Йозеф Тисо
Йо́зеф Ти́со (словац. Jozef Tiso, * 13 жовтня 1887, Надь-Бісче, Угорське Королівство, Австро-Угорщина, тепер Битча, Словаччина — † 18 квітня 1947, Братислава) — словацький римо-католицький священик, теолог і політик, президент Першої Словацької Республіки (1939–1945).
| Йозеф Тисо словац. Jozef Tiso | |
|---|---|
| словац. Jozef Tiso | |
 словац. Jozef Tiso | |
| Президент Першої Словацької Республіки | |
| 26 жовтня 1939 року — квітень 1945 року | |
| Попередник | посаду утворено |
| Наступник | посаду скасовано |
| Народився | 13 жовтня 1887 Битча, Австро-Угорщина |
| Помер | 18 квітня 1947 (59 років) Братислава, Чехословаччина |
| Похований | Базиліка святого Еммерама |
| Відомий як | політик, католицький священник, офіцер, есеїст, автор щоденника, педагог |
| Країна | Словацька республіка, Чехословаччина і Угорське королівство[d] |
| Національність | Словак |
| Alma mater | Віденський університет |
| Політична партія | Словацька народна партія |
| Професія | священик, теолог, політик |
| Релігія | Католик |
| Нагороди |  |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ранні роки
Освіту здобував у гімназії в Жиліні, а згодом у Нітранській семінарії, де його помітив епіскоп Нітри та скерував до Віденського університету.
1910 — по завершенні університету служив помічником священика у трьох словацьких парафіях.
1914 — з початком Першої світової війни став військовим капеланом в австро-угорській армії.
1915 — призначений ректором духовної семінарії у Нітрі, викладав теологію, почав писати статті на політичні теми.
1921–1924 — секретар епіскопа Нітри.
1924 — очолив церковну парафію у містечку Бановце-над-Бебравою (захід Словаччини), згодом став деканом. Сумлінно виконував обов'язки декана аж до 1945, навіть перебуваючи на чолі Словацької держави.
Політична кар'єра
З утворенням Чехословаччини приєднався до Словацької народної партії, яка мала націоналістичне спрямування та виступала за автономію Словаччини.
1925 — обраний до парламенту Чехословаччини.
1927–1929 — міністр охорони здоров'я та спорту Чехословаччини.
1938 — після смерті лідера Словацької народної партії Андрія Глинки фактично став її новим лідером.
Того ж року Третій Рейх окупував Судетську область Чехословаччини, а Словаччина проголосила автономію у складі країни.
7 жовтня 1938 — став прем'єр-міністром автономії.
Перша Словацька Республіка
13 березня 1939 — канцлер Третього Рейху Адольф Гітлер запросив Йозефа Тисо до Берліну, де переконував його негайно проголосити незалежну Словацьку Республіку. Ця розмова проходила у рамках підготовки плану захоплення Німеччиною території Чехії з наступним утворенням Протекторату Богемії і Моравії. При цьому утворення незалежної словацької держави розглядалося як чи не єдина альтернатива розділу словацьких земель між Польщею та Угорщиною. Тисо відмовився ухвалити таке рішення самостійно й отримав згоду Гітлера на розгляд питання проголошення незалежності на засіданні словацького парламенту. Таке засідання було проведене 14 березня. Після доповіді Тисо щодо зустрічі з Гітлером та наступної дискусії парламент одностайно проголосував за проголошення незалежності Словаччини. Йозеф Тисо був призначений першим прем'єр-міністром новоствореної республіки, а 26 жовтня того ж року став президентом країни.
У своїй зовнішній політиці Перша Словацька Республіка орієнтувалася на гітлерівську Німеччину. Зокрема, Словаччина стала одним із перших учасників Другої Світової війни, виступивши на стороні Третього Рейху при його нападі на Польщу у вересні 1939 року. Згодом словацькі війська брали участь у війні проти Радянського Союзу.
У внутрішній політиці керівництво Словаччини також орієнтувалося Німеччину. Це, зокрема, виявилося у створенні де-факто монопартійної авторитарної політичної системи, а також у депортації євреїв, закон про яку був підписаний Тисо у травні 1942. При цьому Тисо був прихільником поміркованішої політики — на противагу радикальному крилу Словацької народної партії, очолюваного прем'єр-міністром країни Войтехом Тукою.
У серпні 1944 через активізацію в Словаччині прорадянських партизанів Тисо звернувся до Гітлера по військову допомогу, тобто фактично ініціював окупацію країни німецькими військами, введення яких спровокувало початок Словацького національного повстання.
Страта
З наближенням до Братислави Червоної армії (квітень 1945) Тисо залишив країну та втік до Баварії, де 6 червня 1945 був заарештований американцями та виданий Чехословаччині.
Засуджений до страти за звинуваченням у державній зраді. Повішений 18 квітня 1947 року.
Посилання
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йозеф Тисо |