Комуністична партія Радянського Союзу: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
IVAN YUGO (обговорення | внесок)
Добавлені ідеології .
Мітки: перше редагування Візуальний редактор
м виправлення дат
Рядок 202:
Із таємних інструкцій, що ними керувалась комуністична партія у своєму внутрішньопартійному житті та управлінні державою центральними та місцевими партійними комітетами, нині відомі лише деякі, або ж окремі їх положення. Після заборони КПРС (1991) її архіви залишились закритими і знаходяться у [[РФ|Російській Федерації]].
 
1937 року була видана Інструкція ЦК ВКП(б), підписана Й. Сталіним від ЦК, [[Єжов Микола Іванович|М. Єжовим]] від НКВС СРСР, [[Вишинський Андрій Януарійович|А. Вишинським]] від прокуратури СРСР про порядок «вилучення класово-чужих та соціально-ворожих елементів по СРСР». Цією інструкцією встановлювався точний відсоток вилучення людей по областях, краях та республіках&nbsp;— десь між 3—4&nbsp;% населення адміністративної одиниці, що мало скласти 5—6 мільйонів «ворогів народу» (раніше так розверстувалась заготівля худоби). І оскільки таку кількість людей було неможливо «пропустити» навіть через радянські суди, то інструкцією пропонувалося створити «надзвичайні трійки» при НКВС і основну масу заарештованих «судити» заочно списками через ці «трійки»<ref>{{Cite web |url=http://moreandr.narod.ru/lib_ru/awtorhanov/awtorhan_memuar.html |title=А. Авторханов. Мемуары |accessdate=10 червеньчервня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150402110730/http://moreandr.narod.ru/lib_ru/awtorhanov/awtorhan_memuar.html |archivedate=2 квітеньквітня 2015 |deadurl=yes }}</ref>.
 
У часи панування Й. Сталіна був створений «інститут других секретарів» ЦК союзних та автономних республік. Його сутність зберігалась до ліквідації КПРС: перший секретар ЦК союзної республіки призначався з осіб титульної нації, а другий — обов'язково росіянин, що призначався із Москви. Він не знав ні мови, ні культури, ні історії місцевого народу, та це йому було й не потрібне: він був очима й вухами Москви проти потенційного сепаратизму. Другий секретар насправді відігравав роль першого, а номінальний перший секретар — лише національна бутафорія при другому.