Крим
Крим, Кри́мський піво́стрів, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).
| Крим Таврія (Таврика, Таврида) | |
|---|---|
 Вигляд Криму з супутника | |
| 45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д.Координати: 45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д. | |
| Довколишні води | Чорне море Азовське море |
| Площа | 26 850 км² |
| Найвища точка | 1545 м, гора Роман-Кош |
| Країна |  Україна |
| Регіон | • Автономна Республіка Крим • Севастополь • Херсонська область (частина) |
| Населення | (2015) 2 000 000 |
  Крим | |
 | |
з 20 лютого 2014 року півострів тимчасово окупований Російською Федерацією[1] | |
 Крим у Вікісховищі | |
З кінця лютого[1] 2014 року АР Крим та Севастополь захоплені Російською Федерацією та мають міжнародно-правовий[2] статус «територія України, тимчасово окупована Росією». У 2014—2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.
Історія
На Кримському півострові відомі стоянки людини кам'яної доби. Крим був заселений людиною з часів раннього і середнього палеоліту (стоянки Кіїк-Коба — нижній шар, Вовчий грот, Старосіллівська стоянка, Чокурча, Шайтан-Коба). До пізнього палеоліту належать Сюренські стоянки, до епохи мезоліту — стоянки Фатьма-Коба, Мурзак-Коба.
Першими «літописними» народами Криму стали кіммерійці і таври (від яких і антична назва півострова — Таврія, або Таврида), які мешкали відповідно у степовій і гірській частині півострова наприкінці ІІ — першій половині І тис. до н. е.
У VII ст. до н. е. кіммерійців з Північного Причорномор'я вигнали скіфи, а з ІІІ ст. до н. е. центр скіфської держави перемістився з Нижнього Дніпра до Центрального Криму, у Сімферополі розташоване стародавнє городище, відоме як Неаполь Скіфський — столиця Скіфського царства у Таврії. Також з VII ст. до н. е. на берегах Чорного моря почали з'являтися давньогрецькі колонії, найбільш відомими з яких у Криму є Херсонес Таврійський і Пантікапей, який з V ст. до н. е. об'єднав навколо себе інші грецькі поліси на берегах Керченської протоки у Боспорське царство. З кінця ІІ ст. до н. е. у політичне життя Криму почав втручатися цар Понту Мітрідат VI, що завершилося підкоренням Боспору, але слідом за понтійцями прийшли римські війська — найбільш відомі залишки римської фортеці Харакс біля сучасного Ластівчиного гнізда.
Але невдовзі римські легіони під тиском варварів почали залишати прикордонні землі, а Кримом у ІІІ ст. оволоділи племена черняхівської культури на чолі з германцями-готами, які вигнали з кримських степів сарматські племена. У ці часи майже всі приморські античні міста зазнали значних руйнувань. Вже наступного століття територія сучасної України опинилась під владою гунів і розбиті ними готи вимушені були втікати на Дунай і просити захисту там у своїх колишніх ворогів римлян. Ці і викликані ними переміщення різних племен на захід в подальшому отримали назву Великого переселення народів.
Після занепаду Римської імперії Херсонес з округою і Пантікапей успадкувала Візантійська імперія. Після розпаду держави гунів через кримські степи пройшли орди аварів, тюрків (які у 581 р. обложили Херсонес), після чого Крим на деякий час став західною окраїною Тюркського (Західнотюркського) каганату, а після його розпаду — володінням кочової Булгарської держави. У VII ст. булгар у Криму підкорили хозари. З Х ст. інтерес до Причорномор'я стали проявляти київські князі, які здійснювали на прибережні міста свої грабіжницькі військові походи, а князь Володимир Святославич саме у Херсонесі був похрещений, після чого повернувся до Києва і охрестив киян у 988 р. Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутороканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму в ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).
У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торговельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро з центром у фортеці Мангуп. 1441 р. за підтримки Великого князівства Литовського прихильника незалежності від Орди Хаджі І Герая було обрано кримським ханом, утворилось незалежне Кримське ханство
1475 р. на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро, здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії. Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримсько-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. У подальшому кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясира) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 р. 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву, цар Іван ІV «Грізний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (відмінену лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи запорозьких козаків на Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.
В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України у ХVІІ ст. увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.
Крим у складі Російської імперії
Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирний договором, згідно якого Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. 1778 р. з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільше греків і вірмен.
В 1783 Кримське ханство анексоване згідно маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 000 осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «росифікувати» півострів, але і на 1897 (перший всеросійський перепис населення) росіяни тут не становили більшості (а лише 33 %), а більшість все одно становили кримські татари (36 %). Українці становили 12 % населення Криму, німці — 6 %, євреї — 4 %, а греки — 3 %.
З розпадом Російської імперії в 1917 на території півострова виникла Кримська Народна Республіка, яка, однак, вже у січні 1918 зазнала більшовицької навали. У квітні 1918 Крим був зайнятий військами армії УНР, проте внаслідок ультиматуму з боку Німеччини опинився під владою німецького командування. З відходом німецьких військ, в 1919 Крим знову опиняється під владою більшовиків, в 1920 — під владою Армії Денікіна, а з 1921 (після вигнання залишків білогвардійців-врангелівців) — остаточно під владою більшовиків.
Таким чином, під владою Російської імперії Крим перебував 134 роки.
Крим у складі РРФСР
18 жовтня 1921 утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі РРФСР.
У 1941–1944 німецькі війська в ході Другої світової війни майже на 3 роки окупували півострів. Адольф Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху, як колишні землі германців-готів.
З відвоюванням Криму в 1944 радянська влада депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків тощо), після чого в 1945 скасовує статус автономної республіки. Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область, з якої в 1948 виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування.
Таким чином, у складі РРФСР Крим перебував менше 30 років.
Крим у складі України
До України (тоді — УРСР) Кримську область було передано у 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року. Передача Кримської області і Севастополя до складу УРСР була викликана гострою господарською потребою, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідністю інтенсифікації повоєнної відбудови тощо.
Незважаючи на передачу до складу УРСР, у Криму, як і в УРСР в цілому, продовжувалась політика русифікації.
22 березня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за результатами якого Криму було повернено статус автономної республіки[3], тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошення Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте мешканці кримського півострову брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19 % громадян, в Севастополі — 57,07 %.
5 травня 1992 році Кримська влада здійснила першу спробу відділення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму[4]. 13 травня 1992 року цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України[5], і 21 травня цей акт було скасовано і Верховною радою Криму[6].
| У Вікіджерелах є |
Наступна спроба відділення від України була здійснена у 1994 році за часів Президента Юрія Мєшкова (1994—1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями»[7]. Ця постанова була скасована Верховною радою України 18 травня 1995 року[8].
5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів.
У березні 1995 року було скасовано посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».
30 — 31 травня 1997: Б. Єльцин і Л. Кравчук у Києві підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант по боргам і власності СРСР за кордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: у України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.
Сепаратистські настрої в Криму спостерігалися і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені[9][10]. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху[11].
21 квітня 2010 президенти Росії Дмитро Медведєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042—2047 років. 27 квітня 2010 Державна Дума РФ і Верховна Рада України ратифікували угоду. Харківські угоди були розірвані в односторонньому порядку Росією 31 березня 2014 р. після захоплення нею АР Крим і Севастополя.
Сепаратистські настрої, зрежисовані з Росії, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова[12]
Загалом у складі УРСР та її правонаступниці України Крим станом на 2014 рік знаходиться вже 60 років. За оцінками першого Президента України Л. Кравчука лише за роки незалежності з 1991 р. Україна вклала в Крим близько 100 млрд дол. США[13]
Крим під російською окупацією
16 березня 2014 р. — в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента В. В. Путіна було включено до складу Російської Федерації. Ані «референдум», ані «приєднання» Криму до Росії в світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від Росії, наприклад, Науру). 15 вересня 2015 року Верховна Рада України на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року.[1] За будь-яких розкладів, включаючи ймовірне звільнення території від окупантів, за діючої станом на 2017-й рік української влади кримським татарам планувалося надання ширшої автономії замість українізації краю[14].
Окрім гуманітарних проблем наслідком окупації стали проблеми нестачі води.
Географія
Глибоко вдається в Чорне море, зі сходу омивається Азовським морем. Розміри із заходу на схід (між мисами Кара-Мрун та Фонар) — 324 км, з півночі на південь (від Перекопського перешийка до мису Сарич) — 207 км. Площа близько 26 860 км2. Береги акумулятивні вирівняні. Протяжність берегової лінії понад 1 тисячу км. Найбільші затоки на узбережжі Чорного моря: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська. На узбережжі Азовського моря: Сиваш, Казантипська та Арабатська. На сході Криму Керченський півострів, на заході — Тарханкутський півострів. За характером рельєфу поділяється на 2 частини: платформно-рівнинну (70 % території) та складчасто-гірську. На півдні Криму — Кримські гори з найвищою вершиною г.Роман-Кош — 1545 м;
Клімат північної частини помірно континентальний, на Південному березі — субтропічний, середземноморського типу. Середні температури січня від 1 °C на півночі до 4 °C на півдні, липня 24 °C. Опадів від 300—500 мм на рік на півночі до 1000—1200 мм у горах. Гора Ай-Петрі — найвітряніше місце в Україні, вітер зі швидкістю понад 15 м/с тут може дути понад 125 днів на рік (1949 рiк). Найбільша швидкість вітру була зафіксована в 1947 році (50 м/с)[15]. Водоспад Учан-Су, з висотою понад 98 м. — найвищий водоспад в Україні. У Криму можуть рости цитрусові культури (наприклад Юзу).
Територією Криму протікають 257 річок (найбільші — Салгир, Альма). У Криму є понад 50 солоних озер, а серед них: Сасик, Сакське тощо.
На півострові розташовані Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Кримський природний заповідник, Карадазький заповідник та заповідник Мис Мартьян, заказники та пам'ятки природи.
У Криму багаті та різноманітні ресурси для лікування, відпочинку й туризму. Південний берег Криму — найтепліше місце в Україні, та 8 кліматична USDA зона за класифікацією Міністерства сільського господарства США.
Найбільші міста: Севастополь, Сімферополь, Керч і Євпаторія.
Геологія
Територія Криму розташована в зоні зчленування центральної частини Скіфської плити із зоною Альпійської геосинклінальної складчастої області і в її геологічній будові виділяється кілька великих районів. Північна частина півострова Крим розташована в зоні Причорноморської платформної западини (Сивасько-Каркинітський прогин), на південь від якої знаходиться складчастий фундамент Скіфської плити (Кримсько-Азовська центральна частина плити епігерцинського віку), що займає центральну частину півострова. Південну частину Криму займає Гірсько-Кримська складчаста область.
Гідрологія
Головний вододіл Криму проходить у Кримських горах. Тут бере початок більшість річок півострова. Загальний стік річок Криму становить 773,5 млн м3. Щільність річкової мережі — 0,2 км/км2.
Природні ресурси
Курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється різноманітністю природних ландшафтів — від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму — це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла.
У надрах Кримського півострова містяться промислові родовища багатьох корисних копалин, але найбільше значення мають залізні руди, родовища будівельних і флюсових вапняків, соляні багатства Сиваша і озер, а також родовища газу в рівнинному Криму та у Каркінітській затоці.
Населення
Динаміка національного складу Криму (з Севастополем) за даними переписів[16][17][18][19][20]
| 1897[21] | 1926 | 1939 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | |
| росіяни | 180 963 | 301 398 | 558 481 | 858 273 | 1 220 486 | 1 460 980 | 1 629 542 | 1 450 394 |
| українці | 64 703 | 77 405 | 154 123 | 267 659 | 480 733 | 547 336 | 625 919 | 576 647 |
| татари кримські | 194 294 | 179 094 | 218 879 | 5 422 | 38 365 | 245 291 | ||
| татари | 9 656 | 10 762 | 13 602 | |||||
| азербайджанці | 109 | 2 415 | 4 377 | |||||
| німці | 31 590 | 43 631 | 51 299 | 839 | 2 356 | 2 790 | ||
| євреї | 24 168 | 39 921 | 65 452 | 26 374 | 24 653 | 22 597 | 17 731 | 5 531 |
| євреї кримські | [22] | 6 000 | 679 | 280 | ||||
| греки | 17 114 | 16 036 | 20 652 | 1 897 | 2 684 | 3 036 | ||
| вірмени | 8 317 | 10 713 | 12 923 | 3 091 | 3 430 | 2 794 | 10 088 | |
| болгари | 7 450 | 11 377 | 15 344 | 1 398 | 2 186 | 2 282 | ||
| поляки | 6 929 | 4 514 | 5 084 | 6 038 | 6 092 | 6 115 | 4 459 | |
| караїми | [23] | 4 213 | 1 151 | 715 | ||||
| естонці | 2 176 | 2 084 | 1 900 | 674 | ||||
| білоруси | 2 058 | 3 842 | 6 726 | 21 672 | 39 739 | 43 214 | 50 054 | 35 157 |
| турки | 1 787 | 209 | 268 | 1 091 | ||||
| чехи | 1 174 | 1 419 | 1 674 | 774 | ||||
| цигани | 944 | 649 | 2 064 | 1 905 | ||||
| молдовани | 272 | 556 | 1 483 | 3 456 | 6 609 | 4 562 | ||
| все населення | 546 592 | 713 823 | 1 126 429 | 1 201 517 | 1 813 592 | 2 182 927 | 2 458 655 | 2 413 228 |
Див. також
- Таврія
- Автономна Республіка Крим
- Республіка Крим
- Арабатська стрілка
- Південне узбережжя Криму
- Енергоміст до Криму
Примітки
- ↑ а б в Верховна Рада України внесла запропоновані Урядом зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // unian, 15.09.2015 | 17:58; «Фактичне захоплення Верховної Ради Криму відбулося 26 лютого а порушення збройними силами Росії порядку перетину — 20 лютого. Це підтверджено відповідними юридично правовими нормами», — пояснив глава МЗС, Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // pravda.if.ua, 16 вересня, 9:46
- ↑ Доктрина міжнародного права та праці видатних юристів — міжнародників як джерело міжнародного права
- ↑ Первый советский плебисцит — всекрымский референдум 1991 года. Справка
- ↑ ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА КРЫМА Об Акте О провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
- ↑ Про політичну ситуацію, яка склалася у зв'язку з рішеннями, прийнятими Верховною Радою Республіки Крим 5 травня 1992 року
- ↑ О политической ситуации в Крыму и Постановлении Верховного Совета Украины от 13 мая 1992 года. Об Акте о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
- ↑ О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым
- ↑ Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим
- ↑ Tatiana Buba. Russo-Ukrainian Relations: Sevastopol and the Black Sea Fleet. // GWU International Affairs Review, Vol. XIX, No. 1: Spring/Summer 2010. (англ.)
- ↑ С. Н. Киселёв, Н. В. Киселёва. Геополитические аспекты истории Крыма. // Учёные записки Таврического национального университета, серия «География» 17 (56). 2004, № 3. С. 74-81.
- ↑ Кримський сепаратизм: міфи і реальність
- ↑ Кримські регіонали заговорили про відокремлення і просять допомоги Росії
- ↑ https://www.facenews.ua/news/2016/333257/
- ↑ «Ми усвідомили необхідність створення у Криму національної автономії кримських татар» — Порошенко
- ↑ (рос.) Прусаков А. А. Книга рекордов Крыма/ А. А. Прусаков, Е. Д. Козлов. — Симферополь, 1999
- ↑ Суспільно-політична ситуація, етнодемографічні та етносоціальні зміни в Криму у середині 1950-х — 1980-х рр.
- ↑ Зміни в етно-національному складі населення півдня України в 60-80-ті роки ХХ ст.
- ↑ Національний склад населення України в XX сторіччі
- ↑ Переписи населения Российской Империи, СССР
- ↑ http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
- ↑ за рідною мовою
- ↑ віднесені до складу татарськомовних
- ↑ віднесені до складу татарськомовних
Джерела
- Сергійчук В. Український Крим. — К.: Українська Видавнича Спілка. ISBN 999-7060-25-Х
- Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
- Енциклопедія Сучасної України. 15-й том (2014).