Зелінський Ігор Петрович
| Зелінський Ігор Петрович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 16 липня 1933 Первомайськ |
| Помер | 24 жовтня 2002 (69 років) Одеса |
| Поховання | Другий християнський цвинтар |
| Країна |  УРСР →  Україна |
| Діяльність | педагог |
| Alma mater | Одеський національний університет |
| Заклад | Одеський національний університет |
| Посада | Ректор Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (з червня 1987 до травня 1995) |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор геолого-мінералогічних наук |
| Нагороди |   |
І́гор Петро́вич Зелі́нський (* 16 липня 1933, м. Первомайськ, Миколаївської області — † 24 жовтня 2002, м. Одеса) — український вчений, доктор геолого-мінералогічних наук, член низки вітчизняних та зарубіжних академій, Лауреат Державної премії України 1996 р., в 1987—1995 роках — ректор Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), заслужений діяч науки і техніки України.[1][2]
Біографія
І. П. Зелінський народився 16 липня 1933 р. у місті Первомайську Миколаївської області, в сім'ї військовослужбовця.
Його батько П. П. Зелінський загинув, обороняючи Севастополь в 1942 р. Шкільні роки І. П. Зелінського проходили по черзі то в Москві, то в Миколаєві, де він переходив із класу в клас з похвальними грамотами. Мрія стати геологом народилась у 6-7 класі, коли улюбленою дисципліною була географія. Закінчивши школу в Миколаєві у 1952 р. із золотою медаллю він в цьому ж році став студентом першого курсу геолого-географічного факультету ОДУ імені І. І. Мечникова.
Його дипломна робота була присвячена прогнозу перетворення зсувних схилів Каховського водосховища, відзначаючи нетривіальний науковий підхід до оцінки стійкості зсувних схилів та відкосів.
У 1957 р. з відзнакою закінчує ОДУ і з серпня того ж року почав виробничу діяльність, яка тривала до січня 1969 р. — часу вступу до стаціонарної аспірантури Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова.
За цей час (1957—1969 рр.) він пройшов шлях від дільничого геолога до начальника управління. У травні 1970 р. він захистив у Московському університеті кандидатську дисертацію на тему «Инженерно-геологический анализ эффективности противооползневых сооружений г. Одессы», де широко були застосовані методи моделювання зсувів та метод оцінки стійкості зсувних схилів, який принципово відрізнявся від усіх відомих та спирався на сучасні досягнення теорії поля.
Починаючи з серпня 1970 р., під час епідемії холери в Одесі, працював волонтером у холерному шпиталі. З вересня 1970 р. почав працювати у Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова, де пройшов шлях від старшого викладача до професора, завідувача кафедри інженерної геології та гідрогеології. З 1972 р. керував аспірантурою та докторантурою, очолював Спецраду із захисту кандидатських та докторських дисертацій.
Докторську дисертацію захистив у жовтні 1980 р. в МДУ по темі «Теория и методика моделирования оползней». Як адміністратор, поєднував цю роботу з науковою та викладацькою діяльністю, пройшов усі вузівські сходинки від декана геолого-географічного факультету (1970—1979 рр.), проректора з навчальної (1979—1980 рр.) та наукової (1980—1985 рр.) роботи до ректора. Понад 40 років свого життя присвятив Одеському державному університету імені І. І. Мечникова.
На посаду ректора ОДУ імені І. І. Мечникова був обраний у червні 1987 р., і в травні 1995 року він залишив посаду ректора за станом здоров'я. На роки його ректорства припадають: в 1990 р. відкриття фізико-математичного Рішельєвського ліцею при ОДУ імені І. І. Мечникова; в 1991 р. злиття з університетом Інституту соціальних наук; в 1992—1993 рр. — створення у структурі ОДУ імені І. І. Мечникова на базі факультетів Юридичного інституту та Інституту математики, економіки і механіки (МЕМ) — вперше в Україні; в 1993 р. на базі Міністерства освіти України та Академії інженерних наук України в університеті був організований Інститут фізики горіння.1990 р. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова став учасником Європейської та Євразійської асоціації та пройшов міжнародну атестацію.
У 1994 р. І. П. Зелинський був обраний академіком та віце-президентом Міжнародної Академії наук Євразії, був дійсним членом Академії інженерних наук, Екологічної академії наук, Академії наук вищої школи України.
До 1997 р. працював завідуючим кафедрою інженерної геології та гідрогеології, з 1997 р. — професором цієї ж кафедри, продовжував читати лекції студентам. З 1997 р. він очолив наукову секцію Одеського будинку вчених.
Автор близько 150 наукових праць, серед яких 5 підручників та навчальних посібників, 7 монографій і більш ніж 130 статей.
У 1988 р. І. П. Зелінского було обрано народним депутатом СРСР та членом Президії Верховної Ради СРСР.
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 1996 р. за працю «Закономірності деформації верхньої частини тектоносфери Землі, що встановлені теоретичними і експериментальними методами» — у колективі авторів, зокрема, з Є. А. Черкезом, О. А. Ханонкіним, К. Ф. Тяпкіним та В. М. Гонтаренком.
Помер в ніч на 24 жовтня 2002 р. Похований на Другому християнському цвинтарі, де йому поставлено пам'ятник.
Наукова діяльність
Основні напрямки наукової роботи вченого стосуються геодинаміки:
- Вивчення геологічних процесів
- Зсувознавство та вивчення зсувів
- Проектування та будівництво протизсувних споруджень та вивчення їх ефективності
- Вплив геологічної різнорідності на структуру полів напруги
- Розробка методів оцінки стійкості схилів та відкосів
- Розробка теоретичних основ та практики моделювання геодинамічних процесів (метод електрогеодинамічних аналогій ЕГА)
- Вивчення та математичний опис геодинамічного потенційного поля Землі для задач інженерної геодинаміки
- Розробка основ математичної геології
На базі розробленої ним теорії геодинамічного поля зроблено прогноз стійкості зсувних схилів Одеси, припортового заводу в Григорівці, в Ульяновську, Саратові, Вольську на Волзі, у Варні.
Був консультантом з будівництва:
- Протизсувних споруд від Ланжерону до Аркадії,
- Пішохідної дороги «траса „Здоров'я“»,
- Палацу спорту,
- Підвісної канатної дороги в Отраді,
- Мосту через Воєнний спуск,
- Ставків в дендропарку Перемоги.
Розробляв план укріплення одеських катакомб.
Створив одеську школу гідрогеології. Як педагог, підготував 15 кандидатів і 3 докторів наук. Читав курси «Динаміка підземних вод», «Механіка ґрунтів», «Інженерно-геологічні прогнози та моделювання».
Спеціаліст з інженерної геодинаміки. За його розрахунками побудовано тисячі кілометрів доріг, проекти втілювалися й на Чукотці, й в Каїрі.
Наукові праці
- Инженерно-геологические прогнозы и моделирование. — К. : Вища шк., 1987. — 208 с.
- Математические методы в задачах инженерной геологии. — Одесса: Весть, 1993. — 234 с.
- Оползни северо-западного побережья Черного моря, их изучение и прогноз. — К. : Наук. думка, 1993. — 226 с.
- Геомеханика. — Одесса: Астропринт, 1998. — 255 с.
Джерела та література
- Игорь Петрович Зелинский: библиогр. указ. / сост., авт. вступ. ст.: М. А. Подрезова ; ред.: С. М. Кириченко ; ОГУ им. И. И. Мечникова, Научная б-ка . — Одесса, 1997. — 49 с. — (Сер.: «Биобиблиография ученых университета» ; Вып.: Геологи). (рос.)
- Видные ученые Одессы. — 1997. — Вып. 7. — С. 23-26. (рос.)
- ↑ Професори Одеського (Новоросiйського) унiверситету : бiограф. словник в 4 т. Т. 1: Ректори / Коллект. автор ; вiдп. ред.: Сминтина, В. А.; заст. вiдп. ред.: Подрезова, М. О. ; авт. вступ. ст.: Хмарський, В. М. ; упоряд. та бiблiогр. ред.: Пружина, В. П. ; упоряд. та бiблiогр. ред.: Самодурова, В. В. ; кол.авт. ОНУ iм. I. I. Мечникова, Наукова б-ка. - Одеса : Астропринт, 2005. - 128 с.
- ↑ Випускники Одеського (Новоросійського) університету : енцикл. словник / відп. ред.: В. А. Сминтина ; заст. відп. ред.: М. О. Подрезова ; упоряд. та бібліогр. ред.: М. О. Подрезова [та ін.] ; ОНУ ім. І. І. Мечникова, Наукова б-ка. – Одеса : Астропринт, 2005 (PDF).