Бернардо Беллотто

Берна́рдо Бело́тто (італ. Bernardo Bellotto; відомий також як Каналетто; *30 січня 1720 , Венеція — †17 листопада 1780, Варшава) — італійський живописець, один з визначних представників т. зв. «ведутного» живопису, що відзначається точним відтворенням з натури міського пейзажу.Займався графікою, офортом.

Бернардо Белотто
італ Bernardo Bellotto
При народженні	Бернардо Белотто
Народження	20 травня 1722(1722-05-20) Венеція
Смерть	17 листопада 1780(1780-11-17)[…] (58 років)
	Варшава
Національність	італієць
Країна	Венеційська республіка
Жанр	ведута
Діяльність	художник, художник-гравер, рисувальник, гравер
Напрямок	ведута, бароко і класицизм
Покровитель	Август III Фрідріх
Вчитель	Каналетто
Працівник	Дрезденська академія мистецтвd і Станіслав Август Понятовський
Твори	Dresden From the Right Bank of the Elbe Below the Augustus Bridged, View of Pirna, from Sonnenstein Castled, View of Grand Canal with the Palazzi Foscari and Moro Lind і The Grand Canal in Veniced
Діти	Lorenzo Bellottod
Брати, сестри	Pietro Bellottid
Родичі	Каналетто
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Клівлендський музей мистецтв[5], Музей мистецтва Метрополітен[6], Королівський замок у Варшаві, Landesmuseum Hannoverd, Національна галерея, Національні галереї Шотландіїd, Галерея Уффіці, Державні художні зібрання Дрездена, Музей образотворчого мистецтва Більбаоd, Музей історії мистецтв, Ермітаж, Брера, Національний музей у Варшаві, Національна галерея, Художній інститут Чикаго, Музей палацу короля Яна III у Вілянуві, Галерея Академії (Венеція), Музей Кунстпаласт, Музей мистецтв Філадельфії, Державна картинна галерея (Карлсруе), Kunsthaus Zürichd, Музей образотворчих мистецтв, Pinacoteca Giovanni e Marella Agnellid, San Diego Museum of Artd, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Художній музей Північної Кароліни, Музей образотворчих мистецтв, Ліхтенштейнський музейd, Національна галерея Ірландії, Галерея Сабауда, Музей витончених мистецтв (Труа), Musée municipal de Bourg-en-Bressed, El Paso Museum of Artd, Мистецька галерея Йоркаd, Баварські державні колекції картин, Художня галерея Єльського університету, Музей Фіцвільяма, Братиславська міська галереяd, Детройтський інститут мистецтв, Художня галерея Південної Австралії, Dayton Art Instituted, Художній музей Сієтла, Музей мистецтв Толедо, Рінглінг музей, Ліонський музей красних мистецтв, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Рейксмузей, Гравюрний кабінет (Берлін), Замок Ховард, Національний музей, Музей фюрера, Берлінська картинна галерея, paintings collection of Musée des beaux-arts de Chartresd[7], Музей Вікторії та Альберта, Манчестерська художня галереяd, Bristol City Museum and Art Galleryd, Shipley Art Galleryd, Print Collectiond[8] і Musée des Beaux-Arts de Chartresd
Бернардо Беллотто у Вікісховищі

Відень, палац з садом бароко, Музей у князівстві Ліхтенштейн.

Дитинство

Народився у Венеції.Родина мала тісні зв'язки з мистецтвом. Його дід, Бернардо Каналь, займався сценографією, служив у театрі. Своє ім'я художник отримав на згадку про діда по матері. Брат матері, відомий художник Антоніо Каналь, що уславив Венецію. Каналетто - це його прізвисько, під яким він увійшов в історію мистецтв. У 14 років дитинство хлопця скінчилося і він став учнем у свого дядька. Трохи пізніше його теж стануть звати Каналетто, аби ж плутати з дядьком, то зватимуть по подвійному прізвищу Каналетто-Белотто.

Міста Італії

• 
  Венеція, канал Гранде,1738 р.
• 
  Турин, 1745 р.
• 
  Фантазія на тему будівель Риму, 1742-1747

Дадько мав майстерню біля монастиря Санта Марія делла Каріта, де нині Академія Венеції. Мав багато замовлень, тому користувався помічниками. Племінник виявився талановитим. І коли дядько надовго виїхав на заробітки у Лондон, майстернею правив Бернардо. Ранішні твори Бернардо присвятив Венеції. Потім будуть подорожі по містам Італії: старовинній Вероні, Флоренції, Турину.

Кожне італійське місто має свое неповторне обличчя завдяки то баштам (Болонья), то університету (Падуя), то величному собору (Мілан, Флоренція, Сієна). Турин відрізнявся тим, що рано позбувся хаотичної,середньовічної забудови. Тут були рівні, широкі вулиці, а планування нагадувало взірці Парижу. Турин на полотні Белотто (Галерея Сабауда) ще досить хаотичне місто, де поки не знайшлося грошей на відбудову напівзруйнованого мосту. Саме міст і став головном героєм картини. Коли бракувало приємних краєвидів, Бернардо малював уявні, фантазійні міста на підставі реальних замальовок. Так виникли «Фантазія на теми будівель Риму», 1742 р. і полотно, що нині в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві.

Дрезден

Річка Ельба і Дрезден

Одружений Белотто у віці 27 років разом з дружиною і сином їде на заробітки. Він отримав запрошення від курфюрста Саксонського Августа ІІ і оселився в Дрездені. На той час Дрезден був культурною столицею німецьких земель. Навіть недобудований палац Цвінґер вражав уяву. Придворну церкву будував архітектор італієць Гаетано Кьявері. Тут працювала італійська опера з акторами з Італії. А крфюрст Август ІІ збирав картини, здебільшого італійських майстрів. Саме тут Белотто познайомиться з римлянином Марчелло Бачареллі, з яким пізніше працюватиме у Варшаві. З 1748 року Белотто став корлівським живописцем з доброю зарплатнею.

В Дрездені Белотто намалював три серії ведут міста. Вони розрізнялися лише розмірами полотен. Найбільші отримав король. Друга серія була у могутнього міністра і фаворита Генріха Брюля. Пізніше вони розійдуться світом від Російської імперії до Сполучених Штатів Америки. Також Белотто виконав краєвиди фортеці Кенігштейн та містечка-фортеці Пірна.

Семирічна війна.

Її розпочали у 1756 році. Війська пруського короля захопили Дрезден і курфюрст з Брюлем, патрони художника, рятували життя втечею у Варшаву. Велика родина заважала художнику виїхати. Два роки він залишався в Дрездені. Замов не було. Він перестав малювати картини і звернувся до створення офортів. Дрезден декілька разів переходить від одного завойовника до другого. Залишивши квартиру в місті, Белотто тимчасово перебрався у Відень.

Такий різний Відень

Шлосс Хоф - заміська резиденція принца Євгена Савойського.Реставрується у 2009-2012 рр.

Два роки Белотто працює у Відні. Столиця Австро-Угорщини дивувала бароковими садами і палацами. Тут полюбляли музику і театр. На деякий термін Відень стане музичною столицею Західної Європи, де працюватимуть композитори Сальєрі, геніальний Амадей Моцарт, Крістоф Віллібальд Глюк. І хоча Белотто тут на посаді придворного живописця, хоче у Дрезден, до родини і домівки. Але прийшла сумна звістка. Під час бомбардування Дрездена пруссами, зруйнована його квартира, а все майно загинуло.

Белотто виїхав у Дрезден через Мюнхен. Тут він встигає намалювати декілька краєвидів міста і його околиць.

• 
  Відень, 1758-1761] pp.
• 
  Відень,палац Бельведер
• 
  Відень, палац Лобковицьких

Зруйнований Дрезден

Дрезден, зруйнована королівська церква

Семирічна війна спустошила Дрезден. Місто лежало в руїнах. Двір курфюрста розпався. У 1763 році померли і Август, і міністр Брюль. Художник разом втратив могутніх покровителів і замовників. Белотто призначили другорядним професором Дрезденської академії мистецтв, але дали малу зарплатню, бо новий уряд економив на всьому. І художник прийняв нелегке рішення їхати на заробітки в Петербург. Шлях лежав через Варшаву. На випадок невдачі і повернення у Дрезден, художник бере відпустку в академії.

Автопортрет

Автопортрет, 1747 р.

1747 роком датований автопортрет Белотто. На ньому довга і коштовна перука. Одяг широкий, аби прикрити товсте, квемезне тіло. Коштовна сукня доповнена перчатками, необхідність яких мінімальна в теплу пору року в Європі. Але вони здавна підкреслювали заможність власника. Це деталь полотна «Внутрішній двір з фонтанами». Був ще і портрет Бернардо Белотто на картині Марчелло Бачареллі «Приїзд Георга Оссоліньського у Рим». Залишив він і декілька невеликих автопортретів.

Варшава

Столиця Польщі мала сумнівну славу міста контрастів. Тільки в трьох містах так разюче били в очі зубожіння населення і розкіш можновладців - в італійському Неаполі, російському Петербурзі і польській Варшаві. Проте, на той час Варшава переживала короткий час піднесення, тривав і будівельний бум. Белотто зустрів тут старих знайомих і привітність. Бачареллі доповів королю про майстра і Белотто отримав аудієнцію. А потім був прийнятий на службу. Замість Петербурга, художник оселяється в Варшаві. Він проживе тут 13 років і намалює близько 70 полотен.

Смерть

В жовтні 1780 року Белотто поховав свого сина, Лоренцо, художника і багаторічного помічника. 17 литопада він помер сам від серцевого нападу. Белотто поховали у Варшаві в монастирі капуцинів на вулиці Медовій.

Галерея

• 
  Флоренція.Пьяцца ді Сіньорія, 1742 (Будапешт).
• 
  Гаццада.Вілла Мельці д'Еріл, 1744.Брера, Мілан.
• 
  Фортеця Пірна біля Дрездена,1755
• 
  Краківське передмістя в Варшаві від нового Світу
• 
  Довга вулиця в Варшаві,костел св.Трійці-бригіток, далі Арсенал.
• 
  Рим.Колізей і арка імператора Костянтина
• 
  Костел Св.Ганни в Варшаві
• 
  Архітектурний краєвид.Фантастичний Рим(Парма,нац.музей)

Посмертна слава

Зала Каналетто-Белотто в Королівському замку Варшави(Sala Canaletta w Zamku Królewskim)

.

Варшаву вщент зруйнували під час 2-ї світової війни. Тоді було прийняте безпрецедентне рішеня про відбудову старого міста на збережених підмурках.Тривалий час вивчали старі архіви, гравюри, картини. Тоді ж наново спалахнула слава Каналетто-Белотто, живописця, який фоторафічно точно відтворив Варшаву короткого періоду піднесення. Вдячні варшавяни відновили також і зруйнований Королівський замок, де одну залу назвали ім'ям італійського майстра.

Країни світу, де зберігають твори Бернардо Белотто

• Австралія
• Австрія
• Італія
• князівство Ліхтенштейн
• Німеччина
• Польщя
• Росія
• США
• Угорщина
• Україна

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Kozakiewicz S. Canaletto). Wyd. 2. Warszawa, 1955.