Артюшенко Юрій Митрофанович
Ю́рій Митрофа́нович Артюше́нко (*15 квітня 1899, с. Котельва Харківської губернії, нині райцентр Полтавської області — 15 лютого 1990, Чикаго, США).
| Артюшенко Юрій Митрофанович | |
|---|---|
 Артюшенко Юрій Митрофанович | |
| Народження | 15 квітня 1899 с. Котельва Харківської губернії |
| Смерть | 15 лютого 1990 (90 років) Чикаго, США |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Партія | ОУН |
| Звання | хорунжий, сотник Армії УНР |
| Війни / битви | Перша світова війна |
| Нагороди |   |
Військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст; член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови Українського національного об'єднання, редактор «Українського вісника» (1937–1940).
Біографія
Народився 15 квітня 1899 року в с. Котельва Харківської губернії. Служив у російській армії, зокрема в 4-му запасному полку, який до 1917 року базувався в Житомирі.
Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918–1919 роках воював у Запорізькій дивізії. Після незаконного арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув «регулярне» військо і пішов у повстанці.
1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: «Слава Україні!» — «Козакам слава!». Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: «Героям слава!»
Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де нарешті 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями («Самостійна Україна», «Українське слово», «Новий шлях», «Свобода» та «Наш клич»). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади «Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917–1966».
Військове звання — сотник Армії УНР (з 1 червня 1921; підвищений 1961), майор.
Література
- Кучерук О. С. Артюшенко Юрій Митрофанович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8. — С. 683—684.
- Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. — Київ: Стікс, 2010. — 448 с.
- Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.