Абрикоса
Абрикоса | ||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Абрикоса
| ||||||||||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
Prunus armeniaca L. 1753 | ||||||||||||||||||||||||
Ареал вирощування абрикоси | ||||||||||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
Armeniaca vulgaris Lam.[1] | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Абрико́са, абрико́с, жерде́ля[2], море́ля[2] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.
Етимологія
Слово «абрикоса» походить від нім. Abrikose (> Aprikose), яке через фр. abricot й ісп. albercoque виводять від араб. البرقوق, «аль-біркук». Варіант «абрикос» запозичений, ймовірно, через російське посередництво з голландської (abrikoos)[3][4]. Трапляються твердження, що слово «абрикоса» доречно вживати щодо рослини, а «абрикосом» називати лише сам плід[5].
Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживалось щодо одного з сортів абрикос. Походить від перського zardali («золотий плід») — зі zard («золото»), пор. прасл. *zolto[6].
«Мореля» походить, ймовірно, від нім. Marille (австрійський варіант). Подальша етимологія: італ. armellino < лат. pōmum Armeniacum («вірменський плід»)[7][8].
Походження і поширення
У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.
Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»).
Дикі породи
Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.
Опис
Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.
Квіти та плоди
Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку[9]. Плоди дозрівають у червні — липні.
Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.
Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.
Хімічний склад
М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.
У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.
Практичне використання
Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.
Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму.
Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи[10]. З насіння абрикос також роблять олію.
На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії.
Найбільші виробники абрикоси станом на 2005 рік | |
---|---|
Туреччина | 390 |
Іран | 285 |
Італія | 232 |
Пакистан | 220 |
Греція | 196 |
Франція | 181 |
Алжир | 145 |
Іспанія | 136 |
Японія | 123 |
Марокко | 103 |
Сирія | 101 |
Всього у світі | 1916 |
Джерело:[11] |
З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.
Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.
В Україні
В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.
Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.
- Червонощокий. Найпоширеніший сорт. Районований майже у всіх областях України, за винятком Полісся і деяких областей лісостепової зони. Дерева скороплідні, високоврожайні, але недостатньо зимостійкі в північних районах України. Плоди середньої величини або великі, дуже смачні, використовуються у свіжому вигляді та для технічної переробки. Сорт самоплідний.[10]
Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський.[10]
Шкідники та хвороби
Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.
Галерея
-
Абрикосове дерево, Каппадокія, Туреччина
-
Листя
-
Стовбур
-
Цвіт абрикоси (Донецьк)
-
Плоди
-
Розлущений плід
-
Насіння абрикоси
Див. також
Примітки
- ↑ а б USDA Germplasm Resources Information Network (GRIN)
- ↑ а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918.
- ↑ Этимологический словарь Фасмера.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин. Назви видів Prunus L.//СОРТОВИВЧЕННЯ. — № 3, 2014. — С. 15-24.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- ↑ Marille. www.duden.de. (нім.)
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 9.
- ↑ а б в Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
- ↑ UN Food & Agriculture Organisation (FAO) [1]
Література
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7. Ел.джерело
- Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
- Єлін Ю. Я., Оляніцька Л. Г., Івченко С. Г. Шкільний визначник рослин. — К.: «Радянська школа», 1988
- (рос.) Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953.
- (рос.) Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954.
Посилання
- Абрикоса (Prunus armeniaca): інформація на сайті GRIN (англ.)
- Абрикоса у Великій Радянській Енциклопедії. (рос.)
- Абрикоса у Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона. (рос.)
- Абрикоса на сайті USDA NRCS. (англ.)
- Абрикоса звичайна