Шривіджая

Шрівіджа́йська імпе́рія (Śrivijaya) — морське торгове королівство, яке процвітало між VII та XII ст. на Малайському архіпелазі. Королівство, яке бере початок у Палембангу на Суматрі, хутко поширило свій вплив і почало контролювати Малаккську протоку. Вплив Шрівіджайського королівства базувався на контролі міжнародної морської торгівлі не лише на архіпелазі, але також і з Китаєм та Індією.

Шрівіджая також була головним релігійним центром у регіоні, дотримуючись буддизму, і пунктом зупинки китайських паломників на їхньому шляху в Індію. Королі Шрівіджаї навіть заснували кілька монастирів у Негапатамі (Індія).

Шрівіджая продовжувала зростати: до 1000 року імперія контролювала більшу частину Яви, але незабаром острів завоювало Кола, морське та торгове королівство, що вважало Шрівіджаю перепоною морським торговим маршрутам між південними та східними частинами королівства. Близько 1025 року Чола захопила Палембанг, полонивши короля та вивізши зі столиці всі скарби. Після цього загарбники почали нападати на інші частини імперії. До кінця ХІ ст. імперія розділилася на дрібні королівства, і панівну роль на Суматрі взяло королівство Малаю (столиця Джамбі), васал Яви. Яванське королівство Марагіт хутко зайняло панівну роль на індонезійській сцені.