Вікіпедія

Порівняння стандартних боснійської, сербської, хорватської та чорногорської мов: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Скасування редагування № 23459115 користувача Dƶoxar (обговорення)
Мітка: Скасування
див. СО
Рядок 3:
 
== Історія ==
В [[СФРЮ|соціалістичній Югославії]] офіційна політика визнавала єдину сербохорватську (або хорватосербську) мову з двома стандартними варіантами — східним (поширеним у [[Сербія|Сербії]], [[Чорногорія|Чорногорії]] та [[Боснія і Герцеговина|Боснії й ГерцеговиніГерцеґовині]] з [[екавиця|екавською]] та [[ієкавиця|ієкавською]] вимовою, який використовували всі етнічні групи) та західним (поширеним у [[Хорватія|Хорватії]], лише з ієкавською вимовою, який використовували всі етнічні групи). Щоправда, через невдоволення в колах хорватської інтелігенції, починаючи з 1960-их хорватські культурні діячі почали називати мову виключно як "хорватська літературна мова" або іноді "хорватська або сербська мова" (як це було прийнято в доюгославські часи), і ці дві назви було вписано в хорватську конституцію 1974 року. Вважалося, що це єдина спільна мова, що має різні варіанти та діалекти. Акцент падав на єдність мови, тому відмінності були не ознакою мовних розбіжностей, а показником багатства й розмаїття "спільної мови". До того ж Югославії мала дві інші офіційні на федеральному рівні мови — [[словенська мова|словенську]] й [[македонська мова|македонську]], що відображало прийняття Югославією мовного розмаїття. Жодних заходів на асиміляцію цих мов до сербохорватської не вживали.
 
З розпадом федерації мова стала політичним інструментом в усіх республіках, оскільки всі вони шукали додаткових індикаторів незалежності та окремої національної ідентичності. Кожна держава по-своєму "націоналізувала" мову: в Хорватії це проявилося появою великої кількості неологізмів, у Боснії — особливим ставленням до [[турецька мова|туркізмів]], а в Сербії — наданням привілейованого статусу [[кирилиця|кирилиці]]. Мова в Боснії почала розвиватися незалежно після проголошення незалежності Боснії та ГерцеговиниГерцеґовини у 1992 році. Тема незалежного розвитку мови в Чорногорії виникла серед чорногорських мовознавців у 1990-ті.
 
Сербський і боснійський стандарти мають тенденцію до інклюзивності, тобто прийняття широкого кола ідіом і використання запозичень (німецьких і турецьких), тоді як хорватська мовна політика є більш пуристською і надає перевагу неологізмам перед запозиченнями, а також відродженим застарілим словам (хоча ця політика нерідко стикається із критикою). Ці підходи пов'язані з різним культурним, історичним і політичним розвитком трьох варіантів і їхніх суспільств.
 
== Письмо ==
[[File:BiH - Jezicki sastav po opstinama 2013 2.gif|thumb|300px|Лінгвістична структура Боснії та ГерцеговиниГерцеґовини за муніципалітетами, 2013]]
 
=== Абетка ===
Рядок 23:
Деякі мовознавці розглядають відповідники [[ять]] у вигляді ⟨je⟩ та ⟨ije⟩, що часто мають вигляд [ie] у хорватському та боснійському діалектах, як окрему фонему — "дифтонг ять" — чи навіть дві фонеми, одну коротку і одну довгу. Існують навіть кілька пропозицій від хорватських лінгвістів реформувати правопис із урахуванням цих дифтонгів, проте їх реалізацію не розглядають серйозно.
 
В процесі стандартизації чорногорської до цієї мови впровадили дві нові букви ⟨Ś⟩ і ⟨Ź⟩, на позначення звуків [ɕ] та [ʑ] відповідно. Ці букви відповідають традиційним диграфам ⟨sj⟩ та ⟨zj⟩. Критики зазначають, що [ɕ] та [ʑ] є лише алофонами /sj/ та /zj/ в герцеговинськихгерцеґовинських діалектах (таких як чорногорська), тож нові літери не потрібні для адекватної орфографії.
 
У більшості діалектах сербської бракує фонеми /x/, натомість її місце займають /j/, /v/ або відсутність звуку. /x/ було введено в процесі уніфікації сербохорватської, тож сербський стандарт допускає такі дуплікати як snaja–snaha і hajde–ajde. Натомість у інших словах, особливо у запозиченнях, ⟨h⟩ є обов'язковою.
Рядок 41:
Загалом [[штокавиця|штокавські]] діалекти, що лежать в основі всіх чотирьох стандартизованих мов, мають чотири види музичного наголосу: низхідний короткий ⟨ı̏⟩, висхідний короткий ⟨ì⟩; низхідний довгий ⟨î⟩ і висхідний довгий ⟨í⟩. Крім того, наступний склад після наголошеного може бути або коротким ⟨i⟩, або довгим ⟨ī⟩. Під час відмінювання та дієвідмінювання наголос дуже часто зміщається і за типом, і за позицією.
 
Відмінності між чотирма наголосами і наявність довготи післянаголошених складів є притаманними розмовній мові західної Чорногорії, Боснії та ГерцеговиниГерцеґовини, деяких регіонів Сербії, а також деяких регіонів Хорватії зі значною кількістю сербських іммігрантів. Крім того, у деяких розмовних варіаціях характерним є зміщення наголосу на [[енклітика|енклітику]], наприклад, фразу u Bosni (в Боснії) вимовлятимуть /ǔ bosni/ замість /u bôsni/, як це роблять у північній Сербії.
 
Розмовна мова у північній Сербії також зберегла систему чотирьох наголосів, проте довжина ненаголошених складів зменшилась або зникла у деяких позиціях. Втім зменшення довжини післянаголошених складів відбувається в усіх штокавських розмовних варіантах, навіть у найбільш консервативних у Чорногорії. Натомість зміщення наголосу на енклітики в північній Сербії є рідкісним і здебільшого обмежується конструкціями заперечення дієслів (ne znam = не знаю > /nê znaːm/).
 
Натомість ситуація в Хорватії є іншою. Значна частина носіїв хорватської, особливо [[загребзаґреб]]ського походження, не розрізняють висхідні та низхідні наголоси. Цю особливість вважають характеристикою загребськогозаґребського діалекту, який зазнав більше впливу [[кайкавиця|кайкавиці]], ніж стандартної хорватської.
 
Незалежно від розмовних відмінностей, всі три стандартизовані мови підтримують неоштокавську систему чотирьох наголосів. Обидва діалекти, які вважають за основу стандартної сербської мови (східногерцеговинськийсхідногерцеґовинський і шумадійсько-воєводинський) мають по чотири наголоси.
 
===Фонетика===
Рядок 115:
* dete в екавиці
 
Сербська мова визнає екавицю та ієкавицю як рівні між собою вимови, натомість хорватська і боснійська приймають лише ієкавицю. В Боснії та ГерцеговиніГерцеґовині (незалежно від офіційної мови) та в Чорногорії використовують майже виключно ієкавицю.
 
[[Ікавиця]] не є стандартною вимовою, вона поширена в діалектах Далмації, Ліки, Істрії, центральної Боснії (в районі між [[Врбас]]ом і [[Босна (річка)
|Босною]]), Західної ГерцеговиниГерцеґовини, Басанської Країни, [[Славонія|Славонії]] та північної [[Бачка|Бачки]] (у Воєводині). Так, наприклад:
 
{|class = "wikitable"
Рядок 466:
 
{|class = "wikitable"
! УкраїнськаАнглійська || Хорватська || Боснійська || Сербська
|-
| приймати || prihvaćati|| prihvaćati<br>prihvatati || prihvatati
Рядок 492:
 
{|class = "wikitable"
! УкраїнськаАнглійська !! Хорватська !! Боснійська !! Сербська
|-
| січень || siječanj || colspan="2" | januar
Рядок 530:
* Коли босняки, хорвати та серби спілкуються між собою, вони вільно розуміють співрозмовника, подібно, як розуміються між собою британці та американці.
 
* Навіть у часи єдиної Югославії видавці підлаштовували текст під "східний" і "західний" стандарти сербохорватської мови, особливо при перекладі наукових робіт. Наприклад, працю [[Карл Густав Юнг|Юнга]]Юнґа "Психологія та алхімія" було перекладено на хорватську 1986 року і адаптовано до сербської наукової термінології в кінці 1990-их років. У Іво Андрича виникали конфлікти з хорватськими видавцями, які виправляли його синтаксис. З часом йому вдалося добитися заборони на такі дії. В Чорногорії видавництво CID після проголошення незалежності республіки перейшло з екавського на ієкавський варіант орфографії.
 
== Приклади мови ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Порівняння_стандартних_боснійської,_сербської,_хорватської_та_чорногорської_мов