Полівінілхлорид
Полівінілхлорид (ПВХ, англ. PVC) або поліхлорвініл, поліхлорвінілова смола — продукт полімеризації хлорвінілу CH2=CHCl. Щоб одержати з поліхлорвінілу м'який матеріал, його змішують з пластифікатором.
| Полівінілхлорид | |
|---|---|
 ПВХ
| |
 Вигляд молекул ПВХ
| |
 Зовнішній вигляд
| |
 Міжнародний знак вторинної переробки для полівінілхлориду
| |
| Назва за IUPAC | poly(1-chloroethylene) |
| Систематична назва | Поліхлорвініл |
| Інші назви | Полівінілхлорид, ПВХ |
| Властивості[1] | |
| Молекулярна формула | (C2H3Cl)n |
| Молярна маса | 62,5 г·моль−1 |
| Молекулярна маса | молекулярна_маса |
| Зовнішній вигляд | порошок білого кольору |
| Запах | запах |
| Густина | густина |
| Тпл | 100–260°C |
| Ткип | температура_кипіння |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Отримання
В присутності органічних пероксидних сполук при 40 °C і тиску 5 атм хлорвініл легко полімеризується в еластичну масу, яку й називають поліхлорвініловою смолою
Структурна формула
H H H H
| | | |
... -- C -- C -- C -- C -- ...
| | | |
Cl H Cl H
Властивості
Поліхлорвініл досить стійкий проти дії кислот і лугів. Він має високі діелектричні властивості, негорючий, легко фарбується. Його застосовують для ізоляції електричних провідників, виробництва лінолеуму, штучної шкіри для взуття, вікна (металопластикові вікна). З поліхлорвінілу виготовляють також настільні церати, портативні плащі від дощу тощо.
Поліхлорвініл порівняно легко розкладається при нагріванні, виділяючи хлористий водень.
Істотним недоліком ПВХ є низька теплостійкість (не вище 70 °C). При низьких температурах пластифікат втрачає міцність, а при високих різко погіршує свої електричні властивості.
Полівінілхлорид широко використовується для виробництва пластикових водонапірних та каналізаційних труб, футерування труб і реакторів в хімічній промисловості.
Хлоруванням полівінілхлориду одержують перхлорвінілову смолу, з якої виготовляють хімічно стійке волокно хлорин.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Полівінілхлорид |
Див. також
Примітки
- ↑ Властивості
Джерела
- Ф. А. Деркач «Хімія» Л., 1968
- Линии связи: Учеб для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Радио и связь, 1988. — 544 с.: ил. ISBN 5-256-00120-5
- В.І. Саранчук, М.О.Ільяшов, В.В. Ошовський, В.С.Білецький. Хімія і фізика горючих копалин. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. – с. 600. ISBN 978-966-317-024-4