Банк: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Mykola7 (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування 37.57.14.168 (обговорення) до зробленого Aced Мітка: Відкіт |
|||
Рядок 23:
== Види комерційних банків ==
У світовій практиці існує дві моделі сегментації банківської діяльності:
# ''модель сегментування'', коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором [[грошовий ринок|грошового ринку]];
# ''модель універсальності'', коли обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.
У [[ринкова економіка|ринковій економіці]] функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:
# За формою власності:
#* [[Державний банк|державні банки]];
#* [[Акціонерний банк|акціонерні банки]];
#* [[Кооперативний банк|кооперативні банки]].
# За масштабами операцій:
#* роздрібні — акумулюють невеликі за обсягом кошти числених клієнтів. Потрібна розвинена інфраструктура;
#* оптові — обслуговують невелику кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.
# За територіальним охопленням:
#* міжнародні;
#* регіональні;
#* банки, що діють у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).
# За колом виконуваних операцій:
#* спеціалізовані
#*[[Ощадний банк|ощадні банки]]
#*розрахункові — банки, з якими [[Депозитарій цінних паперів|депозитарій]] уклав договір про грошові розрахунки за угодами щодо [[Цінні папери|цінних паперів]].<ref>[http://www.subject.com.ua/economic/slovnik/6648.html Економічний енциклопедичний словник]</ref>
#*інвестиційні
#*іпотечні
#*[[Тимчасовий ощадний банк|тимчасові ощадні банки]]
#*універсальні.
Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки ([[Ощадний банк|ощадні]], [[Іпотечний банк|іпотечні]], банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише у сфері торгівлі, матеріального виробництва й страхування.
Крім функціональної, виділяють галузеву й регіональну спеціалізації банків.
== Банки України ==
{{main|Банки України|Банківська система України}}
=== Історія ===
На теренах України європейські банки активно працюють з 15 століття («Каса ді Сан Джорджо» 1453–75 контролював [[Кафа|Кафу]] та інші кримські колонії генуезців, помітним центром банківських операцій з 15 століття стає [[Львів]], із 16 століття — Володимир (нині м. [[Володимир-Волинський]]) та інші міста).
У [[Російська імперія|Російській імперії]], до складу якої входила значна частина території України, банківська справа була монополізована державою (до 1860-х років). Початки державного кредиту датуються 1733 роком, коли Монетна контора в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]] почала видавати позички під 8 % річних (під заставу золота чи срібла). В 1754 році створено два державних банка — Дворянський (позичкові банки для дворянства в Санкт-Петербурзі та Москві при Сенаті й Сенатській конторі) та Купецький (банки для поліпшення комерції при Петербугському порту та купецтва при Комерц-колегії). Ефект від них був малий, тому Купецький банк було закрито в 1782 році, а Дворянський — в 1785. В 1768 році відкрито два асигнаційних банка, що також були малоуспішними. В 1786 році замість них засновано Державний позичковий та Державний асигнаційний банки. На відміну від інших фінансових установ, Державний позичковий банк від початку призначався для довгострокового кредитування. Він видавав позики поміщикам (на термін до 30 років) під заставу маєтків (на це спочатку було виділено 33 млн [[Рубль|рублів]] казенних грошей). В 1802 році з ним злився Допомоговий для дворянства банк (засновано в 1797). Існував також Астраханський банк (1764—1821). В 1797—1817 роках у Росії як кредитні установи діяли і так звані облікові [[контора|контори]]. В Україні в 1781–88 роках діяли вимінні ([[Київ]], [[Харків]], [[Ніжин]], [[Херсон]], [[Одеса]]), а в 1806–17 роках — дисконтні контори (Одеса, [[Феодосія]]) Державного асигнаційного банку. В 1817 році останній реорганізовано в Державний комерційний банк із завданням сприяти торгово-промисловому розвиткові країни (мав контори в Одесі — з 1819 року, Києві — з 1839 року, Харкові — з 1843 року з філією в [[Полтава|Полтаві]] від 1852 року). Найуспішнішим банковським проектом на теренах Російської імперії першої половини 19 століття був Польський банк (засновано в 1828 році). Від першої половини 19 століття ведуть початок і громадські міські банки (в середіні 19 століття їх було 15), що мали місцевий, благочинний і становий характер. Були поширені також неофіціальні банковські установи, зокрема, серед єврейських громад України.
Після реформ 1860-х рокіх частка держави на ринку банковських послуг у Росії залишилася значною. В 1860 році Державний комерційний банк реорганізовано в Державний банк (з 1896 року — Центральний емісійний банк), який мав в Україні три контори — в Києві, Одесі і Харкові та 24 відділення в інших містах (обслуговували переважно крупне поміщицьке підприємництво). Селянський поземельний (заснований в 1882 році) та Дворянський земельний (засновано в 1885 році) банки надавали послуги іпотечного (під заставу землі) кредиту (в Україні перший мав 9 відділень, другий — 7).
Від другої половини 19 століття бурхливо розвиваються російські приватні банки. Із 39 акціонерних банків країни в Україні функціонувало 10: Київський приватний комерційний (1868—1918), Харківський торговий (1868—1901), Одеський комерційний (1870–78), Київський промисловий (в 1871 році, з 1896 року — Південно-російський промисловий, в 1908 році увійшов до Об'єднаного банку), Миколаївський комерційний (1872–84), Катеринославський комерційний (1872—1901), Кременчуцький комерційний (1872– 94), Кам'янець-Подільський (1873– 79), Одеський обліковий (1879—1918), Одеський торгово-промисловий (з 1888 року, в 1893 році перетворений в Одеське відділення Банку для зовнішної торгівлі).
Поширені були міські банки, що створювалися на кошти міських товариств і здійснювали свої операції під контролем міських дум. На кінець 19 століття в Україні налічувалося 33 міських громадянських банки. Вони давали позики під заставу нерухомості й кредитували переважно місцеву промисловість: київські банки — головним чином цукрово-рафінадні й борошномельні підприємства; харківські та катеринославські банки — кам'яновугільні та металургійні.
На українських землях [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] панував привілейований Австрійський національний банк (засновано в 1816 році, від 1878 року став називатися Австро-угорський банк), який мав свої відділення у містах [[Галичина|Галичини]], [[Буковина|Буковини]] й [[Закарпатська Україна|Закарпатської України]]. Наприкінці 19 століття виникають українські банки: Українська щадниця «Віра» (1894 рік) в Перемишлі, кредитне товариство «Дністер» (1895 рік), «Крайовий союз кредитовий» (1898 рік, від 1924 року — Центробанк), Земельний банк гіпотечний (1910 рік) та інші у Львові. Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] на Галичину, Закарпаття та Буковину відповідно поширювалися банківські системи Польщі, [[Чехословаччина|Чехословаччини]] та Румунії. Найпомітнішим у цей час українським банком був кооперативний промисловий банк — Промбанк (1935 рік) у Львові. В 1939 році вся місцева банківська мережа була ліквідована радянською владою.
За часів [[Українська революція|української революції]] в 1917—1921 роках в Україні функції українського державного банку спочатку виконувала Київська контора Державного банку Росії. Державний банк і Державний земельний банк засновано лише за гетьманування [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]].
У радянській Росії декретом РНК від 8 грудня (25 листопада) 1917 року ліквідовано Державний земельний банк, а 27 (14) грудня 1917 року декретом Всеросійського ЦВК націоналізовано і злито із Державним банком усі приватні банки; банківська справа оголошувалася державною монополією. Відтак утворився Народний банк РСФРР (припинив існування у січні 1920 року). Перехід до [[Нова економічна політика|нової економічної політики]] сприяв заснуванню 4 жовтня 1921 року Державного банку РСФРР, 6 липня 1923 року його реорганізовано у Державний банк СРСР (місцевий орган в Україні з 12 жовтня 1921 року — Всеукраїнська контора в Харкові). В 1922—1924 роках в [[СРСР]] засновано галузеві банки. В Україні діяли: Всеукраїнські контори Торгово-промислового банку (1922 рік) та Банку для зовнішньої торгівлі СРСР (в 1924 році, відомий також як Зовнішторгбанк), чимало філій Всеросійського кооперативного банку, а також республіканські і місцеві банки та кредитні установи: Всеукраїнський кооператиний банк (1922 рік), [[Український сільськогосподарський банк]] (1923 рік), місцеві комунальні банки, товариства сільсько-господарського кредиту, товариства взаємного кредиту, кредитні товариства та міські ломбарди. Галузеві банки реорганізовано в 1932 році в чотири банки довгострокових вкладень — Промбанк, Сільгоспбанк, Всекобанк (від 1936 року — Торгбанк, в 1957 році — ліквідовано) і Цекобанк із системою місцевих комунальних банків. В 1959 році Сільгоспбанк, Цекобанк і місцеві комунальні банки ліквідовано, їхні функції перейшли до Держбанку та Промбанку, останній перейменовано на Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк). Крім них, до банковськой системи Радянського Союзу входили Зовнішторгбанк та ощадні каси. Державний банк СРСР залишався єдиним емісійним, касовим та розрахунковим центром у країні. Він здійснював грошову емісію і організовував грошовий обіг, проводив коротко- та довгострокове кредитування народного господарства й населення, здійснював господарські розрахунки, касове виконання державного бюджету, міжнародні кредитні й розрахункові операції та операції з дорогоцінними металами й іноземною валютою.
20 березня 1991 року створено Національний банк України (НБУ) на базі Українського республіканського відділення Державного банку СРСР. В Україні сформовано дворівневу банківську систему: НБУ та мережа комерційних банків. Від березня 1991 року до травня 1999 року її діяльність регулювалася Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Постановою Президії ВР України «Про Статут Національного банку України» від 7 жовтня 1991 року, а згодом Законом України «Про Національний банк України» (1999, із змінами й доповненнями 2000). Майже 4/5 статутних фондів комерційних банків утворено свого часу на кошти державних підприємств.
Станом на 1 вересня 2015 року в Україні функціонує 126 комерційних банків (без неплатоспроможних).
Три з них є повністю державними: [[Український експортно-імпортний банк]], [[ПриватБанк]] (націоналізований у травні 2016) та [[Національний банк України|Ощадний банк України та один банк має ліцензію санаційного банку(банк Родовід)]]. Решта мають статус публічних [[акціонерне товариство|акціонерних товариств]]. Хоча в деяких із них частка держави становить понад 99 % (Укргазбанк, Родовід банк<ref>{{Cite web |url=http://www.rodovidbank.com/ukr/investor.php |title=Родовід банк: Відносини з інвесторами |accessdate=12 березень 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100316194706/http://www.rodovidbank.com/ukr/investor.php |archivedate=16 березень 2010 |deadurl=yes }}</ref>), вони не є повністю державними.
За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяють на публічні та приватні [[акціонерне товариство|акціонерні товариства]] й пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».
Кишеньковий (кептивний) банк, як частина [[ФПГ|фінансо-промислової групи]], є кліринговим центром для операцій групи, а також залучає кошти для групи на фінансовому ринку.
Організацію міжбанківських розрахунків, здійснення емісійної та грошово-кредитної політики, нагляд за банківськими установами та координацію діяльності банківської системи в цілому в Україні здійснює [[Національний банк України]].
== Примітки ==
{{reflist}}
== Див. також ==
* [[Банки України]]
* [[Банківська таємниця]]
* [[Банківська безпека]]
* [[Банківський рахунок]]
* [[Банківська гарантія]]
* [[Банківські операції]]
* [[Банківський кредит]]
* [[Банківський ризик]]
* [[Безготівкові розрахунки]]
* [[Гарантії кредиту]]
* [[Електронний платіж]]
* [[Емісія банківських карток]]
* [[Іпотека]]
* [[Овердрафт]]
* [[Небанківська фінансова установа]]
* [[Креативний банк]]
* [[Поганий банк]]
* [[Стейкхолдери банку]]
* [[Тимчасовий ощадний банк]]
== Джерела ==
* [[Словник термінів, вживаних у законодавстві України]]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2121-14 Закон України про банки і банківську діяльність]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=679-14 Закон України Про Національний банк]
== Література ==
* Банки Львова: минуле і сучасне / ред.: Я. В. Грудзевич, З. М. Комаринська; НАН України. Ін-т регіон. дослідж. — Л., 2002. — 223 c. — Бібліогр.: 88 назв.
* Українські банки та їх сподвижники (кінець ХІХ ст. — 1939 р.): Моногр. / З. М. Комаринська; Нац. банк України, Львів. банк. ін-т. — Л., 2006. — 159 c. — Бібліогр.: с. 148—155. — укp.
* ''Альтерзон С. Г.'' Нарис розвитку Київської кредитової системи. К., 1929
* ''Ананьич Б. В.'' Банкирские дома в России. 1860—1914 гг. Очерки истории частного предпринимательства. Л., 1991 {{ref-ru}}
* ''Атлас М.'' Развитие государственного банка в СССР. М., 1958 {{ref-ru}}
* ''Бовыкин В. И.'' Зарождение финансового капитала в России. М., 1967 {{ref-ru}}
* ''Борисович Г.'' Укринбанк. В кн.: Кредит за 10 лет: Сборник. М., 1927 {{ref-ru}}
* ''Боровой С. Я.'' Кредит и банки России (середина XVII в. — 1861 г.). М., 1958 {{ref-ru}}
* ''Бродель Ф.'' Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV—XVIII ст., т. 2. К., 1997
* ''Вдовин В.'' Крестьянский поземельный банк (1883—1895 гг.). М., 1959 {{ref-ru}}
* ''Гиндин И. Ф.'' Государственный банк и экономическая политика царского правительства (1861—1892). М., 1960 {{ref-ru}}
* ''Гиндин И. Ф.'' Русские коммерческие банки: Из истории финансового капитала в России. М., 1948 {{ref-ru}}
* Госбанк СССР и его роль в развитии экономики страны, 1921—1981. М., 1981 {{ref-ru}}
* ''Кульчицький С.'' Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996
* Основні показники діяльності банків України за станом на 1.10.2002 р. «Вісник Національного Банку України», 2002, № 12.
* Стройбанк СССР: 1922—1982. Сборник статей. М., 1982 {{ref-ru}}
== Посилання ==
{{Вікіцитати1}}
{{Commonscat|Banks}}
* ''Вирський Д. С., Крот В. О.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Banky БАНКИ] // {{ЕІУ|1|178-179}}
* [https://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=112997 Банк] // [[Банківська енциклопедія]]
* [https://web.archive.org/web/20160509113740/http://ndi-fp.asta.edu.ua/files/doc/slovnyk-finpravo.pdf Банківська діяльність] // Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д. ю. н., проф. [[Воронова Лідія Костянтинівна|Л. К. Воронової]]. — 2-е вид., переробл. і доповн. — К.: Алерта, 2011. — 558 с.
* [https://web.archive.org/web/20190930160000/https://www.bank.gov.ua/ Національний банк України]
* [http://www.aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=48&menu=118&Itemid=57 Список комерційних банків України]
* [http://www.prostobankir.com.ua/spravochniki/reytingi_bankov/reytingi_nbu/gruppirovanie_bankov_po_razmeru_aktivov_na_2011_god Групування банків за розміром активів]
{{фінустанови}}
| |||