського, про тяжке пережовування мертвої книжкової вченості, про це рабське додержання друкованих зразків словесних формул..."формул…»<ref>Франко І. Як це сталося (Спогад) // Зібр. творів: У 50 т. — Т. 34. — С. 372.</ref> Влучною оцінкою Франка лекторської майстерності Огоновського є вислів «Він був з натури своєї більше анатом, ніж фізіолог»<ref>Франко І. Професор Омелян Огоновський // Зібр. творів у 50 т. — Т. 43. — С. 366.</ref>. Огоновський культивував репродуктивне, "«сухе"» вивчення літературного матеріалу.
Огоновський про дошкульні оцінки студента писав: «Ваші заміти про мою діяльність чи то по волі, чи то по неволі виходять щонайбільше не дуже прихильні… Чужі люде лучше оцінюють мої труди, ніж свої»<ref>ВРІЛ, ф.3 (Іван Франко), од. зб. 1608, арк.. 149</ref>. Лише у некролозі «Професор Омелян Огоновський» Франко змінив свою думку про університетського вчителя. Спробу з іншого ракурсу розглянути стосунки між Франком і Огоновським здійснив львівський літературознавець В. Микитюк<ref>Микитюк В. Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог / В. Микитюк. – — Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 188 с.</ref>. На його думку, це були взаємини між вчителем та студентом, які «робили спільну справу – — будували храм національної культури».
