Одеська наступальна операція

Дата:	26 березня — 14 квітня 1944
Місце:	Південна Україна
Результат:	перемога радянських військ; визволення Миколаєва та Одеси

Одеська операція
	Дніпровсько-Карпатська операція; Німецько-радянська війна
	; Радянські війська входять до визволеної Одеси, 1944
Дата:	26 березня — 14 квітня 1944
Місце:	Південна Україна
Результат:	перемога радянських військ; визволення Миколаєва та Одеси
Сторони
СРСР	Третій Рейх; Королівство Румунія
Командувачі
Малиновський Р. Я.; Конєв І. С.; Октябрьський П. С.; Плієв І. О.; Гаген М. О.; Шарохін М. М.; Шльомін І. Т.; Глаголев В. В.; Чуйков В. І.; Цвєтаєв В. Д.; Гречкін О. О.; Судець В. О.	Ф.Шернер; Е.фон Кляйст; К.-А. Голлідт; М. де Ангеліс; С. фон Ферстер; П.Думітреску
Військові формування
3-й Український фронт

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 9 лютого 2014, заснована на цій версії.

Одеська операція — фронтова наступальна операція військ 3-го Українського фронту (командувач генерал армії Малиновський Р. Я.) у взаємодії з Чорноморським флотом (командувач віце-адмірал, з 10 квітня адмірал Октябрьський П. С.) та у взаємодії з 2-м Українським фронтом (командувач — маршал Радянського Союзу Конєв І. С.) під загальним керівництвом представника Ставки Верховного головнокомандування маршала Радянського Союзу Василевського О. М., що проводилася в період з 26 березня по 14 квітня 1944 з метою розгрому 6-ої німецької і 3-ої румунської армій групи армій «А» (з 5 квітня «Південна Україна», командувач генерал-фельдмаршал Е.фон Кляйст, з 1 квітня генерал-полковник Ф.Шернер), виходу з рубежу річки Південний Буг та річку Дністер та звільнення Одеси. Одна із завершальних фронтових операцій стратегічного наступу в Правобережній Україні.

Перебіг операції

Завдання щодо визволення Одеси 3-му Українському фронту було визначено директивою Ставки Верховного головнокомандування від 11 березня. За планом командування 3-го Українського фронту операція мала розпочатися з 20 березня відразу після Березнегувато-Снігурівської наступальної операції 1944 та виходу радянських військ на рубіж р. Південний Буг. Однак через опір противника, важкі погодні умови, складності в забезпеченні й відсутність засобів переправи війська 3-го Українського фронту розпочали операцію 26 березня. Відповідно до стратегічної обстановки Ставка Верховного головнокомандування з 22 березня головні сили 2-го Українського фронту спрямувала на півдні для наступу з рубежу Клима—Первомайськ по правому і лівому берегах Дністра для того, щоб з виходом до узбережжя Чорного моря оточити німецькі 8-му армію, 6-ту армію та румунську 3-тю армію й у взаємодії із 3-м Українським фронтом знищити їх. Проте повністю виконати поставлені завдання не вдалося: війська 2-го Українського фронту в першій декаді квітня були зупинені противником та перейшли до оборони на рубежі Солька—Крістешть—Оргіїв—Дубоссари—Ташлик.

До початку Одеської наступальної операції війська 3-го Українського фронту (5-а ударна армія, 8-а гвардійська армія, 6-а армія, 28-а армія, 37-а армія, 46-а армія, 57-а армія, 23-й танковий корпус, 4-й гвардійський механізований корпус та 4-й гвардійський кавалерійський корпус (кінно-механізована група), 17-а повітряна армія) налічували 57 стрілецьких дивізій, 1 танковий, 1 механізований та 1 кавалерійський корпуси, близько 528 тис. осіб, 6,4 тис. гармат і мінометів, 415 танків і самохідних артилерійських установок, 540 літаків. Їм на 170-кілометровій ділянці фронту від Костянтинівки до Дніпровсько-Бузького лиману протистояли німецька 6-та армія і румунська 3-я армія — 21 дивізія та 8 дивізіонів штурмових гармат, близько 200 тис. осіб, 2 тис. гармат і мінометів, 160 танків і штурмових гармат, 620 літаків. Перевага радянських військ над противником становила в живій силі — у 2,6 рази, артилерії — 3,2, по танках — 2,6.

Головний удар завдавали війська правого крила 3-го Українського фронту в напрямку Вознесенськ—Березівка—Роздільна—Тирасполь, охоплюючи Одесу з півночі. Другий удар здійснювався в напрямку Миколаїв—Одеса. Розпочалась операція форсуванням р. Південний Буг силами військ правого крила фронту — 57-ї армії (генерал-лейтенант Гаген М. О.), 37-ї армії (генерал-лейтенант Шарохін М. М.), 46-ї армії (генерал-лейтенант Глаголев В. В.), 8-ї гвардійської армії (генерал-полковник Чуйков В. І.); на лівому крилі війська 6-ї армії (генерал-лейтенант Шльомін І. Т.), 5-ї ударної армії (генерал-лейтенант Цвєтаєв В. Д.), 28-ї армії (генерал-лейтенант Гречкін О. О.) вели бої за Миколаїв. 26 березня в порт Миколаєва був висаджений морський тактичний десант під командуванням старшого лейтенанта Ольшанського К.Ф., самовіддані дії якого сприяли звільненню портового міста 28 березня.

29 березня 1944 після того, як позначився успіх у смугах 37-ї та 57-ї армій, в дію були введені рухомі сили фронту — кінно-механізована група (генерал-лейтенант Плієв І. О.) та 23-й танковий корпус (генерал-майор Ахманов О. О.). У той же час наступ військ 2-го Українського фронту в напрямках Ясс і Кишинева створював загрозу оточення групи армій «А», що діяла в межиріччі Дністра і Південного Бугу, тому 28 березня розпочалося термінове відведення військ 6-ї німецької армії і 3-ї румунської армії з рубежів на р. Південний Буг до р. Дністер.

Розвиваючи наступ, війська 3-го Українського фронту 31 березня оволоділи м. Березівка, а 4 квітня — ст. Роздільна, 5 квітня зайняли Кучурган і Страсбург, вороже угруповання було розсічене на 2 частини. 30 березня на лівому крилі фронту війська 28-ої армії за допомогою висадженого морського десанту опанували Очаків і розвернули наступ на Одесу. Кінно-механізованій групі було поставлене завдання 9 квітня відрізати шляхи відступу противника на Овідіополь, а 8-ій, 6-ій і 5-ій ударній арміям — оточити й знищити противника в районі Одеси. Проте через затримку кінно-механізованої групи частині військ 72-го та 44-го армійських корпусів противника вдалося уникнути оточення і відійти за Дністер.

Підводні човни і торпедні катери Чорноморського флоту вели активні дії на ворожих комунікаціях, зриваючи евакуацію німецько-румунських військ.

Увечері 9 квітня радянські війська увірвалися в північні квартали Одеси і нічним штурмом при сприянні партизан до ранку 10 квітня звільнили Одесу. В подальшому війська 3-го Українського фронту 12 квітня звільнили Тирасполь, а 14 квітня вийшли до р. Дністер і опанували плацдарм на його західному березі на південь від Бендер, що зіграв важливу роль в подальшому наступі військ фронту.

За 17 днів Одеської наступальної операції війська 3-го Українського фронту за складних погодних умов подолали більш як 160 км, звільнили Миколаївську та Одеську області. Сили Чорномор. флоту отримали можливість базуватися в Одесі, Миколаєві, Очакові.

Водночас, становище гітлерівців на Кримському півострові, які втратили надійний зв'язок з базами в Болгарії та Румунії, а також морські комунікації з портом Констанца, погіршилося.

Див. також

Примітки

Література

Операции Советских Вооруженных сил в Великой Отечественной войне, 1941–1945, т. 3. М., 1958;
Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. М., 1961;
Сборник документов Верховного главнокомандования за период Великой Отечественной войны, вып. 4 (январь 1944 — август 1945 года). М., 1968;
История Второй мировой войны 1939–1945, т. 8. М., 1977;
Василевский А. М. Дело всей жизни. М., 1978;
Одесский Краснознаменный. Кишинев, 1985;
Безсмертя: Книга Пам'яті України 1941–1945. К., 2000;
Безродний Є. Ф. Одеська наступальна операція 1944 року. В кн.: Україна в полум'ї війни: 1941–1945. К., 2005. В. М. Грицюк, О. Є. Лисенко.