Антоніу де Олівейра Салазар: відмінності між версіями

}}</ref>. Прірва між багатими і бідними продовжувала збільшуватися. Режим змусив Португалію 1916 року вступити в Першу світову війну, що лише погіршило загрозливий стан справ у країні. Одночасно з цим [[Католицька церква|католицьку церкву]] переслідували антиклерикальні масони Республіки, а політичні вбивства і тероризм стали звичним явищем. За офіційними даними поліції, між 1920 і 1925 роками на вулицях Лісабона вибухнуло 325 бомб<ref name=":2" />. Британський дипломат сер Джордж Рендел говорив, що він не може описати «політичне тло інакше, як жалюгідне … дуже відмінне від впорядкованої, успішної й добре керованої країни, якою вона згодом стала за часів правління сеньйора Салазара»<ref name=":7">{{Cite book

Сер Рональд Кемпбелл вважав Салазара принципово лояльним до англо-португальського союзу. Коли в травні 1943 року на [[Третя Вашингтонська конференція|Третій Вашингтонській конференції]] учасники домовилися про окупацію Азорських островів (операція «Алакріті»)<ref name=":1" /><ref>{{Cite web|title=3-669 Editorial Note on the Third Washington Conference (TRIDENT), May 1943 - Library|url=http://marshallfoundation.org/library/digital-archive/editorial-note-on-the-third-washington-conference-trident/|website=web.archive.org|date=2015-11-23|accessdate=2024-01-31|archive-date=2015-11-23|archive-url=https://web.archive.org/web/20151123035424/http://marshallfoundation.org/library/digital-archive/editorial-note-on-the-third-washington-conference-trident/|url-status=bot: unknown}}</ref>, британський посол відреагував на пропозицію Державного департаменту США як особливо несвоєчасну і незрозумілу на даному етапі. Він нагадав, що на початку війни Салазар зберігав нейтралітет зі схвалення Великої Британії й заявив, що «він [Салазар] відповів би на заклик, якби це було викликано гострою потребою». Британський посол мав рацію, і коли в серпні 1943 року британці звернулися до Португалії з проханням про створення військової бази на Азорських островах, посилаючись на союз, Салазар відповів прихильно і швидко<ref name=":0" />: Португалія дозволила створити ці бази, дозволивши британцям використовувати азорські порти Орта (на острові Фаял) і Понта-Делгада (на острові [[Сан-Мігел (острів)|Сан-Мігел]]), а також аеродроми [[Лажеш (авіабаза)|Лажеш-Філд]] (на острові Тершейра) і Сантана-Філд (на острові Сан-Мігел)<ref name=":0" />. З листопада 1943 року, коли британці захопили Азорські острови, до червня 1945 року з аеродрому Лажеш вилетіло 8689 американських літаків, в тому числі 1200 бомбардувальників B-17 і B-24, які переправилися через Атлантику на поромах. Вантажні літаки перевозили життєво необхідний персонал і обладнання до Північної Африки, Великої Британії та&nbsp;— після того, як союзники закріпилися в Західній Європі&nbsp;— на [[Орлі (аеропорт)|аеродром Орлі]] поблизу Парижа. Літаки, що поверталися з Європи, перевозили поранених військовослужбовців. Медичний персонал аеродрому Лажеш обслужив близько 30 000 повітряних евакуацій на шляху до Сполучених Штатів для надання медичної допомоги й реабілітації. Використання аеродрому Лажеш скоротило час польоту між Бразилією і Західною Африкою з 70 годин до 40, що дозволило літакам здійснювати майже вдвічі більше перельотів, наочно продемонструвавши географічну цінність Азорських островів під час війни. Британський дипломат сер Джордж Ренделл заявив, що з португальським республіканським урядом [[Бернардіну Машаду]] було «набагато важче мати справу як з союзником під час Першої війни, ніж з набагато кращим урядом Салазара як з нейтралом під час Другої»<ref name=":7"/>{{Cite.[[Файл:MatasdorioOnzo.jpg|ліворуч|міні|Португальські солдати в bookАнголі]]