Проголошення незалежності Фінляндії

Проголошення незалежності Фінляндії (фін. Suomen itsenäistyminen, швед. Finlands självständighet) — затверджена фінским парламентом (Эдускунта) 6 грудня 1917 року звернення сенату Фінляндії «До народу Фінляндії» (фін. "Suomen kansalle" — на фото) от 4 грудня 1917 року , в якому були продекларовані наміри по зміні державного устрою Фінляндії (на той момент Великого князівства Фінляндського) і оголошено про демонстрації парламенту проекту нової конституції («головним принципом» якої «є те ,що Фінляндія буде сувереною республікою»), а також склала звернення «до керівництв іноземних держав» (зокрема, до Установчих зборів Росії) з проханям про визнання політичної незалежності і суверенітету («повної незалежності і свободи») «народу Фінляндії».

Декларация независимости Финляндии

Пізніше дане звернення було названо «Декларацією незалежності Фінляндії».

Цей день, 6 грудня, є національним святом — Днем незалежності Фінляндії.

Історія

Лютнева революція 1917 року у Російської імперії з новою силою розпалила в Великому князівстві Фінляндському вогонь надії на незалежність, через те, що після відречення від престолу 2 (15) березня 1917 імператора Миколи II, який носив також титул Вкликий князь Фінляндський, на користь свого брата Михайла Олександровича і непринятия останім престолу. Претиндентів як на російський, так і на фінляндський престол не було.

Крім того, в березні, у Петрограді було сформовано Тимчасовий уряд Росії князя Львовим Георгієм Івановичем яке 7 (20) березня 1917 видало спеціальний маніфест про Фінляндію, як раніше це робив російський імператор. Маніфестом оголошувалось відновлення в повному обсязі діії, конституції Фінляндії (Закон роо форму правління Швеції 1772 року і Закон о союзе и защите 1789 г.), обмежений до цього цілим рядом маніфестів і постанов Російської імперії. Цим актом Тимчасове правління Росії «урочисто підтверджуавало» «Фінляндському народу, на основі його конституції, зберігання його внутрішньої самостійності, прав його націольної культури і мов». У Фінляндії з повагою віднеслись до маніфесту, як і раніше до царських указів.

13 (26) березня 1917 на зміну русифікованому сенату Боровітінова був створений новий — фінський коаліційний сенат Токоя. В нього ввійшли представники Соціал-демократичної партії Фінляндії і блоку буржуазних партій (Фінська партія, Младофінська партія, Земельний союз (селянський союз, аграрна ліга), Шведська народна партія). По відношенню до Росії сенатори ділились на два напрямки — угодники і конституціоналісти. Замісником головуючого став соціал-демократ, голова профсоюза Оскарі Токой. Представником фінського сенату далі залишався російський генерал-губернатор Фінляндії. Тимчасове правителтство 31 березня призначило на цю посаду Михайла Стаховича.

Тимчасове правління Росії затвердило сенат Токоя, який почав діяльність, як лояльний представник російського Тимчасового правління. Легітимність сенату Фінляндії походила від легітимності російського Тимчасового правління. Участь соціалістів у сенаті Фінляндії була необхідна для запобігання можливих виступів робітників, хоча і ускладнювало відносини з Тимчасовим правлінням Росії, де більшість була представниками Конституційно-демократичної партії — кадетів. Але, політика партій, які війшли у фінський сенат, співпала з політикою національної самостійності і парламентаризму. Революція в Фінляндії протікала в основному в стінах сенату,і носида конституційний характер.

Сенат Токоя вніс у Тимчасове правління Росії законопроект «Про передачу рішення деяких справ сенату і генерал-губернатору». Розширення автономії передбачалрсь шляхом разділу влади Великого князя Фінляндського: сенату Финляндії — рішення фінляндських справ, крім загальноросійких, і тих які торкалисч російських громадян і зборів; інші, включаючи зібрання і розпуск парламенту — Тимчасовому правлінню Росії. Законопроект був аналогом Акта від 7(20) березня і юридично був недоторканим, але російське Тимчасове правління першого складу його відхилидо. Реакцією на це стало посилення фінляндського сепаратизму.

В квітні в Петрограді відбувся перший урядовий кризис, в чнрвні відбувся другий, в липні — третій. 8 (21) липня 1917 Георгія Львова на посту міністра-керівника змінив А. Ф. Керенський, який також зберіг крісло воєного і морського міністра. У розпал липневого кризису парламент Финляндії проголосив незалежність Великого князівства Фінляндського від Росії (офіційно — Російської імперії) у внутрішніх справах і обмежив компетенцію Тимчасового правління Росії питаннями воєної і зовнішньої політики. 5 (18) липня, коли не був зрозумілий наслідок повстання більшовиків у Петрограді, парламент Фінляндії схвалив соціал-демократиний проект про передачу собі верховної влади. Але цей закон про відновлення автономних прав Фінляндії був відхилений Тимчасовим 3оідои повставлінням Росії, парламент Фінляндії був розпущений, а будівлі зайняли російскі війська.

1 (14) вересня 1917 года Тимчасовий правительство России приняло постановлениеуряд к відповідності з ч на территории бывшей Российской империи была провозглашена буржуазно-демократическая Российская республика и был окончательно ликвидирован монархический способ правления в России (до созыва Учредительного собрания). Основным законом Финляндии, определяющим верховную власть, оставался закон от 1772 года, наоборот, утверждавший абсолютизм. Этот же закон в § 38 предусматривал в случае отсутствия претендента на трон избрание новой высшей власти («новой династии») палатой представителей, что впоследствии и было использовано.

Проте, не дивлячись на це, Тимчасове правління в Росії продовжувало розглядати Фінляндії, як частину Росії і 4 (17) вересня 1917 і їм був назначений новий генерал-губернатор Фінляндії — Миколою Віссаріоновичем Некрасовим. А 8 вересня був сформирований останій фінський сенат, який мав над собою російсткий контроль — Сенат Сєтяля.

Проголошення незалежності

28 листопада 1917 парламент Фінляндії взяв на себя найвищу владу в країні і сформував новий склад правління — сенату Финляндії під керівництвом Евінда Свінгвуда (див. сенат Свінгвуда), який уповноважив свого представника в палату представників (Эдускунта — парламент Фінляндії , або сейм, як іменували його в Російській імперії) проект нової конституції Фінляндії.

Передаючи 4 грудня 1917 проект новох конституції на розгляд парламенту Фінляндії, спікер Сенату [[]] огласив заяу сенату «К народу Финляндии», в якому було заявлено про наміри змінити державний устрій Фінляндії (про приняття республіканського способу правлення), після оприлюднення в парламент проекту нової конституціх Финляндіх, там також було звернення «до урядів іноземних держав» (в частности к Учредительному собранию России) с просьбой о признании политической независимости и суверенитета народа Финляндии (которое позднее было названо «Декларацией независимости Финляндии»). Одночасно сенат подав у парламент «ряд інших законопроектів, які були покликані полегшити здійснення найбільш нагальних заходів по рефомованню держави до того, як нова конституція вступить у дію».

6 грудня 1917 вказану заяву (декларацію) схвалив парламент Фінляндії голосуванням 100 проти 88. Цей день став національним святом Фінляндії Днем Незалежності .

Міжнародна реакція

18 (31) грудня 1917 державна незалежність Фінлянської Республіки. Першою хто визнав була Рада Народних Комісарів (урядом) Російської Радянської Республіки, яку очолював Ленін Володимир Ілліч (см. на фото ниже текст постановления Совета Народных Комиссаров).

22 грудня 1917 (4 січня 1918) відбулася офіційна ратифікація постанови Ради Народних Комісарів Всеросійским Центральним Виконавчим Комітетом Рад робітничих і солдатських депутатів (найвищим законадавчим, розпорядним і котролючии органом державної влади Російської Радянської Республіки).

Протягом першої неділі 1918 року незалежну Фінляндію визнали вісім країн: 4 січня — Росія, Франція і Швеція, 5 січня — Греція, 6 січня — Німеччина, 10 січня — Норвегія і Данія, 11 січня — Швейцарія. Інформация про це  приходила в Гельсінки з затримкою, наприклад, пор рішення Франції стало відомо 6 січня.

Союзницькі обов'язки деяких країн-членів Антанти і світова війна затримали визнання незалежності. Великобританія і США вирішили слідкувати за розвитком відносин між Фінляндією і їх ворогом, — Німеччиною, — а також, за станом в Россії. Спачатку очікувалось рішення російського установчих зборів, але визнання від Великої Британії і США прийшло тільки після перших повноціних виборів в Эдускунту в 1919 році.

Визнання незалежності по країнам

Помтанова Рад народних коміссарів про внесення у Центральний Виконавчий комітет пропозиція про визнання незалежності Фінляндії

Посилання

• К народу Финляндии. (Декларация независимости Финляндии)(фін.)
• К народу Финляндии. (Декларация независимости Финляндии)(швед.)
• Suomen itsenäisyysjulistus (Декларация независимости Финляндии)(фін.)
• Постановление о провозглашении России республикой