Даниїл та Кир біля ідола Бела (Рембрандт): відмінності між версіями

Картина «Даниїл та Кир біля ідола Бела» була написана в [[Амстердам|Амстердамі]], до якого ван Рейн переїхав після того, як облишив роботу у своїй Лейденській майстерні в 1631 році. МожливоюГіпотетичним є гіпотезаприпущення про те, що за задумом автора мала бути певна серія робіт на релігійну тематику, адже після цієї картини наступною він пише «<nowiki/>[[Бенкет Валтасара (картина Рембрандта)|Бенкет Валтасара]]<nowiki/>», яка вписується в сюжет біблійних розповідей про пророка Даниїла. Під час роботи над картинами з релігійної тематики ван Рейн консультувався у [[Рабин|рабинів]] єврейської громади Амстердама, що цілком може свідчити про те, що вони могли бути якщо не замовниками, то ідейними натхненниками<ref>{{Cite web|url=http://www.maranat.de/agr_01_12.html|title=Библейские пророки|last=|first=Аграновская М|date=январь 2006|website=www.maranat.de|publisher=// Партнер — Дормунд; — № 100|language=ru|accessdate=2018-06-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180316162304/http://www.maranat.de/agr_01_12.html|archivedate=2018-03-16|deadurl=no}}</ref>{{sfn|Гамалія|2017|pp=56}}.

Саме тому, наразі залишаються нез'ясованими обставини створення картини: це було власне бажання митця чи робота на замовлення. Хоча вона й була написана в 1633 році, перші ж задокументовані відомості з'являються лише в 1650 році. В той час новим власником став житель [[Амстердам|Амстердама]]&nbsp;— Пітер Крон ({{Lang-nl|Pieter Croon}}). Невідомо яким чином картина потрапила до [[Англія|Англії]], але наступним власником у 1733 році став відомий на той час драматичний актор&nbsp;— {{Не перекладено|Бартон Бут|Бартон Бут|en|Barton Booth}}. Однак, саме того року він помер і картина за заповітом відійшла його дружині, відомій [[Балет|балерині]] й [[Актор|акторці]]&nbsp;— {{Не перекладено|Гестер Сантлов|Гестер Сантлов|en|Hester Santlow}}. Жінка була її власницею на протязі сорока років і передала в спадщину своєму онукові&nbsp;— {{Не перекладено|Едвард Краггс-Еліот|Едварду Краггсу|en|Edward Craggs-Eliot, 1st Baron Eliot}}, першому [[Ерл|ерлу]] Еліоту. Останній був власникомволодів «Даниїл та Кир біля ідола Бела» в період з 1773 по 1804 рік. Після нього картина за заповітом дісталася його третьому синові&nbsp;— {{Не перекладено|Джон Еліот, 1й ерл Сент-Джерманс|Джону Еліоту, 1му ерлу Сент-Джерманса|en|John Eliot, 1st Earl of St Germans}}. У нього витвір мистецтва перебував до 1823 року і, ймовірно через спадок, потрапив до його брата&nbsp;— {{Не перекладено|Вільям Еліот, 2й ерл Сент-Джерманс|Вільяма Еліота, 2го ерла Сент-Джерманса|en|William Eliot, 2nd Earl of St Germans}}. Останній був володарем картини в період з 1823 по 1845 рік, а потом заповів її своєму синові&nbsp;— {{Не перекладено|Едвард Еліот, 3й ерл Сент-Джерманс|Едварду Еліоту, 3-ому ерлу Сент-Джерманса|en|Edward Eliot, 3rd Earl of St Germans}}. Едвард був власником роботи Рембрандта до 1877 року, коли передав її в спадщину своєму синові&nbsp;— {{Не перекладено|Вільям Еліот, 4й ерл Сент-Джерманс|Вільяму Еліоту, 4-ому ерлу Сент-Джерманса|en|William Eliot, 4th Earl of St Germans}}. Останній, не порушуючи вже давню сімейну традицію, ймовірно, заповів картину у спадок своєму братові&nbsp;— {{Не перекладено|Генрі Еліот, 5й ерл Сент-Джерманс|Генрі Еліоту, 5-ому ерлу Сент-Джерманса|en|Henry Eliot, 5th Earl of St Germans}}. Генрі володів картиною в період з 1881 по 1911 рік і передав її у якості спадщини своєму синові&nbsp;— {{Не перекладено|Джон Еліот, 6й ерл Сент-Джерманс|Джону Еліоту, 6-ому ерлу Сент-Джерманса|en|John Eliot, 6th Earl of St Germans}}. В 1922 році останній, ймовірно, передав у спадок «Даниїл та Кир біля ідола Бела» своєму двоюрідному братові&nbsp;— {{Не перекладено|Гранвіль Еліот, 7й ерл Сент-Джерманс|Гранвілю Еліоту, 7-ому ерлу Сент-Джерманса|en|Granville Eliot, 7th Earl of St Germans}}. Двадцять років він залишався беззмінним власником і лише в 1942 році картина отримала нового власника, яким став рідний брат Гранвіля&nbsp;— {{Не перекладено|Монтаг'ю Еліот, 8й ерл Сент-Джерманс|Монтаг'ю Еліот, 8й ерл Сент-Джерманса|en|Montague Eliot, 8th Earl of St Germans}}. Останній заповів картину своєму синові {{Не перекладено|Ніколас Еліот, 9й ерл Сент-Джерманс|Ніколасу Еліоту, 9-ому ерлу Сент-Джерманса|en|Nicholas Eliot, 9th Earl of St Germans}}, який отримав її у 1960 році та володів нею до самої смерті в 1988 році. З 1988 по 1992 рік роботу голландського художника отримав у спадок {{Не перекладено|Перегрін Еліот, 10й ерл Сент-Джерманс|Перегрін Еліот, 10й ерл Сент-Джерманса|en|Peregrine Eliot, 10th Earl of St Germans}}. З 1992 року картина перебувала в розпорядника фонду сімейних реліквій династії Сент-Джерманс. 15 квітня 1992 року вона виставлялася на аукціоні [[Крістіз]] (отлот №&nbsp;28), однак не була продана. Наступного разу картину спробували реалізувати через {{Не перекладено|Арт-дилер|арт-дилерську|en|Art dealer}} компанію «{{Не перекладено|Thomas Agnew & Sons|Thomas Agnew & Sons|en|Thomas Agnew & Sons}}» і в 1995 році угода увінчалася успіхом. Новим власником «Даниїл та Кир біля ідола Бела» став американський музей [[Музей Ґетті|Ґ]]<nowiki/>етті<ref name=":1" />{{sfn|Hudson|1996|pp=113}}. І хоча представники музею відмовилися коментувати деталі угоди та її вартість експерти схиляються до думки, що «Даниїл та Кир біля ідола Бела» та «Викрадення Европи» (які були придбані одночасно) разом коштують не менше 30 мільйонів доларів<ref>{{Cite web|title=Getty Museum Adds 2 Paintings by Rembrandt|url=https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1995-02-01-mn-26761-story.html|website=Los Angeles Times|date=1995-02-01|accessdate=2019-10-15|language=en-US}}</ref><ref>{{Cite news|title=Inside Art|url=https://www.nytimes.com/1995/02/03/arts/inside-art.html|work=The New York Times|date=1995-02-03|accessdate=2019-10-15|issn=0362-4331|language=en-US|first=Carol|last=Vogel|archiveurl=https://web.archive.org/web/20150526141447/http://www.nytimes.com/1995/02/03/arts/inside-art.html|archivedate=2015-05-26|deadurl=no}}</ref>.

Відомий голландський [[художник]], представник стилю [[маньєризм]], [[поет]] і історик мистецтва [[Карел ван Мандер]] у своїй книзі «Den Grondt der Edel vry Schilder-Const» (1604) присвятивописав цілий розділ техніцітехніку передачі пропорцій фігур, а також [[Афект (психологія)|стану афекту]] та інших емоцій. Саме Рембрандт та, деякою мірою [[Пітер Ластман]], найдосконаліше опанувавопанували знання та перейняли досвід з книги ван Мандера. ВанРазом з тим ван Рейн свідомо відійшов від концепції передачі витончених поз та рухів, таких як&nbsp;[[контрапост]], і, таким чином, напрацював свій власний стиль<ref>{{Cite book|title=How Rembrandt surpassed the Ancients, Italians and Rubens as the Master of ‘the Passions of the Soul’|last=Sluijter|first=Eric Jan|year=2014|publisher=http://www.ericjansluijter.nl/wp-content/uploads/2016/08/2014-How-Rembrandt-surpassed.pdf|location=bmgn - Low Countries Historical Review {{!}} Volume 129-2|pages=65, 66, 73|language=en|isbn=}}</ref>.

Члени [[Дослідницький проект «Рембрандт»|дослідницького проєкту «Рембрандт»]] схильні до думки, що основою для написання картини стала одна з [[Гравюра|гравюр]] відомого на той час художника та майстра гравюри&nbsp;— [[Мартен ван Гемскерк|Мартена ван Гемскерка]]. Останній присвятив цьому біблійному епізодові серію гравюр, що відображали кожну сцену із біблійного сюжету, але увагу Рембрандта привернула лише одна з них. На відміну від ван Гемскерка, в роботі якого був присутній цілий натовп, ван Рейн сфокусував увагу глядача лише на Киру, меншій мірі Давидові та опосередковано на Белі. Разом з тим Рембрандт пішов далі й при зображенні пози Даниїла, який схрестив руки на грудях, передав одночасно провокаційність та смиренність пророка, який висміює ідолопоклонство, іале водночасразом з тим смиренний перед царською владою. Адже заЗа сюжетом діалог між ними закінчився реченням, що стало [[Крилаті слова|крилатим висловом]]: «Нехай буде зроблено за твоїм словом»{{sfn|Bruyn|2013|pp=300}}.