Коронна колонія Мальта: відмінності між версіями

1930-ті роки стали періодом нестабільності у відносинах між мальтійською політичною елітою, мальтійською церквою і британськими правителями; Конституція [[1921|1921 року]] була припинена двічі. Вперше в 1930—1932 роках, після зіткнення між правлячою Конституційною партією і церквою та подальшого накладення покути на виборців партії та її союзників, що зробило вільні і чесні вибори неможливими. Другий раз в [[1933|1933 році]], коли Національні збори проголосували за викладання італійської мови в початкових школах<ref>{{Cite web|url=http://www.intratext.com/IXT/ITA2413/_P6.HTM|title=Le iniziative culturali italiane negli anni ’30 per Malta e per le comunità maltesi all’estero|accessdate=10 вересня 2014|archive-date=5 вересня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150905231020/http://www.intratext.com/IXT/ITA2413/_P6.HTM}}</ref>. Таким чином, Мальта повернулася до статусу королівської колонії.

Після вступу Єлизавети II на престол у [[1952|1952 році]], в грудні [[1955|1955 року]], в Лондоні відбулася конференція, присвячена майбутньому Мальти, в якій взяли участь новий прем'єр-міністр Домінік Мінтофф, Борг Олів'є та інші мальтійські політики, а також міністр колоній Великої Британії [[Алан Леннокс-Бойд]]. Британський уряд погодився надати островам три місця в Британській палаті громад<ref>[http://archive.spectator.co.uk/article/10th-february-1956/3/dangerous-game Dangerous Game] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160306141226/http://archive.spectator.co.uk/article/10th-february-1956/3/dangerous-game |date=6 березня 2016 }}, ''The Spectator'', 10 February 1956</ref><ref>[https://books.google.co.uk/books?id=NcNiMSATVDUC&lpg=PA133&ots=B34FBob2QT&dq=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&pg=PA133#v=onepage&q=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&f=true ''Malta''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180612144205/https://books.google.co.uk/books?id=NcNiMSATVDUC&lpg=PA133&ots=B34FBob2QT&dq=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&pg=PA133#v=onepage&q=Home%20Office%5D%5D%20would%20take%20over%20responsibility%20for%20Maltese%20affairs%20from%20the%20Colonial%20Office&f=true |date=12 червня 2018 }}, Simon C. Smith, University of London, Institute of Commonwealth Studies, The Stationery Office, 2006, page 133</ref>. Згідно з висловленими пропозиціями, мальтійський парламент зберігав відповідальність за всі справи, крім оборони, зовнішньої політики і оподаткування. Мальтійці також повинні були мати соціальний і економічний паритет з Великою Британією, що гарантувалося британським міністерством оборони, основним роботодавцем на островах.

Референдум за вказаними пропозиціями було проведено 11 і 12 лютого 1956 року, на ньому 77,02&nbsp;% виборців висловилися «за», але через бойкот з боку Національної партії проголосувало лише 59,1&nbsp;% від загального числа виборців, що дозволило опозиції стверджувати, що результати референдуму нелегітимні<ref>{{Цитата:Новини|last=Zarb Dimech|first=Anthony|title=Maltese Referenda past and present|url=http://www.independent.com.mt/articles/2011-05-29/news/maltese-referenda-past-and-present-293274/|accessdate=10 вересня 2014|work=The Malta Independent|date=29 травня 2011|archive-date=11 вересня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140911014835/http://www.independent.com.mt/articles/2011-05-29/news/maltese-referenda-past-and-present-293274/}}</ref>.

Британські парламентарії висловили стурбованість тим, що представництво Мальти в Вестмінстері створить прецедент для інших колоній і вплине на результати загальних виборів<ref>{{Cite web|url=http://hansard.millbanksystems.com/commons/1956/mar/26/malta-round-table-conference|title=Malta (Round Table Conference) – HC Deb 26 March 1956 vol 550 cc1778-931|accessdate=10 вересня 2014|archive-date=19 вересня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150919073822/http://hansard.millbanksystems.com/commons/1956/mar/26/malta-round-table-conference}}</ref>.

Крім того, зниження стратегічного значення Мальти для Королівського флоту означало, що британський уряд все більш неохоче підтримував верфі острова. Після рішення Адміралтейства про звільнення 40 робітників на верфі Мальти Мінтофф заявив, що «представники мальтійського народу в парламенті заявляють, що вони більше не пов'язані угодами та зобов'язаннями перед британським урядом»<ref name="TIME-1958-01-13">{{Цитата:Новини|title=Penny-Wise|url=http://content.time.com/time/magazine/article/0,9171,862830,00.html|accessdate=10 вересня 2014|work=[[TIME]]|date=13 січня 1958|archive-date=7 березня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20140307192642/http://content.time.com/time/magazine/article/0,9171,862830,00.html}}</ref>. У відповідь Колоніальний секретар відправив телеграму Мінтоффу, заявивши, що він «нерозважливо ризикує» всім планом інтеграції<ref name="TIME-1958-01-13" />.

У той час як Франція проводила аналогічну політику в своїх колоніях, оголосивши їх заморськими департаментами, Мальта була єдиною британською колонією, де серйозно розглядалося питання про інтеграцію з Великою Британією. Наступні британські уряди виключили інтеграцію для решти заморських територій, таких як [[Гібралтар]]<ref>[{{Cite web |url=http://hansard.millbanksystems.com/written_answers/1976/aug/03/gibraltar |title=''Hansard'' 3 August 1976 Written Answers (House of Commons) → Foreign and Commonwealth Affairs] |accessdate=30 грудня 2018 |archive-date=9 січня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160109000842/http://hansard.millbanksystems.com/written_answers/1976/aug/03/gibraltar }}</ref>.