Мистецтвознавство

Мистецтвозна́вство — гуманітарні науки, що вивчають закономірності функціонування мистецтва, поєднують у собі історію і теорію мистецтва, а також художню критику.

Голоні складові мистецтвознавства

Теорія мистецтва тісно пов'язана з естетикою, вивчає закономірності розвитку мистецтва, зв'язки між змістом і формою в мистецтві.

Історія мистецтва дає опис, аналіз і тлумачення творів, розкриває поступальний розвиток мистецтва.

Художня критика (тобто аналіз і систематика) здійснює теоретичний та історичний аналіз художніх творів і явищ, оцінює їх в історичному контексті .

Розумники папи римського і завдання Джорджо Вазарі

Перші спроби усвідомити перебіг художніх подій і їх якісни зміни відбулися у добу відродження в Італії. Мода на античність, що охопила італійських гуманістів і згодом широкі верства населення перейшла у реальні спроби відродити призабуті художні методи, відродити старовитті техніки і навіть почати жити відповідно античних настанов. Пройшли навітьспроби реально поєднати католицизм і античний спадок у його давньоримському варіанті.

В художній практиці митці Італії почали з копіяювання давньоримських зразків ( Пізанелло в медальєрному мистецтві, Браманте і Мантелья в живопису), потім зрівнялись з античними митцями, на зламі 15-16 століть — перевищили їх методи і художній рівень. Відтоді термінологічне значення слова « відродження » практично втратило свій зміст, бо суто відродження вже відбулось, а процес якісних змін — пішов далі.

Титульний лист першого видання "Життєписів"

Найбільшою заслугою Вазарі вважається його монументальна праця « Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів » («Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti»), який був закінчений в 1550 році. Другим доповненим виданням з додатком портретів знаменитих художників книга вийшла в 1568 році.

Не Джорджо Вазарі належить й ініціатива створення «Життєписів», що так його уславили. Ініціатива (ідея) створення належала єпископу Паоло Джовіо (1483—1552), виказана під час званого обіду в присутності папи римського Павла ІІІ. За іронію історії доручення створити мистетвознавчий твір отримав непоганий художник-декоратор із замалими літературними здібностями.

До свого монументального твору про сучасних йому діячів мистецтва, яке Вазарі порадили написати, він віднісся досить сумлінно. Коли частина рукопису була готова, він передав її Аннібале Каро, який допоміг йому своїми зауваженнями і порадив довести роботу до кінця. Пізніше чернець Маттео Фаетані, що володів літературною освітою, за дорученням Вазарі зробив істотні поправки в ній. Тому книга була закінчена тільки в 1550 р. Але і тоді Вазарі не був задоволений нею і продовжував збирати додаткові відомості з життя і творчості художників-сучасників. Тільки через 18 років після першого видання, його твір прийняв остаточний вигляд, в якому варіанті і дійшов до сучасності. Це друге видання прикрашене портретами художників, часто вигаданими.

Без цінних відомостей, що містяться в «Життєписах» у історії італійського мистецтва була б суттєва прогалина. Вазарі в своїй книзі детально оповідає про власну творчість і не соромиться віддавати належне своєму таланту живописця і архітектора. Пізніші видання, забезпечені коментарями різних авторів, неодноразово виходили за наступні десятиліття. У 1878 р. твір Вазарі вийшов у Флоренції під редакцією Міланезі, пізніше перекладений французькою і німецькою мовами.

Науковий початок у 19 ст.

Мистецтвознавство як наукова дисципліна виникло в другій половині 19 ст. Саме тоді його відокремили від історичної науки при збереженні зв'язків з історією і її методиками. У західноєвропейських університетах засновують кафедри мистецтвознавства та історії мистецтв^[1] . Друга половина 19 ст. в західноєвропейських країнах і у Сполучених Штатах збіглась із піднесенням економіки і промислового виробництва, з піднесенням друкарської справи в межах буржуазних потреб. На хвилі піднесення друкарської справи виникла низка нових наукових журналів, серед них і спеціалізованих суто на мистецтвознавстві ^[2] .

Йоган Вінкельман та інші науковці попередники

Черговий впливовий мистецтознавчий твір був створений Йоганом Вінкельманом (1717-1768)^[3] . Він мав назву «Історія стародавнього мистецтва», але у 18 ст. і на початку 21-го в назві вбачають різні змісти.

У Вінкельмана — була лише спроба систематизувати давньоримське мистецтво. На той час ще не було достатньо знань ні про давньогрецьке мистецтво і мистецтво доби архаїки, ні про мистецтво етрусків, стародавніх єгиптян, франків, бритів, німецьких і слов'янських племен. Відповідно і назва його книги мала б мати іншу назву, щось на кшталт «Історія мистецтва Стародавнього Рима».

Продовжувачами справи Вінкельмана стала бригада французьких науковців і офіцерів у складі армій Наполеона, що вдерлися у Арабський Єгипет. Військові підсумки наполеонівської авантюри у Єгипті — сумнівні, чого неможливо говорити про підсумки наукові. На новий щабель були підняті дослідженя і знання про Стародавній Єгипет, а серед непересічних досягнень — розшифрування науковцем Шампольйоном египетських ієрогліфів і здатність читата писемні джерела зниклої держави ^[4].

В мистецтвознавчу полеміку втутились пристрасні представники романтизма, ідейної течії, що протистояла емоційній холодності і застиглій нормативності класицизма. Теоретики класицизма виходили з доктрини, що ідеал вже був досягнутий у мистецтві Стародавньої Греції і Стародавнього Рима. Завдання — лише наслідувати форми, вироблені греками та римлянами, всі ці колони, портики, фронтони, ясні і спрощені плани та прямі кути. Теоретики романтизма оголосили вартими уваги і наукового дослідження усі мистецькі здобутки всіх попередніх епох, а не тільки канонізованих греків, римлян та майстрів італійського відродження. В історію митецтва і мистецтвознавство повернули раннє середньовіччя, добу романики і готики, місцеві варіанти бароко і рококо .

Згодом прийшов новий етап досліджень мистецтва мусульманських країн, Китая, Японії, доколумбових цивілізацій. Найціннішими у цьому процесі були практичні спроби західноєвропейців не тільки вивчення історії мистецтва неєвропейських народів, скільки спроби рятування і вивезення творів мистецтва у європейський культурний простір з небезпечних регіонів військових конфліктів, безглуздого нищення релігійними фанатиками тощо. Останні руйнівні процеси тривають донині...