Коновалець Євген Михайлович

Євген Михайлович Коновалець
Євген Михайлович Коновалець
	Євген Михайлович Коновалець
1-й голова ОУН
	3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник	посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник	Андрій Мельник
голова УВО
	1920 — 3 лютого 1929
Попередник	посада запроваджена; він сам як Полковник Січових стрільців
Наступник	посада скасована; він сам як голова ОУН
Командир корпусу Січових Стрільців
	1917 — 1920
Попередник	посада запроваджена;
Наступник	посада скасована; він сам як голова УВО
Народився	14 червня 1891; Зашків
Помер	23 травня 1938 (46 років); Нідерланди, Роттердам
Похований	Цвинтар Кросвейк
Відомий як	політик, військовослужбовець
Громадянство	Австро-Угорщина,; УНР; Литва (від 1929)
Національність	українець
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Політична партія	УВО,ОУН
Батько	Михайло
Мати	Катерина (з дому Венґжиновська)
Рідня	Федак Степан — тесть
Звання	Полковник
Релігія	УГКЦ
Нагороди
	Роботи у Вікіджерелах
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

'Євге́н Мих́айлович Конова́лець

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коновалець (прізвище).

Життєпис

Народився у вчительській родині^[2].

У 1901–1909 навчався в Академічній гімназії у Львові.

З 1909 вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльності

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

У 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Із 1913 як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали Іван Боберський (відомий західноукраїнський педагог та пропагандист спорту), акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).

Після Лютневої революції 1917 в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно в кінці липня 1917 приїжджає до Києва. Його поява в Києві характеризується вступом до Комітету допомоги українцям виселенцям (Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни) і популяризацією в середовищі Центральної Ради та УГВК ідеї створення окремої західноукраїнської військової одиниці. Діяльність у Києві Є. Коновалець проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем Є. Коновалець в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету згадується 28 грудня 1917 р.^[3]

Розбудова української армії

Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918

Файл:Petlura konovalets.jpg

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки.

В січні 1918 Коновальця після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є.Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918–1919 Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

Після поразки визвольних змагань

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині, (дане військове формування визнавало владу Євгена Петрушевича) і українських полонених з таборів у Італії військове формування (ця ідея було малоздісненна, тому що більшість галичан хотіли повернутись додому) та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине ціле утворилась лише восени 1921 року. До того часу діяли розрізнені групи в Галичині (колишні старшини УГА та інші військовики) та Коновалець, що був тоді за кордоном.

20 липня 1921 Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, розуміючи його безперспективність.

Еміграція

Файл:Konovalets'.jpg

Литовський паспорт Євгена Коновальця

Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця

Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922 року Коновалець мусив жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на першому Конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель

Докладніше: Вбивство Євгена Коновальця

Похорон Євгена Коновальця

23 травня 1938 Коновалець загинув у Роттердамі (Нідерланди) в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й «представляв», за придуманою НКВД легендою Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

Про це інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937 Судоплатова прийняв особисто Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. Через тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесений смертний вирок.

23 травня 1938 Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками НКВС під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.

Вшанування пам'яті

На честь Дня народження Євгена Коновальця на його малій Батьківщині у селі Зашків Жовківського району Львівської області проводиться національно-патріотичний фестиваль «Зашків — земля героїв»^[4]. Також у Зашкові є памятник Євгену Коновальцю, а з будинку, де він мешкав зроблено музей.
В ряді міст України є вулиця Коновальця. Зокрема у Києві, Білій Церкві, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Луцьку та Рівному.
14 жовтня 1997 року був відкритий Пам'ятник Євгену Коновальцю в Моршині.
10 січня 2010 року був відкритий Пам'ятник Євгену Коновальцю в селі Старі Кути на Прикарпатті.
21 жовтня 2012 року в Івано-Франківську був урочисто відкритий Пам'ятник Євгену Коновальцю.
6 грудня 2012 року у місті Каунас (Литва) на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), у якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку^[5].
19 жовтня 2014 року в місті Калуші відбулося урочисте відкриття та освячення пам'ятної дошки Євгену Коновальцю.
В селі Воля-Задеревацька на одній з білокам'яних стел на алеї борців за незалежність України знаходиться бронзовий барельєф Євгена Коновальця.
Меморіальна бронзова дошка з його барельєфом прикрашає стіну одного з будинків у Львові.
В Івано-Франківську меморіальна дошка з барельєфом Коновальця висить на стіні одного з будинків на вулиці, названій на його честь.
В Києві середня школа №263 названа на його честь.
На честь нього названо 53 курінь УПЮ імені Євгена Коновальця.
В Українській Повстанській Армії був Загін імені Коновальця.
В ході Євромайдану на честь Євгена Коновальця була названа Перша Київська сотня імені Євгена Коновальця Самооборони Майдану.

Примітки

↑ Марта Гавришко (29 червня 2011). Герой не тільки України: Євген Коновалець і Литва. Історична правда. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 22 липня 2011.
↑ Життєпис на сторінці Українського народного фронту
↑ ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72)
↑ Сторінка фестивалю
↑ У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН

Література

Ковальчук М. На чолі січових стрільців: військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917–1921 рр. — К., 2010. — 288 с.
Коновалець Є. Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… — К.: Видавництво «Темпора». — 272 с.
Сватко Я. Євген Коновалець — творець ОУН. — Л., 2006. — 64 с.
Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
Дерев'яний Ігор.. Сила волі. Євген Коновалець. — Львів: Центр досліджень визвольного руху; Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»; Часопис, 2013.