Битва за Хюе: відмінності між версіями

Утім командуючий американськими військами у В'єтнамі генерал [[Вільям Уестморленд]] досить оптимістично оцінював ситуацію, що склалася. 21 листопада 1967 року, перебуваючи у Вашингтоні він заявив: «Ми досягли того моменту, коли кінець уже на горизонті. Я абсолютно упевнений, що у 1965 році ворог вигравав, а тепер він, безумовно, програє. Усі надії ворога зведені нанівець.»<ref>Spencer Tucker, Vietnam (London: UCL Press, 1999), 136.</ref>▼

Деякою мірою Уестморленд мав рацію, присутність американських військ зводила нанівець плани північнов'єтнамського керівництва установити контроль над Півднем та об'єднати усю країну під своєю владою. Тому для переломлення ситуації, влітку 1967 року, Ханой розробив план масштабного наступу в Південному В'єтнамі. Перед операцією ставилися три завдання: підняти масове народне повстання проти керівництва Республіки В'єтнам, розколоти її армію та продемонструвати американцям безперспективність продовження війни.<ref name="The Battle for Hue, 1968"/> У Північному В'єтнамі чітко розуміли, що розгромити американський контингент їм не вдасться, тому наступ мав підштовхнути США до припинення участі у війні та виведення своїх військ із В'єтнаму.▼

Операція мала розпочатися 31 січня 1968 року під час в'єтнамського Нового року (Тет). У цей час сторони завжди заклювали перемир'я і припиняли бойові дії, тому наступ, по задуму його розробників, мав стати абсолютно неочікуваним для противника. Основними цілями для атак були визначені адміністративні центри та великі міста Південного В'єтнаму.▼

Контингент американських військ у В'єтнамі наприкінці 1967 року нараховував 319000 солдат і офіцерів, а чисельність усіх південнов'єтнамських силових структур (армія, поліція та підрозділи самооборони) складала майже 800 тисяч чоловік.<ref name="The Battle for Hue, 1968"/><ref>[http://www.americanwarlibrary.com/vietnam/vwatl.htm «Allied Troop Levels 1960-73.»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160802134052/http://www.americanwarlibrary.com/vietnam/vwatl.htm |date=2 серпень 2016 }} ''www.americanwarlibrary.com.''</ref> Утім більша частина союзних військ була зайнята контролюванням території, обороною військових баз, населених пунктів та шляхів сполучення, і тільки, порівняно, незначні сили займалися проведенням операцій проти В'єтконгу та північнов'єтнамських військ.▼

Для того, щоб відволікти увагу американського командування від ключових населених пунктів і заставити перекинути побільше військ на другорядні території, осінню 1967-го в'єтконгівські партизани та ВНА провели ряд атак у прикордонних районах Республіки В'єтнам. 21 січня 1968 року вони оточили базу базу морської піхоти Кхесань, що знаходилась на північному заході країни.<ref name="The History Place – Vietnam War 1965–1968"/> Ці дії дали результат&nbsp;— значна частина американських резервів була перекинута у другорядні райони, віддалені від головних міст країни.▼

30 січня 1968 року, на день раніше, ніж планувалося, В'єтконг та підрозділи ВНА чисельністю 84000 бійців розпочали масштабний наступ у Південному В'єтнамі. Одночасно були атаковані 36 із 44 провінційних столиць, 5 із 6 автономних міст, включаючи [[Сайгон]] і Хюе та понад сто інших населених пунктів, бойові дії розгорнулися на більшості територій країни.<ref name="The Battle for Hue, 1968"/>▼